 |
||
 |
 |
 |
Досить таки велике село у Володарському районі на Київщині наймовірніше отримало свою назву через річку Рудку чи кольору грунту. Відвідавши Руде Село в жовтні в розпалі золотої осені ми маємо власну версію походження назви, але вона навряд чи може видатися читачам серьозною :). В буд-якому разі розпочнемо з атракцій цього населеного пункту.
Точної дати заснування містечка Тальне, нині – це районний центр на Черкащині, ніхто не знає. Перша писемна згадка стосується 1649 року. Тоді козаки Тального приписувалися до Романівської сотні Уманського полку. Хоча припускають, що існувало ще воно за княжої доби під назвою Куниль. Саме тією Куниллю, яка згадується у Іпатіївському літописі, 1150 року їхав князь Ізяслав Мстиславович. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки на території Тального, які датуються 12-14 ст.
Два роки назад, коли тільки відкрилася завіса над втаємниченою пам’яткою – палацом Даховських у Леськовому, що в Монастирищенському районі на Черкащині – після свого першого візиту туди я написав “Леськівське диво” або принади заборонених атракцій.
Пам’ятаються ті відчуття якоїсь втаємниченості аж до містичності, роздуті певно із труднощів доступу до “замку” та заборони фотографувати.
Через два роки я знову повернувся сюди. Наче нічого не змінилося. Такий само колючий дріт по периметру огорожі, охорона на воротах…
Одначе щось таки змінилося. Охоронець не пішов за нами по слідах, не контролював де ми ходимо (і чи не залізли бува за опломбовані двері та загратовані вікна). Жодної заборони на фотографування. Якась компанія, що влаштувала пікнік біля флігелю… Та й об’єкт взагалі став доступний для організованих екскурсій.
А головне – змінилося відчуття. Наче не лишилося жодних таємниць… Лиш жаль за цією помираючою пам’яткою. Тріщина на фасаді через усі поверхи стає все загрозливішою, є ризик обрушення перекриттів, всередині зогнила підлога, сирі стіни, сміття і запах медикаментів. А ще нестерпний холод… Холод і у цілком матеріальному, але і у надприродно-потойбічному сенсі.
Мені здалося, що ночами тут таки мають бродити привиди. Привиди скалічених війною солдатських душ, адже тут був не просто санаторій – а божевільня…
А саме творіння Даховських, виявившись заручником військових бюрократів, здається вже не потрібне нікому. Військові за звичкою ще охороняють щось, ще наче як дають дозволи на відвідини, але видається, самі не знають, що з тим всім робити. Нещодавно знову промайнула інформація, що палац та парк переданий на баланс Монастирищенської райради. Чи дасть райрада йому раду?
Тому все ж поспішайте бачити те, що ще можна бачити.
Далі фото палацу та парку Даховських, і трохи історії
Continue reading Леськове. Через два роки після “заборонених атракцій”…
Прогулюючись далі від палацу Сєменовських-Левицьких по вул.Пекарській в напрямі Личаківського кладовища, медичного університету чи колегії піарів, на розі вул.Тершаківців важко не зауважити величезний корпус ветеринарної академії, збудованого у так званому стилі “сталінського ампіру” наприкінці 1950-х. Величезна масивна будівля явно дисонує з архітектурним оточенням. Тому цікавить вона нас виключно як орієнтир. Пройшовшись трохи далі по Пекарській варто звернути увагу на маленький корпус тіє ї ж академії, нічим не примітний з вулиці, позаяк фасадом він орієнтований у двір.
Continue reading Львів непопсовий. Ще один палац на Пекарській…
Троїцька церква у Вишняках
Хорол – невелике містечко (близько 15 тис.мешканців), районний центр на Полтавщині. Роком заснування багато хто вважає 1083 рік, позаяк тим роком назва Хорол вперше згадується в літописах стосовно битв з половцями. Одначе назву місто отримало від одноіменної річки – Хорол (“швидка”), то ж достеменно не відомо, що мали на увазі літописи – річку, чи місто.
Напевне можна сказати, що місто відоме з 1617 року, тоді воно носило назву Ярослав.
Микулинецький замок
Невеличке містечко Микулинці розкинулося серед мальовничих подільських пагорбів у Теребовлянському районі Тернопільщини за 20 км на південь від обласного центру.
Перша згадка про Микулин (історична назва Микулинців) зустрічається у “Повчанні” Володимира Мономаха у 1096р. То ж 1996 року Микулинці відсвяткували 900-річчя свого міста, завдяки чому з’явилося пиво “Микулин-900″. Через Микулин проходив торговельний шлях з Галича до Києва. В 11 ст. містечко входило до Теребовлянського удільного князівства. З 1595 року отримало магдебургське право.
Торгова марка “Микулинецьке” добре відома не дуже широкому, але дружному загалу – любителям пива. Так от, “Микулинецьке” варять тут (про завод “Опілля” в Тернополі ані слова :))
В них розміщували тюрми і психушки, військові частини і тублікарні, в багатьох з них ці заклади і понині. З одного боку пам’ятки в чомусь завдячують своєму збереженню до наших часів під час боротьби зі «старьйом» та просто байдужого приречення на самотнє помирання. Але ж вони і зубожіють, відданні в підпорядкування установам, що самі ледве зводять кінці з кінцями, де там вже віднайти кошти бодай на підтримуючий ремонт…
З одного боку вони мають господаря, їх охороняють, за ними якось доглядають, з іншого – часто недоступні і втаємничені – вони втрачають шанс на відродження…
Сьогодні поговоримо про одну з таких, в якій з вищеперелічених «рятівників» не розміщувалася тільки тюрма. Вона досі є малознаною, лежить вдалині від туристичних шляхів, закинута і, здається, майже зовсім забута… Та разом з тим заборонена для відвідувачів і вкрита таким шаром таємниць, що це лише підігріває народження часто нездорових версій щодо її нинішнього призначення і перспектив…
Цій атракції (якщо можна так сказати про пам’ятку, до якої доступ закрито) можна сказати все ж пощастило. У буремні післяреволюційні її не спіткала доля інших палаців та маєтностей, як то наприклад маєток Воронцових в Мошногорах чи Давидових у Вербівці (та й десятки інших на самій лише Черкащині). Кажуть, що її не дозволили зруйнувати саме місцеві мешканці (а може просто не зруйнували і не розтягли, як то було з іншими) з поваги до колишніх господарів.
Отже, сьогодні ми говоримо про палац Даховських в с.Леськове, що в кількох кілометрах на схід від м.Монастирище, Черкащина.
Continue reading “Леськівське диво” або принади заборонених атракцій…
Цей, до речі не єдиний палац на Личаківському передмісті, знаходиться на вельми цікавій для туристичних прогулянок вулиці Пекарській. Розміщується він конкретно за адресою Пекарська, 19 на невеличкій трикутній площі, утворених власне Пекарською та прилеглою до неї вул. Вітвера Гартмана.
Сьогодні мова йтиме про приміщення Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові .
Наступний після Рогів і Поташу і останній пункт на нашому маршруті – село Добра.
Розміщене воно неподалік траси Е95 Київ-Одеса
