Точної дати заснування містечка Тальне, нині – це районний центр на Черкащині, ніхто не знає. Перша писемна згадка стосується 1649 року. Тоді козаки Тального приписувалися до Романівської сотні Уманського полку. Хоча припускають, що існувало ще воно за княжої доби під назвою Куниль. Саме тією Куниллю, яка згадується у Іпатіївському літописі, 1150 року їхав князь Ізяслав Мстиславович. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки на території Тального, які датуються 12-14 ст.
Виходжу з автобуса на автостанції, що на околиці Тального при трасі Черкаси-Умань. Містечко невеличке, всього якихось 15 тис. мешканців, але дуже розтягнуте по крутих берегах двох річок – Гірського Тікича та Тальянки.
Від автостанції прямую в центр. От церква будується. Ще одна. Справа в тому, що на маленьке містечко кількість церков просто якась нереальна. Абсолютний рекорд серед райцентрів Черкащини (а може і не тільки Черкащини). Мабуть всі конфесії представлені, включно з римо-католиками. Та про католиків згодом.
А поки храм будується, не втрачати ж паству при такій-то конкуренції , приймають прихожан у підвалі.
 |
 |
Але не затримуюсь, прямую вуличкою нижче. Справа – доволі оригінальний монумент невідомому солдату, оригінальності (але не краси) додає і свіжа рожева фарба на постаменті, власне, про смаки не сперечаються…
 |
 |
Походження назви міста теж достеменно невідомо. Офіціна версія – то гідронім. Тобто Тальне назвали за річкою Тальянка. Річка ж, у свою чергу, дістала назва від слова “тал”, як в давнину називали верболоз. Одначе є і інші версії. Дуже спокусливо пов’язати назву з німецьким словом “таль” – “долина”. Справді – річка серед пагорбів, місто в долині. А звідки ж тут німці, запитаєте? У авторів версії є на це відповідь. Німці до Тального ж, звісно, стосунку не мають. Однак ашкеназі (гебреї, що розмовляли мовою їдиш – що належить до групи германських мов, між іншим) мали тут чималу (а може, й найбільшу – що було типовим для українських містечок) общину. Та про ашкеназі теж згодом.
Як би там не було, Тальне справді розмістилося в глибокій долині річки Гірський Тікич на берегах якої росте багато верболозу :)
Тікич тут не такий стрімкий, як в Буках. Визволившись з каньонного полону великих скель він неквапно несе свої води до Південного Бугу серед мальовничих зелених пагорбів. Тут вже й не зовсім зрозуміло, чому цей Тікич прозвали гірським.
А центр містечка досить таки типовий для більшості райцентрів Черкащини. Стандартні “будинок рад”, пошта, ресторан…
 |
 |
трапляються, щоправда, поодинокі кам’янички “з минулого”. Переважно одноповерхові. Тут нізвідки було взятися типовим повітовим будинкам гімназій, відділень банків і т.п.
І за Польщі, і в Російській Імперії – Тальне – маленьке містечко, що не мало статусі незалежного міста. То воно у власності Калиновського, з 1725 р. – Потоцького. Далі – 1823 р. через шлюб Ольги Потоцької – у Наришкіна. Нарешті – 1846 р., також через шлюб Софії Наришкіної – у Петра Шувалова…
 |
 |
В центрі досить гамірно. Багато автівок, хаотичний рух. Теж типово
І раптом серед цього – громадина храму. Ну і що, що новодєл. А виглядає таки гарно
За білбордом з фотографією Філарета можна зрозуміти, що храм належить УПЦ (КП). Досить таки незвично, якщо не знати, що збудований він на кошти одного мецената. Де меценат взяв стільки коштів, цікавитися не став, я не податкова
 |
 |
Особливий шик – кована огорожа і ворота. Дійсно гарно, хоча відчутно дисонує з сусідськими хатками-розвалюхами
 |
 |
 |
 |
Та час йти далі. Вдалині, за долиною Тальянки видніється цукровий завод. Збудований він ще 1849 р. Першим директором там був, між іншим, француз а за сумісництвом ще й інженер Жан Буссю.
Дорогою звертаю увагу на ще один будинок 19 ст. Так званий “чайний будинок” – Народний дім, збудований коштом Шувалова. Нині тут міститься дитяча музична школа. Стару будівлю зовсім недоречно заоблицювали в кахлі. Цю радянську моду 1970-80-х ніколи не міг зрозуміти. Але от мінікотельня біля музичної школи порадувала.
Поряд – громадина старого кінотеатру. В наш час вже нікому не потрібна, хоча, здається. якісь ремонтні роботи там йдуть.
 |
 |
І от нарешті – найстаріша будівля Тального. Римо-католицький костел св.Анни, збудований ще 1702 року. За часів незалежності відновлено зруйновану дзвіницю. Нині костел знову діючий.
Та бажано потрапити сюди під час служби. Можна побачити інтер’єр, та й добре розгледіти костел ззовні. В інший час – то трохи проблемно. Якась параноїдальна недовіра у місцевих римо-католиків. Те, що двір охороняють не дуже чемні собаки, то нехай. Але ж навіщо було так ховати за грати Божу Матір?
 |
 |
 |
Від костелу вуличкою повертаюся до ставу (на берегах якого і розміщений вищезгаданий цукровий завод). Уздовж ставу виходжу до парку. Дорогою трапляється ще одна цікава будівля. Нині тут друкарня і редакція місцевої газети з оригінальною назвою “Колос”. А колись це був так званий Фанівський будинок – дім керуючого маєтком Шувалова Костянтина Чочуліна, збудований 1903 року.
 |
 |
Сусіда Фанівського будинку теж не “ударіл ліцом в грязь”. По-народному примітивно, але ж почуття прекрасного можна лиш вітати
 |
 |
Кинувши око з двору сусідньго коледжу на вже відвіданий костел на паралельній вуличці, завертаю до головної атракції Тального…
 |
 |
…мисливського замку Шувалових
Мисливський замок Шувалов звів тут ще у 19 ст. Він був дерев’яним. І тому 20 грудня 1895 р. згорів. Разом з будівлею загинула картинна галерея, колекції ліможських емалей, прикладного мистецтва доби середньовіччя, зброї, срібні кубки виборені на кінних перегонах в Одесі кріпосним Наришкіна Скалозубовим та велика бібліотека. Загальні збитки від пожежі становили близько 400 тис.карбованців.
Тому син Петро Павлович Шувалов вирішив більше не повторювати таких помилок, і замовив будівництво мурованого замку. Стиль французького Ренесансу йому припав до душі, то ж за справу взявся данський архітектор А.Клеменсен. За його проектом 1902 року починається будівництво під загальним керівництвом М.Ф.Реннова. Було задіяно більше сотні робітників з російських губерній, якими керував купець 2-ї гільдії, одесит Ахрап Кельман.
21 серпня 1903 року на будівництві стався страйк. Робітники “не нарушая порядка и спокойствия, разошлись по местечку, проводя день этот в праздности”. Наступного дня вони висунули вимоги: збільшити зарплату та перевести їх на 12-ти годинний робочий день. Після того, як прикажчик видав “на чай 12 рублей”, робітники стали до роботи.
До 1904 року закінчили усі зовнішні роботи: покрили данською (за іншими джерелами – голландською) черепицею дах та встановили, ковані в Одесі міддю, шоломовидні куполи. На центральну вежу вчепили пафосний фамільний герб Шувалових.
В цілому палац є досить компактним. Архітекторові вдалося у невеликому об’ємі поєднати три башти, фахверк, пишний ренесансний вхід, вкриті черепицею та міддю дахи.
 |
 |
По революції палацу вельми пощастило, його не зруйнували, як більшість. Довгий час тут містився технікум. Згодом – музей хліборобства. Були амбіційні плани відкрити тут ще музей трипільської культури (Тальнівщина – взагалі скарб для археологів, що вивчають трипільську культуру, у сиву давнину тут було протомісто трипільців, чи не більше, ніж сьогоднішнє Тальне). Але палацу, видно, судилася інша доля, йому випала честь бути включеним до програми “Золота підкова Черкащини”. Інші би раділи з того. Фінансування, обіцяний приток туристів. Гроші мали би потоком литися у місцевий бюджет від такої атракції.
 |
 |
Аби не реставрація по-українськи. Музей звідтам, ясно, виселили. Експонати приютила редакція газети. У його директора В.Мицика – відомого на Черкащині краєзнавця і фаната своєї справи нині і лишилося, що виступати у ролі їх сторожа.
Палац обнесли парканом і поставили сторожів. Як дво-, так і чотириногих. До палацу я навідувався останні роки регулярно і бачив як справи там змінювалися все на гірше. Змінювався і настрій охоронців…
Спочатку вони охоче пускали до середини. Навіть екскурсії проводили. Потім ставали все похмурішими (певно зарплату затримували). Іноді вимагали нереально високу винагороду за можливість зайти. Але прийшла нова влада. “Золота підкова Черкащини” – дітище черкаських “помаранчевих” була згорнута. Від охоронців лишилися лише чотирилапі, та й ті охороняють лиш свої миски. Огорожа впала…
 |
 |
За роки реставрації тільки й зробили, що вчепили на стіни кондіціонери (чи довго протримаються тепер?) та замінили унікальну данську черепицю на сучасну звичайну металеву. Вона мабуть теж імпортна, але на даху ренесансного замку виглядає по-ідіотськи. Стара ж черепиця звалена в кутку будмайданчика, як просто сміття. В смітті потопають і надгробні плити з могил власників палацу…
 |
 |
В інтер’єрі – вчеплений гіпсокартон, наче як замінили вікна (добре що не ПВХ). Чи довго те все простоїть без охорони?
 |
 |
 |
Великий парк, в якому зараз знаходиться палац, заклали ще наприкінці 18 ст. при Потоцьких у старій діброві над річкою Тальянкою. За Шувалових його розширили, висадили декоративні породи дерев, влаштували альтанки та водоспад…
Нині Тальнівський лісопарк мало нагадує колишньої величі (подейкують, що Шувалови хотіли перевершити знамениту уманську “Софіївку”). Тепер посеред парку – стадіон та футбольний майданчик. Теплої пори гурти студентів розкладають “поляни” по закутах.
 |
 |
Хоча навесні – напрочуд чисто. Лиш в скелях на кручах над Тальянкою традиційні пивні пляшки та поліетилен…
Але там же – овіяна легендою висока скеля, яку прозвали скелею Кохання. За легендою простий хлопець Степан покохав панночку, небогу Шувалова. І вона йому відповіла взаємністю. Ну і як водиться в таких легендах, граф, довідавшись про таку “ганьбу”, наказав скинути Степана зі скелі. З тієї ж скелі вчинила суїцид і нещасна небога…
А ще в парку – могила радянського воїна, що загинув тут у 1944-му. Пам’ятник пофарбований чомусь у ядучий зелений, але добре, що хоч так…
 |
 |
 |
Прощаюся з маєтком Шувалових. Мене ще цікавить залізнична станція. І як пам’ятка 19 ст. (збудована вона 1891 р.), і як засіб добратися додому (хто ж знав, що через ремонт колії того дня дизель не їздив). Станцію (як то водилося у 19 ст.) відкрили далеко за містом. Оскільки Тальне (на відміну, скажімо, від Сміли) з тих часів практично не виросло, вона так і лишилася на далекій околиці за Гірським Тікичем. Автомобільний міст через Тікич у Тальному один, і до того треба повертатися мало не на початок шляху. Добре, що розпитав про міст пішохідний.
Від нового великого храму УПЦ (КП) треба повернути в вузенькі вулички старого гебрейського кварталу. Звідки знаю, що гебрейського? – там і ситнагога є, щоправда у звичайному будинку.
Міст знайшов, а разом з ним – ще одна знахідка, про яку не згадують у путівниках. На кручі над Тікичем – залишки кіркута – старого гебрейського цвинтаря – зі старими мацевами – надгробними плитами з написами на їдиш. Деякі мацеви ризикують впасти вниз, якраз на чийсь город…
 |
 |
 |
 |
До залізничої станції йти було ще довго. Загалом – нічого цікавого…
 |
 |
Порох вузьких побитих важкими машинами вулиць, якісь бомжі, що тягнуть металобрухт. Чи не залишки рейок бува? Сама станція відремонтована і тиха. Не зрозуміло взагалі, навіщо вона тут така велика потрібна для декількох потягів на день… Здивована касирша, що не чекала відвідувачів у цій годині, розвіяла мої сподівання спокійно почитати у повільному дизелі, що тягнеться до Черкас чи не 5 годин.
 |
 |
Довелося крокувати на протилежний бік міста через мальовничу долину з верболозом…
Подивитися Тальне на мапі більшого розміру
Фотогалерея:
 |
| Тальне |