Про неї вже майже не згадують в туристичній і краєзнавчій літературі. Хаба одним рядком – згоріла у 1994 р. Та насправді – вона вижила, хай і понівечена, без вишуканої стрімкої вежі, втраченої під час пожежі, без даху, вистояла під негодами та палючим сонцем 16 (!!!) років, доки небайдужі люди взялися за її порятунок.
Один з 6 збережених (а на початку 20 ст. їх було близько 140!) дерев’яних храмів Хустської долини, з унікальними для України рисами мармароської готики. До пожежі 1994 року церква Рiздва Богородицi зі Стеблівки (16 ст., 1797 р.), одна з найвишуканіших серед церков Хустської долини виглядала так:
Фото О.Іванусіва 1992 р. з derev.org.ua
Інформація з ПГА:
“Рождества церковь и колокольня, XVI в., 1797 г. Последняя датировка приведена на основании резной надписи на косяках дверных проемов. От первоначального здания сохранились срубы стен на всю высоту. Деревянная, трехсрубная, с башней над бабинцем. Срубы нефа и бабинца равноширокие прямоугольные в плане, более узкий восточный сруб с трехгранной восточной частью. Возведена из дубовых брусьев, покрыта лемехом. В отличие от многих аналогичных сооружений западный сруб, так же как восточный и неф, перекрыт коробовым сводом. Церковь покрыта двумя крутыми крышами – высокой над центральным срубом и низкой – над восточным срубом. Каркасная башня-колокольня возвышается над западным срубом и завершается подсебитьем, ошалеванным вертикально досками с фигурной порезкой внизу и высоким конусным шпилем с фартуком у основания. По четырем сторонам фартука находятся маленькие такой же формы шпили, напоминающие дымники закарпатских хат этого района. Над притвором устроена арочная галерея. Косяки дверных проемов в крыльцо и бабинец декорированы плоской резьбой бусинок и стелющейся виноградной лозы. В интерьере сохранились резьба по дереву и росписи народных мастеров XVIІІ в. Сооружение принадлежит к встречающейся в бассейне р. Тиссы группе памятников, где умело сочетаются архитектурные формы с образцами декоративно-прикладного искусства, Колокольня, ранее находящаяся рядом с памятником, перенесена к новому каменному зданию. Деревянная, каркасной конструкции, двухъярусная, с более широким первым ярусом, закрытым опасанием. Второй арочный ярус завершен шатром.”
Залишки церкви хотіли передати для відновлення та експозиції в скансен “Старе село” в Колочаві, але громада з тим не погодилася.
У листопаді 2009 р. декілька мешканців і уродженців села Стеблівка (Юрій Баняс, Василь Ігнат, Василь Лукач, Володимир Берец) об’єдналися в ініціативну групу і виступили із заявою-зверненням до парафіян церкви Різдва Пресвятої Богородиці й до сільради. Вони запропонували за власний кошт та за участі волонтерів-ентузіастів спромогтися виготовлення проекту для укріплення будівлі храму.
Вибір зупинили на проекті тимчасової покрівлі, який відповідав рекомендаціям фахівців: облаштувати її, як було в історичній конструкції – дах з піддашком по першому ярусу.
Фактично зруб будівлі (найстаріше із збережених елементів церкви) законсервували до кращих часів. Роботи по консервації церкви було виконано протягом 2010 року.
Сподіваємося, що перлина мармарошської архітектури таки дочекається кращих часів і свого відновлення.
Більше про відновлення церкви тут – Стеблівка: громадська акція з порятунку напівзруйнованої церкви
Інші статті цієї рубрики:
Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 1 – Колодне
Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 2 – Сокирниця
Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 3 – Крайниково
Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 4 – Данилово
Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 5 – Олександрівка