Село Кошмак розміщене обабіч траси Київ-Знам’янка, за кілька кілометрів південніше Корсуня.
Назвати село глухим аж ніяк не можна, добиратися зручно, все село асфальтоване, причому якості покриття певно позаздрить сама траса Київ-Знам’янка.
це дитячий садок
Але повернімося до церкви.
Розміщена вона в центрі села, прямо навпроти сільради. У голови села і у церковної старости вдалося отримати інформацію про неї.
колони портика – відновлено 2 роки тому
Хрестовоздвиженська церква збудована 1901 року у т.зв. єпархіальному стилі – хрестова у плані із дзвіницею над бабинцем.
Була діючою до 1929 року, коли її переобладнали під сільський клуб, принагідно прибравши куполи над центральним об’ємом і бабинцем. Як і в інших церквах служба тимчасово поновлювалася у часи німецької окупації, по війні тут було облаштовано колгоспну комору.
Нинішній стан церкви нагадує справи з подібною церквою у Вербівці. Дах протікає, стіни і підлога гниють, шалівка місцями пообривана, причому, за словами старости, це вже роблять односельці у наш час…
Службу відновлено 1997 року, коли в село прибув священик з Кіровограда. Тоді і розпочалися роботи з відновлення куполів.
Конструкцію для встановлення центрального купола було підсилено металевими швелерами (щоправда деякі з них вже встигли вкрасти – їх планують замінити товстими дерев’яними колодами), дах перекрито ребероїдом (він вже встиг зноситися), під центральний барабан встановлено квадратний об’єм, оббитий бляхою.
Поруч з церквою стоїть великий дерев’яний каркас під барабан, який за 10 років вже встиг зогнити. З іншого боку – центральний купол з бляхи на дерев’яному каркасі (який вже теж встигли добряче понищити зсередини).
Купол на дзвіницю стоїть всередині церкви.
Нажаль, 10 років тому завершити реконструкцію не вдалося через брак коштів та стан здоров’я священика.
Тепер службу править новий священик – отець Сергій, колишній воїн-афганець. Роботи з реконструкції розпочаті знову.
Ну а далі – суцільний офф-топ.
Якщо ви не на авто, а пішки, можна пройти далі за церкву вулицею аж до кінця села. Асфальт тут закінчується, спершу починається бруківка, яка згодом перетворюється на грунтівку. На розвилці треба триматися правого боку. Дорога приводить в дуже мальовничий і майже гірський ліс (тим паче цієї весняної пори).
Півгодини ходи ним – і ви вже у Корсуні (вірніше на трасі біля дуже популярного в цих краях ресторану “Вітряк”). Відразу за “Вітряком” розпочинається Корсунський заповідник, звідси можна прямо вийти на гору Янталка і далі до палацу Понятовського-Лопухіних-Демідових.
Але в офф-топі – лише фотки весняного лісу :)
