Устя-Зелене

On 27.11.2012 by admin

До тернопільського села Устя-Зелене ми добиралися з франківського боку – від Маріямполя. Спекотної серпневої днини, здіймаючи клуби пилу, авто Енді везло нас по вибитій грунтівці назустріч черговій атракції, то підкидаючи вгору, то раптом пірнаючи капотом вниз на чудовому грунтовому “автобані”.

Деякі історики вважають, що це містечко, яке нині є селом у Монастириському районі, було засновано ще у 13 столітті. Первісно звалося Устя Ружане (U?cie R??ane, себто Устя-Рожеве), що змінило “колір” у назві, достеменно невідомо. Протягом 15-16 століть Устя-Зелене було типовим для Східної Галичини власницьким містечком: так ним володіли шляхетські роди Бучацьких, Сєнявських, Язловецьких, Милецьких.

1548 року на прохання власника Устя-Зеленого Яна Милецького король Сигізмунд-Август надав мешканцям містечка магдебурзьке право. Міський статус село мало аж до другої світової війни, встигнувши побувати навіть райцентром за перших совітів, однак недовго, якихось півроку у 1940.

Війна змінила все. Непрості відносини поляків (які переважно населяли містечко) та українців вилилися в збройні протистояння під час німецької окупації, з приходом других совітів більшість поляків було виселено за “лінію Керзона”. А тих, хто лишився, вночі 2 лютого 1945 року було вбито під час нападу загону УПА. Принаймні так пишуть польські джерела. Жодних згадок про “zbrodnie w U?ciu Zielonym” в українських джерелах я не знайшов.

Тепер це маленьке село (585 мешканців), що заховалося серед мальовничих дністровських пагорбів вдалині від жвавих шляхів. Хіба от Дністер поряд.

Але і завдяки Дністру не було би те село відомим, аби не його архітектурні атракції, які втім маловідомі пересічним туристам.

Головною безперечно є костьол Пресвятої Трійці, збудований ймовірно до 1614 року, про що свідчить напис на могильні плиті в костелі. У 1718-1741 роках костел перебудовувався, що надало йому рис пізнього бароко. Герб на дзвіниці костелу – відома “Пилява” – вказує на нових господарів, які ймовірно і фінансували перебудову – могутній рід Потоцьких.

Костел привертає увагу кольоровою ліпниною над порталом, потужними волютами на краях фронтону та п’ятьма фігурами святих над фронтоном – що безперечно додає костелу імпозантності. Особливої емоційності додають ще й лелеки, що полюбляють в оточенні кам’яних святих вити свої великі гнізда.

В радянський період костел не діяв, і, звичайно ж, як сотні (чи не тисячі) його побратимів поволі руйнувався. Аби не реставрація в наш час. Нині костел діючий. Але свого пароха село не має, на свята приїздять дієцезіальні священники.

Неподалік ще є церква церква Пресвятої Діви Марії 1893 р., але вона нас не зацікавила. І десь ще збереглися рештки старовинного кіркута (єврейського капища), про яке я, однак, дізнався вже згодом.


Переглянути Україна на карті більшого розміру

2 коментарі to “Устя-Зелене”

  • Привіт. Можливо комусь цікаво, ось фото з старого єврейського кладовища: https://picasaweb.google.com/103950464629760372334/VeWlLG . Там є і координати.

  • Levko Kviatkovskyi

    Щодо тої “збродні”, то виглядає так що ці польські джерела, як то буває, все наплутали. Бо 2 лютого 1945 р. відбувся напад упівців на Червоногород в Заліщицькрму районі, якраз тоді погинули поляки.