 |
||
 |
 |
 |
Холодний Яр – сакральна місцина українського нескорного духу, що має неабияке історичне та культурне значення, проте передовсім – це реліктовий лісовий масив, невичерпне джерело інформації для біологів та екологів, багате на рідкісних представників флори.
Нещодавно нам пощастило побачити одне з природних багатств Холодного Яру – величезний килим первоцвітів – поля квітучого підсніжника складчастого.
В продовження серії “Львів непопсовий”.
Після панорам Старого Знесіння перший по справжньому міський львівський пейзаж, який може вихопити подорожуючий будь-яким потягом, що прибуває до столиці Галичини зі сходу чи півночі зі свого вагонного вікна – то вулиця Богдана Хмельницького, яку поїзд переїздить мало чи не по старій бруківці, а на вулиці – невисока квадратна в плані під шатровим верхом дзвіниця. Щоправда – краєвид той миттєвий, ледве встигаєш зауважити, далі потяг заїздить майже чи не в двори до старих львівських кам’яниць, а далі, показавши висотку готелю “Власта”, стадіон СКА та дивну будівлю колишнього Будинку інвалідів, ховається знову серед крутосхилих пагорбів, щоби випірнути з них вже десь в районі Двірця. Але мова зараз не про них.
Сьогодні про ту вежу на вул.Хмельницького, погляду на яку з-за вагонного вікна я чекаю щоразу, приїжджаючи до Львова.
Головна атракція Хирова – маленького містечка у Старосамбірському районі, що втратило роль крупного залізничного вузла з розмежуванням неподалік радянсько-польського кордону у 1944 р. – здається абсолютно дисонує з навколишнім практично пасторальним пейзажем. Сьогодні мова йтиме про Конвікт Єзуїтів.
Вся серія “Львів непопсовий” завдячує двом моїм відкриттям, вже згаданому раніше будинку на Жовківській рогатці та атракції, про яку піде мова сьогодні.
Що цікаво, свого часу, побачивши зображення цієї ренесансної вежі у Романа Бречка чи то на малюнку у першому виданні “Історичних проходів по Львову” Крип’якевича, чи то у величезній колекції архівних фото його батька (Бречка, не Крип’якевича), точно вже і не згадаю (позаяк у новітньому перевиданні “Історичних проходів” про цю атракцію не йдеться), я ті дві споруди ототожнив. Так, колись я міг ототожнити ренесанс 16-17 ст. з неоготикою 19-20-го :).
Отоді я вперше дізнався про монастир Бенедиктинок.
Село Кохавина (Кохавино, Кохавине) неможливо віднайти на сучасних мапах. Ще в радянський період його, яке колись величали не інакше як Галицьким Лурдом, приєднали до сусіднього селища Гніздичів Жидачівського району, що на Львівщині.
Continue reading Кохавина – провінційна тиша Галицького Лурду…
Сьогодні ми помандруємо на Чернігівщину. Неподалік міста Прилуки розміщується один з найвизначніших ансамблів церковного будівництва 17-18 ст. – Густинський монастир.
Борисоглібський собор та Колегіум
Те що Чернігів є одним з найстаріших міст України (поряд з Балаклавою чи Києвом), заперечень не викликає. Більше того, як і у випадку з Києвом, його поважний вік (офіційно – то 1300 років) може бути значно заниженим. Згадати би хоча місто Сірим з Птолемеївської мапи. Розмістив його стародавній вчений саме на місці нинішнього Чернігова.
Церква св.апостолів Петра і Павла
На вулиці Стрийській, практично на розі з вул.Мазепи стоїть колишній Василіянський монастир св.Петра та Павла. Заснований він був у 1775 р. за згодою австрійської імператриці Марії-Терези.
Новий монастир об’єднав раніше ліквідовані довколішні Лішнянський, Дережицький та інші. У 1775-1777 році на передмісті Загороди і Війтова гора збудовано дерев’яні церкву і келії. Їх знищила пожежа 1825 р.
Continue reading Дрогобич – частина 3 (костельно-монастирська)…
церква Івана Богослова в Рогах
Далі в Іваньці вказівників не буде, тому на розвилках тримайтеся правої сторони. Інакше ну дуже поганою дорогою потрапите в мальовниче, але тим лиш і цікаве село Юрпіль. Але хай вас не тішить, що права дорога не на глухий Юрпіль, а на сусідній районний центр – вона така само хрінова – нерівна бруківка яку за сухої погоди краще об’їздити паралельними грунтівками. За кілька кілометрів у лісі вам трапиться кавалок дороги з новеньким асфальтовим покриттям – не надто тіштеся і розганяйтеся – так буде не завжди, скоро знову бруківка. Я довго думав, навіщо там серед глухого лісу це нове покриття яке знову ж продовжується поганою дорогою, потім зрозумів – на тому кавалку дороги не було зовсім.
Але зрештою наші митарства закінчуються, ми виїздимо на трасу Тальне – Маньківка невдовзі за селом Шалаське.
Продовжуємо серію “Львів непопсовий”
Сьогодні перенесемося на Личаків. Ця назва у пересічного туриста пов’язується передусім з однойменним некрополем – Личаківським кладовищем. Але не тільки ним цікавий цей район Львова.
Навряд чи кому спаде на думку шукати ще одну львівську архітектурну атракцію в… обласній лікарні. Але Львів – унікальне місто, навіть такі заклади тут частково містяться в пам’ятках архітектури. Мова йде про колегію (конвікт) піарів.
