Перлина степу – маєток Курисів

On 10.12.2014 by admin

До цієї пам’ятки, що загубилася серед просторів Українського Степу, однієї погожої вересневої суботи витягла мене Катя Красницька. Всього якихось півтори години автобусом від Одеського Привозу (це з врахуванням довгого підбирання пасажирів на “посьолку Котовського”) – і ви на місці…


Ну як на місці… Висадили вас серед траси, село десь зліва – далі вже пішки. У місцевих запитайте аграрний технікум, хоча можна і маєток, більшість зрозуміє, про що йдеться :)
Але йти не довго, якихось 10 хвилин, і вона – в кінці довгої алеї – зустрічає своїми нарочитими псевдомінаретами та вже геть ісламським айваном. Втім, це не Середня Надніпрянщина, де мавританський стиль виглядає дещо несподівано. Серед степу оті всі айвани з мінаретами – дуже навіть органічні. Втім, як органічною виглядає і стела часів історичного матеріалізму зі знаменитим напутствієм вождя спудеям, що стоїть обабіч алеї…

саме так, оця штуковина, що в кінці алеї зветься айваном

Деякі стилізовані мінаретики облюбовали лелеки та позвивали там свої гнізда. Логічно, позаяк шикарний парк в англійському стилі повирубували румуни. Але то було вже дуже давно, тільки як згаданий історичний матеріалізм починався.
У Каті знайшовся IR-фільтр, то ж вперше в житті мав нагоду побавитися інфрачервоною фотографією. Тому не дивуйтеся, що подекуди зустрічатимуться такі от “шидеффри” (ну не викидати, справді ж ;).

Поряд з айваном встановлена табличка з детальним викладом всіх архітектурних та природних пам’яток Комінтернівського району. Ну молодці, що скажеш. Хоча наш маєток тут справді перлина – решта – такеє собі…
Ну і знову айван – наче ми десь в Ірані чи Узбекистані, і тільки буяюча зелень видає далекі від ареалу мусульманської архітектури краї

Трішки історії. Ці землі дісталися у власність підполковнику Івану Онуфрійовичу Курису, що служив при Суворові. Подейкують, що Іван Онуфрійович врятував життя самому генералісимусу, за що той особисто клопотав про виділення землі на відвойованих у турків землях своєму спасителю.

Як би там воно не було, але Курис оселяється тут, засновуючи село Покровське (чи то на честь свята Покрови, чи то місцевої Покровської церкви). Потім назва трансформувалася у Курисово-Покровське. Де взялася банальна Петрівка, запитаєте ви? Та все просто, звідти, звідки і Дніпропетровськ, Петрівське на Луганщині та книжковий ринок “Петрівка” з однойменною станцією метро (привіт киянам ;). Так-так, завдяки товаріщу Петровському, одному з організаторів Голодомору…

Село спершу назвали більш звучніше – Петрівське, але 1937 р., коли сам Петровський впав у немилість до другого генералісімуса, але на своє щастя перемістився із владних кабінетів не до застінків НКВС, а всього-навсього в заступники директора музею, все ж село вирішили перейменувати в банальну Петрівку, так наче до його заснування мав справу якийсь селянин Петро.
До слова, лише на Одещині Петрівок знаєте скільки? Ага, аж 13, у кожному другому районі.

Але то ми вже у викладі історії забігли значно наперед. Повертаємося до перших десятирічь 19 ст. Отже Іван Онуфрійович Курис засновує село і за проектом архітектора, який побажав лишитися невідомим (за місцевою легендою “якийсь француз”), зводить перший маєток. Фотографій його з відомих причин не збереглося, а Наполеон Орда зі своїми гравюрами сюди нажаль не доїхав. Лише з вербальних описів можемо зрозуміти, що то була якась палладіанська банальщина.

герб роду Гижицьких (дружини Івана Іраклієвича) Родовий герб Курисів з девізом “Да будет правда”. Чи була правда насправді, хто вже зараз розбере…

Старий маєток став основою східного крила (від айвана), а вже те, залишки чого ми можемо бачити понині, збудовано за часів панування онука – Івана Іраклієвича Куриса. Проект виконав відомий одеський та варшавський архітектор Микола Толвінський (автор проектів багатьох корпусів Одеського Університету, між іншим). Маєток зводився у 1891-92 рр.

Маєток зведений у так званому неомавританському стилі – ретроспективному напрямі в еклектичної архітектурі зламу 19-20 ст., який полягав у переосмисленні та імітації архітектурних прийомів іспанського, португальського, мавританського та ісламського середньовічного зодчества, особливо мудехарів. Всі оті айвани, мінарети, башточки і т.д. дуже нагадують інший шедевр – Воронцовку в Алупці. Не виключено, що на нього і орієнтувався замовник.

Проте прийшли буремнії роки… Де поділися Куриси мені встановити не вдалося (їх нащадок, онук Івана Іларіоновича, живе нині у Франції). Але залишений маєток, ясна річ, спустошили місцеві. Ну воно ясно, майно стало раптом нічийним, “долой господ” і “вєсь мір насілія ми разрушим до основанья”. Всюди так було, за невеликими винятками. Але от що за некромантська тяга до викидування тіл померлих поміщиків з могил?..

Затим там розміщувалася військова комендатура румунів, що припхалися сюди разом з десантом французів. Зима 1918-19 рр. певно була холодна, а румуни ще тоді не були європейцями в нинішньому розумінні цього слова, тому, як це вже згадувалося, розкішний парк в англійському стилі площею 115 десятин пішов під сокиру… Тепер присадибний парк хоч і значиться у всіляких там природоохоронних реєстрах, окрім купки дерев нічого тут не лишилося.

Сам маєток віддали під сільськогосподарську школу, відтоді профіль закладу не змінювався, хіба переріс він в коледж (чи зараз вже навіть інститутом зветься, здається).
Як то водиться, коштів для нормальної підтримки об’єктів архітектурної спадщини такі заклади не мали, то ж палац з часом все руйнувався. Так би, певно і помирав поступово, майже непомітно…

Але 2000 року сталася нава трагедія, блискавка поцілила в палац (питання, а де були громовідводи?) від якої він загорівся. За свідченням очевидців він тлів ще за кілька тижнів після пожежі (у перестінках використовували очерет). І от тепер маємо руїну… Що з нею буде далі?

Інша туристична атракція (якщо її можна так назвати) – Покровська церква у неокласичному стилі розміщена по інший бік села. Кажуть, то вона дала назву селу, хоча маємо деяку нестиковку (перша згадка про село датується 1793 р., а церкву зведено лиш 1824).
Як бачимо, на відміну від палацу, церква доглянута і аж надто осучаснена

UPD. Рівно за два тижні після публікації, 24.12 у маєтку сталося лихо. Обвалився отой самий айван, зараз це виглядає так:

джерело: 368.media

Джерела:
– Петрівський замок – Вікіпедія
– Зимний дворец и Лувр под Одессой Сегодня.UA
– Петровка – Путешествуя историей. Сайт Сергея Котелко

Переглянути Україна на мапі

  • Випадкові статті

  • Популярні статті

    • 6247
      Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • 1045_fi
      КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    Бережани Львів. Опера Gdańsk Aerial view over Castle and St. Vitus Cathedral in Prague