 |
||
 |
 |
 |
Село Кохавина (Кохавино, Кохавине) неможливо віднайти на сучасних мапах. Ще в радянський період його, яке колись величали не інакше як Галицьким Лурдом, приєднали до сусіднього селища Гніздичів Жидачівського району, що на Львівщині.
Continue reading Кохавина – провінційна тиша Галицького Лурду…
Точної дати заснування містечка Тальне, нині – це районний центр на Черкащині, ніхто не знає. Перша писемна згадка стосується 1649 року. Тоді козаки Тального приписувалися до Романівської сотні Уманського полку. Хоча припускають, що існувало ще воно за княжої доби під назвою Куниль. Саме тією Куниллю, яка згадується у Іпатіївському літописі, 1150 року їхав князь Ізяслав Мстиславович. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки на території Тального, які датуються 12-14 ст.
В південній частині Бернського середмістя розміщений Бернський катедральний собор – Berner Münster. Захований він в мереживі вузьких вуличок Alterbern’у на площі, що так і зветься – Мюнстерплятц. Але то зблизька його проблемно цілком охопити поглядом чи сфотографувати, а чи можна заховати таку громадину (висота вежі 100,6 м – це найвищий собор Швейцарії), яка домінує над старим містом. Високу масивну вежу помітно звідусіль з-за меж півострова-середмістя.
Continue reading Confoederatio Helvetica. Ведмежий кут. – Частина 3. Münster…
Ваклерівський путівник “Західна Україна” досить смачно описує глухий закуток Старосамбірщини – містечко Нижанковичі, що його дугою з трьох боків обступає українсько-польський кордон, а гарна траса на Перемишль переривається відсутністю прикордонного переходу. І тобі архаїчна церква 16 ст. з дерев’яною аркадою-галереєю, і костел 17 ст., і ратуша 19 ст…
То ж плануючи свою подорож Старосамбірським районом Львівщини улітку 2009 року, я вирішив завітати і сюди.
На жаль Нижанковичі зустріли мене сильною зливою, тому за якість фото прошу вибачення (фотографувати довелося просто з авта :).
Одне з наймальовничіших місць України. І разом з тим, місце з трагічною долею, зазнавше сплюндрування та руїну від турків та татар, волохів та козаків, упівців та комуністів… Те плюндрування триває і нині від натовпів несвідомих туристів та інших сучасних “яничар”…
Якщо подорожувати зі Львова на південь через Старе Село, Бібрку до П’ятничан, чи й далі – до Рогатина та Франківська, на трасі трапиться невелике село Соколівка. Його можна впізнати легко по стрімкому шпилю покинутого костелу. Власне до нього ми і попрямуємо.
Порівнювати третє за розміром (70 тис.мешканців) місто Черкащини з Тернополем, звичайно ж важко. Але декілька спільностей вони таки мають. Сміла була заснована практично одночасно з Тернополем – всього на 2 роки пізніше (у 1542), хоча рік заснування тут звісно не важить, ні в кого те не викликатиме жодних асоціацій. Головна ж подібність – величезний став практично у центрі міста. На необізнаного туриста як у Тернополі, так і у Смілі то справляє враження. Має Сміла і свою церкву над ставом, хоча і значно новішу аніж Надставнинська. Але про неї згодом. В іншому Сміла, яка як місто офіційно налічує свого віку менше століття, мало чим схожа на «Файне місто».
В цілому Сміла рідко у кого асоціюється з туризмом, хіба тільки проїздять повз неї мандрівники, прямуючи до сусідньої Кам’янки. Втім таке ставлення до туристичного потенціалу Сміли багато в чому є хибним.
Микулинецький замок
Невеличке містечко Микулинці розкинулося серед мальовничих подільських пагорбів у Теребовлянському районі Тернопільщини за 20 км на південь від обласного центру.
Перша згадка про Микулин (історична назва Микулинців) зустрічається у “Повчанні” Володимира Мономаха у 1096р. То ж 1996 року Микулинці відсвяткували 900-річчя свого міста, завдяки чому з’явилося пиво “Микулин-900″. Через Микулин проходив торговельний шлях з Галича до Києва. В 11 ст. містечко входило до Теребовлянського удільного князівства. З 1595 року отримало магдебургське право.
Торгова марка “Микулинецьке” добре відома не дуже широкому, але дружному загалу – любителям пива. Так от, “Микулинецьке” варять тут (про завод “Опілля” в Тернополі ані слова :))
Церква св.апостолів Петра і Павла
На вулиці Стрийській, практично на розі з вул.Мазепи стоїть колишній Василіянський монастир св.Петра та Павла. Заснований він був у 1775 р. за згодою австрійської імператриці Марії-Терези.
Новий монастир об’єднав раніше ліквідовані довколішні Лішнянський, Дережицький та інші. У 1775-1777 році на передмісті Загороди і Війтова гора збудовано дерев’яні церкву і келії. Їх знищила пожежа 1825 р.
Continue reading Дрогобич – частина 3 (костельно-монастирська)…
Маловідома туристам атракція, яка захована на маленьків вулиці Жовківській, яка втім до Жовкви вас не приведе…
