Мінус один? Що чекає унікальний дерев’яний костел з Язлівчика?

On 11.10.2012 by admin

У заголовку спочатку хотілося написати «костел В Язлівчику», одначе навряд чи таке, як на фото (зроблене в серпні 2009 р.) ви вже колись побачите. Вірніше, якщо не справдяться гірші прогнози, костел ще можна буде бачити у Львівському скансені в «Шевченківському Гаї». Але щодо цього, наразі оптимістичного прогнозу, є сумніви. Та про все по порядку.


Дерев’яний костел, чи радше костелик (або як у нас його іменують в офіційних джерелах – «каплицю для поляків») в маленькому селі Язлівчик під Бродами на Львівщині збудували орієнтовно у 1933-34 (за іншими даними у 1936-1937 рр.) за сприяння Курії Будівництва Каплиць і Народних Будинків, згідно проекту, виконаного будівельним відділом Тарнопільського воєводства (за другої Польщі Броди належали не до Львова, а до воєводства в центрі з Тернополем). На той час в Язлівчику налічувалося близько 70 римо-католиків.
Архітектором храму за одними даними був Стефан Зассовський, іншими – Конрад Мужинський.
Унікальність храму для України очевидна – мало того, що це один з небагатьох дерев’яних костелів, збережених (але чи доцільно зараз вживати це слово?) на наших теренах (про деякі інші я вже писав тут, тут і тут), але окрім того, це єдина дерев’яна сакральна споруда в Україні в стилі модерн.

Одначе зазначених ознак унікальності не вистачило, щоби костелик визнали за пам’ятку з відповідним охоронним статусом. В радянський час цьому на заваді став вік споруди (тоді і інші перлини архітектури доби еклектики та модерну пам’ятками не вважалися), нинішньому Міністерству культури взагалі нічого не потрібно.
Доля тих 70 поляків з Язлівчика у воєнні та повоєнні роки невідома. Польські джерела припускають, що всі вони були розстріляні. А можливо просто переселені в Польщу у 1944, як то сталося в масі інших населених пунктів на Кресах Всходніх. Принаймні знайти їх нащадків поки що не вдалося.

Отак костелик став нікому не потрібним, позаяк греко-католики (чи то православні після заборони греко-католицької церкви з новим приходом Совітів) українці мали у селі власну церкву.
У костелику спочатку містився магазин, згодом колгоспний склад, а ще згодом – архів. А потім він взагалі став нікому непотрібним. До 2002 року таке трохи дивне завершення головного фасаду було більш зрозумілим. Про це свідчить світлина з архіву NAC. Трактор зачепив громовідвід і завалив ту вежечку.

фото з Narodowe Archiwum Cyfrowe

До 2009 року костел ледь дожив, сильно протікав поруйнований гонтовий дах, і, можливо ми би втратили його вже тоді, якби не ентузіазм авторки «Дерев’яних храмів України» Олени Крушинської. Зініційовано порятунок костелу, проведені консерваційні роботи, які хоч на недовгий час, але зупинили швидке руйнування дерев’яних конструкцій. Знайшли і інвестора, який брався провести повний комплекс реставраційних робіт. У нас всюди можна почути, що вирішення тих чи інших проблем потребує фінансування, а грошей нема. І здавалося би, от тільки з’явиться добрий дядечко який профінансує потрібні роботи, у нас буде «лад і спокій». Так от, концерн Akzo Nobel (ТМ Pinotex) готовий був профінансувати реставрацію. От тільки все вперлося в те, що грошей треба не просто багато, а нереально багато. Дослідження професійних реставраторів виявили присутність грибка практично на всіх конструкційних елементах, враховуючи ще й українські реалії (оподаткування, паперова тяганина) сума сягнула нереальної позначки в 1 млн.грн.

Доки в українців щире бажання допомоги боролося з бюрократією і іншим “маємо те що маємо”, костелик пригледіли поляки. Професорка архітектурного факультету «Гданської політехніки» Романа Цєльонтковська (Romana Cielątkowska) вирішила порятувати той костел.
Здавалося би, все чудово. Поляки роблять те своїми силами і за свої ж гроші. Даних про конкретну суму, яку планує витратити пані професор на реставрацію, я не знайшов, але сама вона стверджує, що «jest mały, czyli koszty są też niewielkie» ([костел] маленький, тобто вартість є теж невеликою). Не думаю, що 400 тис. злотих (еквівалент нашого мільйона гривень) професорка назвала би «koszty są też niewielkie». Тому, думаю, це полякам обійдеться в значно меншу суму.
Поряд з тим є декілька але. Вся річ в тому, що за роботу взялися не професійні досвідчені реставратори, а… студенти архітектурного факультету Гданської Політехніки. Майбутні реставратори повинні ж на чомусь практикуватися, то ж чому це не зробити в Україні :). В Польщі ж бо на офіційних пам’ятках то зробити трохи складніше, ще не маючи потрібної кваліфікації.

Хоча пані Цєльонтковська вже може похвалитися досвідом таких робіт в Польщі. Зокрема неофіційні польські джерела (в основному цитуючи саму пані Цєльонтковську) розповідають про порятунок та перенесення греко-католицької церкви 1740 р. з Купної близ Красічина до села Годково біля Пасленка в Помор’ї. В Годкові є велика греко-католицька громада, українці були переселені сюди в ході сумнозвісної операції «Вісла». Те, що віряни Годкова зустріли ініціативи пані професорки схвально, зрозуміло. Але мене зацікавила сама якість та фаховість проведених реставраційних робіт, щоби те можна було екстраполювати, так би мовити, на язлівчанський приклад.
Щодо фаховості, виникли сумніви хоча би тому, що вочевидь церква (вірніше, те що від неї лишилося) вочевидь не була пам’яткою, і Міністерство культури та національної спадщини Республіки Польщі (Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego RP) про діяльність Гданської Політехніки з порятунку купнянської церкви нічого не знає (принаймні про це не знає сайт міністерства). Це принаймні стверджує, що реставрація проводилася не під егідою фахівців з охорони архітектурної спадщини. Знайшлися і фото реставрації, які побачити можете всі ви.

рисунок первісного виду церкви з Купної (Польща) залишки церкви в Купній перед реставрацією результати реставрації (всі фото з cerkiew.net.pl)

Що ж ми маємо. Від залишків зрубу церкви після відновлення (вочевидь ще не завершеного) лишився малесенький шматочок. В іншому маємо новий дерев’яний будиночок. Реставратори попрацювали на славу :)
Все ж будемо сподіватися, що від костелика в Язлівчику збереглося набагато більше придатних до реставрації елементів, тому це не буде простий новодєл, трохи схожий на оригінал.
Але от напрацювання ініціаторів реставрації 2009 року ніхто не просив, хоча в Гданській Політехніці ну не могли про них не знати. Вирішили все зробити по-своєму?
На тому ж таки сайті польського Міністерства культури про Язілівчик і ініціативи Гданської Політехніки теж ні слова, що дає резон припустити – жодного стосунку щодо фінансування такої реставрації польська влада не має.
Хто ж таки це фінансує? А ні сайт Гданської Політехніки, а ні окремо сайт архітектурного факультету – про Язлівчик – теж ні слова.
Добре, що хоч пані Романа Цєльонтковська сайту відома. І, судячи з публікацій, таки фахівець у своїй справі. Принаймні працюють не якісь самозванці.

Костел в Язлівчику. цікаві різблення дверей стан покрівлі до консервації восени 2009

Є і інше «але». Цілком резонно поляки мають плани здійснити реставраційні роботи пам’ятки вже там, де за костелом буде догляд. Територіальна громада села, заохочувана сільським головою, певно дуже зраділим, що його нарешті позбавлять того головного болю у вигляді руїни-недопам’ятки, не вимагаючи нічого взамін, радо дала дозвіл на демонтаж і вивезення костелу з території села. От тільки чи усвідомлює пан Фещук, сільський голова, що цим він позбавляє свою громаду того потенціалу, який можна було би використати для розвитку туризму і збільшенні бюджетних надходжень?
До слова пані професорка ініціювала також реставрацію і перенесення інших дерев’яних костелів в Україні, зокрема в Розлучі на Турківщині чи Руді Брідській та Станіславчику на тій же Бродівщині. Але у перших двох випадках громади сіл погодження не дали (може й добре, але чи не загинуть ті пам’ятки від подальшої бездіяльності), а у Станіславчику вже і реставрувати особливо нічого.

костел Франц.Борджіа в Розлучі костел в Руді-Брідській (фото Віктора Громика) костел в Станіславчику (фото Віктора Громика)

Але отримавши дозвіл громади, поляки нікого ні про що більше не питали. З точки зору європейців, де місцеве самоврядування здатне самостійно вирішувати такі питання, цього було мабуть цілком достатньо. Звідки ж їм знати, що місцеве та регіональне самоврядування в Україні є хіба що в назві правлячої партії. А відтак є інфантильним, і, головне – абсолютно безвідповідальним.
Хоча песиміст в мені говорить, що саме тому, що поляки знали місцеву специфіку, діяли саме таким чином…
Отже, в липні цього року група студентів Гданської Політехніки, отримавши лише дозвіл сільської громади, костел… розібрали. Це стало повною несподіванкою (одначе, як можна казати про несподіванку, якщо Цєльонтковська озвучувала свої плани ще у 2011) як для Бродівської районної влади, так і влади обласної, функціонерів та фахівців з охорони спадщини. Хоча от польські джерела стверджують, що про наміри поляків знав та особисто схвалив голова обласної ради Олег Панькевич, який родом, до речі, саме з Бродів. Одначе в обласній раді це заперечили, повідомивши, що для Панькевича такі дії польської старони стали повною несподіванкою.

Далі ще цікавіше. Поляки костелу знайшли нову домівку. Здавалося би повний резон є перенести його до найближчого скансену. От лиш біда, що в Україні ще дуже не поширена практика організації маленьких регіональних скансенів, тому найближчий є тільки у Львові, вже згаданий «Шевченків Гай» на Кайзервальді.
От тільки у самих музейників згоди запитати… забули. Так само, як і у Львівської міської ради (хоча знову ж ті самі джерела в Польщі згадують ім’я пані Лілії Онищенко-Швець, керівника департаменту охорони пам’яток міста Львова, з якою Цєльонтковська «співпрацює довгі роки», одначе дуже мимохідь, так, що незрозуміло чи має пані Онищенко будь-який стосунок саме до костелу в Язлівчику).

Костел в Язлівчику. інтер’єр. вид з хорів хори

Не знаю, що обурило музейників з «Шевченківського Гаю» більше, чи просто те, що їх не запитали, а чи дійсно резонними є іхні аргументи. Офіційно фахівці проти перенесення костелу до скансену з двох причин. По-перше, скансен «Шевченків Гай» створювався як музей саме УКРАЇНСЬКОЇ архітектури і присутність костелу протирічить концепції музею. По-друге, архітектура національних меншин Галичини може бути присутня в музеї в межах так званого сектору «середньовічне містечко», але на заваді створенню такого сектору… лінія ЛЕП. Ще одна, на цей раз неофіційна версія незгоди музейників чомусь нагадує ситуацію з цвинтарем «Орлят»… Конфлікт загостює ще й той факт, що поляки хочуть, аби цей костел став діючим.

UPD: за словами директора “Шевченківського Гаю” Львівська міська рада “спонукає його “перевезти” костел до скансену”. Але ще одним резоном у відмові є те, що “мова йшла не про переніс пам’ятки, а про встановлення муляжу костелу, який буде складатися з 15 – 20 % з залишків старого” (в це легко повірити, бачивши наслідки реставрації в Годкові).

Виходячи з цього існують досить великі побоювання, що пані Цєльонтковська, цілком усвідомлюючи безголовість і безвідповідальність нашої влади на різних рівнях, виступає таким собі «генералом Желіговським» від архітектури.

Довідка: Генерал Желіговський – командувач 1-ї Литовсько-Білоруської дивізії польської армії, всупереч мирному договору, офіційно нехтуючи накази Пілсудського, 9 жовтня 1920 року захопив столицю новоствореної Литовської держави – Вільнюс (Вільно), проголосивши незалежну державу Середню Литву, яка в 1922 році «несподівано» рішенням сейму воз’єдналася з Польщею.

Що ж маєио в перспективі? Якщо музейники в «Шевченківському Гаї» і далі будуть непоступливими, поляки матимуть «резонні» підстави заявити примірно наступне: «Ми бачимо що в Україні така архітектурна спадщина нікому не потрібна, то ж ми, рятуючи, заберемо її до Польщі». Чи стане на заваді цьому українська влада? Можливо. Може навіть не з патріотизму, а тому, що за дозвіл на вивезення комусь не «дадуть на лапу». Але тоді доля костелу ще більш плачевна. Його розібрані рештки так і згниють на землі територіальної громади, якому він став не потрібен…
Тому в ситуації, що склалася, найменшим з зол видається таки дати згоду на перенесення його до Львова, оскільки для створення регіонального скансена на Бродівщині, рівно як і перенесення до Підкаменя (там ним зрештою опікуватися теж немає кому) час безнадійно втрачено.
От вам і питання «Чому бідні?»…


Переглянути Україна на карті більшого розміру

  • Nazarkoo

    1. з цього села мої батьки. їздили літом на вихідні до бабці – бачили процес розбирання. виглядало все доволі цивілізовано. акуратно все розбирали, складали, якісь там номерочки на деталях писали. 
    2. “чи усвідомлює пан Фещук, сільський голова, що цим він позбавляє свою громаду того потенціалу, який можна було би використати для розвитку туризму і збільшенні бюджетних надходжень” – ну це бугагашенька ше та… :))))
    об’єкт не був настільки привабливий. туди б приїжджало 20 туристів в рік. це моя суб’єктивна думка, але Вам буде важко мене переконати в протилежному.
    3. а от те що подальша доля зараз до кінця не відома це дуже навіть погано. в селі на місці розібраного костелу стоїть табличка з планом робіт, то там якимось н-ним кроком записано, що його складуть назад в ШГ. 

    • Анонімний


      об’єкт не був настільки привабливий ”
      все можна розкрутити і зробити привабливим, якщо мати бажання, але то таке
      Ви ж налаштовані, що Вас переконати не можна, тому і мій комент, певно теж є зайвим :) Ну Бог з ним

      Питання в іншому:
      1. розібраний костел і зараз лежить в селі?
      2. стоїть табличка, як я зрозумів, встановлена поляками. А та, яку встановили в 2009 з планом реставрації?

      • Nazarkoo

        1. частково. великі бруси склали і гарно накрили щоб не замокали. менші деталі забрали
        2. стоїть табличка яку зараз поставили поляки. в 2009 ніякої таблички не було.

        • Анонімний

          Цікаво, де поділися менші деталі? В “ШГ” привезли лиш поріг. Чи із собою забрали?
          Інціатори реставрації в 2009 кажуть, що якийсь інформер таки там був (не знаю точно де, але…)

          • Maryana

            В “Шевченківському гаї” ніяких деталей костелу зі с. Язлівчик нема – я була там у четвер. І направду не розумію що то за спосіб реставрації – розібрати костел і скласти на купу.

  • Nazarkoo

    і ще одне – велике дякую за старе фото костелу – там він ще повністю цілий. 
    я вже такого не застав :(

    • Анонімний

      та нема за що. NAC’у треба дякувати. Шкода що в Україні немає нічого подібного

  • Игорь
    • haidamac

      так, я знаю

  • Випадкові статті

    • 4887_fi
      Трипільські зорі 2011

      Незважаючи на сильні зливи, що заливали Україну цілий вікенд, 4-й етнофестиваль “Трипільські...

    • 5411_fi
      Тулинці

      Невеличке село Тулинці (383 особи) Миронівського району на Київщині має бути відомим...

  • Популярні статті

    • 6247
      Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • 1045_fi
      КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    Данилово Данилово Розлуч 5493