Confoederatio Helvetica. Ведмежий кут. – Частина 1. Середмістя

On 02.02.2011 by admin

Трамвай у Берні
туристичний трамвай на вулицях Берна

Перший погляд на центр столиці Швейцарії, коли ви в’їздите в це місто з боку Фрібура чи Люцерна, навіює асоціації з українськими Кам’янцем або Заліщиками. Такий же меандр-петля, утворений річкою Ааре, старе місто на півострові, ряди будинків із загостреними дахами, встромлені в небо шпилі готичних соборів. Безумовно, нам теж є чим пишатися, навпаки – Смотрицький каньон і старий Кам’янець взагалі поза конкуренцією, чисельні меандри Дністра формують запаморочливі пейзажі з протилежного високого берега. Куди вже братися тій Ааре. Одначе своя унікальність у Берна все ж є. Недарма середмістя Берна включене до світової спадщини ЮНЕСКО одним з перших у Швейцарії (ще 1983 року). Ще за середньовіччя тут сформувався цілісний архітектурний ансамбль, в чомусь досить схожий на інші старі європейські міста, але в чомусь унікальний. Про це сьогодні і йтиметься у нашій розповіді.



вид на Alterbern з Rosengarten

Та почнемо з історії. Засновано Берн герцогом Бертольдом V Церингеном ще 1191 року. Місцева легенда переповідає історію про те, що герцог під час полювання, яке було невдалим, пообіцяв назвати нове місто на честь звіра, якого підстрелить першим. Тим звіром виявився ведмідь, відтоді ведмідь – тотемний знак столиці Швейцарії. Ведмеді тут всюди – починаючи від прапору міста та кантону, головних міських курантів, численних фонтанів, фасадів будинків і, природно, листівок, до… власне про живих ведмедів йтиметься в одній з наступних частин.

ведмеді на прапорах та гербах кантону

Тому, як це не парадоксально, Берн – столицю Швейцарії і другий за чисельністю населення та площею кантон можна назвати таким собі «ведмежим кутом» :). Тим більше що при всьому своєму столичному статусі в Берні все ж таки відчувається добрий наліт провінційності в затишному сенсі цього слова. Порівняно з діловим центром – Цюрихом – Берн місто повільне і начебто вічно сонне.

бернці на відпочинку

Берн – місто невелике. Всього якихось 123 тис. населення. Порівняний з нашим Ужгородом (найменшим обласним центром України, між іншим). У Швейцарії це лише четверте місто за кількістю населення (після Цюриха, Женеви та Базеля). Здається мені, то єдина столиця європейської країни, яка є не найбільшим містом у державі.

Хоча, зрештою, офіційно Берн не є столицею, а вважається лише містом, де розміщуються федеральні органи влади. Федеральним центром місто стало порівняно недавно, по закінченню громадянської війни протестантських кантонів з католицьким Зондербундом . Берн очолив антизаколотницьку коаліцію і заслужено виборов собі пальму першості у новоствореній федеративній державі, відібравши її у програвшого Люцерна.

Те, що Берн – столиця (чи федеральний центр) не нагадує майже нічого. Лиш на задвірках старого міста на площі Бундеспляц гордо височіє масивна будова Bundeshaus (тут розміщуються парламент та уряд федерації) і поряд з нею – приміщення Національного банку Швейцарії, збудовані в тому ж таки 19 ст.

будинок парламенту та уряду Швейцарії

Площа тиха і затишна, на сходах Національного банку граються діти, перехожі тиняються задвірками парламенту. Галасливою Бундеспляц стає лиш два днів на тиждень, коли тут збирається… базар. За наше відвідування Берну базару не було, зате проводився якийсь музичний фестиваль. Сцену та обладнання розгортали неспішно, так само, неначе сплячи на ходу, на площу стягувалися глядачі. Перші вмощувалися у зручних надувних кріслах (там спати, певно, ще краще), решта – на сходах вищезгаданих федеральних будівель. Затим так само тихо і неспішно музиканти почали виконувати свої твори, публіка реагувала на них так само, стримані аплодисменти, зрідкі вигуки, скупі емоції… Дивуватися немає чому. В уяві решти також стриманих та неемоційних швейцарців Берн є такою собі «Естонією».

Національний банк Швейцарії

Та повернімося до архітектури. Стара частина Берну, так званий Alterbern, розміщена на півострові, утвореному вигинами русла Ааре.


Старий Берн з висоти пташиного лету. Світлину потягнуто з Вікіпедії

Чудова місцина для заснування фортеці і середньовічного міста. Що власне і зробив герцог Бертольд, наказавши звести на крайньому мисі замок Ніддег.

Від замку не лишилося й сліду, згадку про нього зберігає лише назва церкви, що стоїть на цьому місці з 1346 р. – Ніддегська церква (Nydeggkirche). Цікаво, що її також не оминула доля багатьох українських храмів. В середині 16 ст. в період розквіту на цих землях Реформації, Ніддегкірхе було пристосовано під… склад зерна (знайомо, еге ж?). Оначе згодом там знову було відновлено богослужіння.

Nydeggkirche одна з вуличок поблизу Nydeggkirche

Зважаючи на довгу та вузьку форму півострова місто розвивалося в довжину і забудовувалося паралельними рядами будинків, утворюючи довгі подовжні вулиці. Вулиці, перпендикулярні їм, закладалися лиш уздовж міських стін, то ж за такими вулицями можна досліджувати розростання Берну.
Одначе ріст міста був зупинений страхітливою пожежею, яка сталася тут 1405 року. Переважно дерев’яне місто практично вигоріло вщент. Відтоді в місто було заборонено зводити будинки з дерева. Нині існуючі були зведені ще на рубежі 16-17 століття з місцевого пісковику.

З тих часів центр майже не змінився: сіро-зелені будинки з химерними фронтонами, башти – залишки фортечних стін, середньовічні звивисті вулички, високі мости, перекинуті через Ааре. І хоча в місті практично немає будинків, особливо привабливих самих по собі, всі разом вони складають цілісний і дивовижний ансамбль. З протилежного крутого берегу Ааре їх черепичні дахи схожі на гребінці, віткнені зубцями догори, а зблизька – на з’єднані, приставлені один в одного іграшкові будиночки з ілюстрації до дитячої книжки.

Як то і водиться у європейських містах вікна будинків прикрашено геранню (щоправда, бачили і вікно прагматичного бюргера – замість герані на підвіконні він вирощує помідори). У Берні навіть Фестиваль герані проводиться щовесни. Як тут не згадати бідного професора Плейшнера з «Сімнадцяти миттєвостей весни». Звісно, фільм знімати не тут, а у радянській Ризі. Одначе у середмісті Берну все ж існує своя Blumenstrasse.

Безумовно, середмістя Берну багато чим подібне на центральні частини інших європейських міст, одначе воно має і свої неповторні особливості.
Одна з них – це аркади-галереї (Lauben), влаштовані на перших поверхах практично всіх будинків. Загальна протяжність цих галерей – 6 (!) кілометрів. Таким чином всі вулиці центральної частини міста являють собою суцільну криту галерею, яка надійно ховає пішоходів від дощу, снігу чи спекотного сонця, перетворюючи прогулянку по місту чи шопінг (в більшості будинків тут розміщено магазини та ресторації, а бернські галереї є найдовшою критою торговою зоною в світі.) в суцільне задоволення незалежно від погоди.

З допожежних часів збереглася вежа Цитглогге (Zytgloggenturm), збудована 1191 р. Першочергово вона слугувала фортечними воротами. Назва Zyglogge на бернському діалекті німецької мови перекладається як «дзвін часу».

Zytgloggenturm

Під час великої пожежі 1405 року, вежа була спалена і повністю відновлена тільки в 1983 році. Тюремні камери перестали використовуватися після пожежі, і на вежі вище воріт було встановлено годинник з дзвоном, що відзначає кожну годину.
Позолочена рука вказує час за сонцем і зодіакальними сузір’ями. У зовнішній червоній зоні видно день тижня. Чорна з золотом куля обертається і вказує фазу місяця. Зірка показує день тижня.
А в 1530 році на вежі було встановлено другий, казковий годинник з курантами. За 4 хвилини до того, як годинник проб’є точний час, лунає крик півня і дзвенять дзвоники. Потім з’являються ведмежата. Вони виходять до глядачів стільки раз, скільки часу показує годинник. Хронос перевертає пісочний годинник, а лев кивком підтверджує, яка тепер година. У цей час на самому вершечку позолочена фігура рицаря б’є у дзвін, а третій крик півня закінчує це казкове дійство. Таке видовище зазвичай привертає натовпи туристів. Цікаво, що механізм годинника не змінювався з 16 століття!

У 1770-71 башта з годинником була відреставрована в стилі пізнього бароко Ніколасом Хеблером і Людвігом Емануелем Зендером. Обидва фасади були оздоблені в стилі рококо Рудольфом фон Штайгером в 1890 році.

Практично відразу після пожежі було побудовано міську Ратушу (1414-1417 рр.). Фасад Ратхаусу прикрашений гербами міст кантону Берн. Портик прикрашений скульптурами муз. На стінах декор у вигляді смішних істот.

Rathaus

Поряд – неготичний костел св..Петра та Павла – збудований 1858-64 рр. – перший католицький храм з часів Реформації.

Іншою візитівкою середмістя є міські фонтани, але про них вже наступним разом…

Попередні публікації цієї серії:

Confoederatio Helvetica. Передмова

2 коментарі to “Confoederatio Helvetica. Ведмежий кут. – Частина 1. Середмістя”

  • Классный трамвайчик – прямо как из кино какого-то…И я вижу у них тоже проблема с проводами :)

    • ага, трамвайчик мені сподобався.
      На рахунок дротів – їх так там багато, що то вже не проблема, а скорше ще одна достопримєчательность. Принаймні не виникало бажання зашопити :)