Щирець. Частина 2. Про малознану церкву-“замок” неподалік Львова
Трансільванські “Biserici fortificate” (“укріплені церкви”-рум.) відомі на увесь світ, їхні українські родичі з не менш буремного у ті часи їх побудови краю здебільшого малознані і серед вітчизняних мандрівників. Про одну з них і піде сьогодні мова
Церква Різдва Богородиці належить чи то містечку Щирець, що у 24 км від Львова, чи то сусідньому селі Піски, я так і не зрозумів. Територіально то між цими двома населеними пунктами, але дістатися абсолютно не складно. Від залізничної станції Щирець-1, до якої просто дістатися електричкою зі Львова, йти якісь 10 хвилин. Від центру містечка – не набагато довше. Власне той центр з гори від центру як на долоні
Отже, церква Різдва Богородиці знаходиться на Золотій горі, що височить над містечком Щирець за річкою Щирка
До вершини ведуть широкі і певно нещодавно відремонтовані сходи
Інші назви гори 313 м заввишки Церковна (що зрозуміло) або ж Замкова, позаяк припускають, що саме тут з 12 ст. первісно містився Щирець та його замок. Нинішні мури навколо церкви звичайно належать до пізніших часів, хоча і не менш небезпечних, аніж княжі, про що можуть свідчити бійниці у мурах
Припускають, що сам замок був трішки східніше, ще не так давно за мурами сучасної церкви проглядався земляний вал натепер практично розораний городами місцевих селян
Сам комплекс збудований у 16 ст. і його головною окрасою безперечно є масивна брама-дзвіниця з арочним порталом у двоярусній комбінованій вежі
Перший ярус – мурований з дерев’яною брамою (яка первісно очевидно ж була значно масивнішою)
Другий ярус – дерев’яний з гонтовим покриттям, що додає мальовничості всьому комплексу
Башту-браму як то водиться для серьозних оборонних споруд підсилено масивними контрфорсами
Якщо головну браму зачинено (що було і у нашому випадку), зайти досередини можна через задні ворота, що містяться за східною баштою комплексу, обійшовши мури з південного боку
Вціліла після перебудов напівкругла наріжна башта довгий час служила каплицею, тепер виглядає чи то таки на недоремонтовану знову ж таки каплицю, а чи на підсобне приміщення
Сам храм неодноразово перебудовувався. Спочатку поруйнований та спалений татарськими набігами був відбудований у 1662 році. На той час храм був трибанним з дерев’яними куполами на мурованих стінах. Товщина мурів сягає 1,5 м, а сама стилістика храму нагадує романський стиль, хоча то безумовно лиш стилізація
Та у 1893 році церкву було перебудовано за проектом відомого архітектора Василя Нагірного у традиційній для його проектів манері однобанних храмів
Купол був інакшим (якраз отим типовим для однобанних проектів Нагірного), про що свідчить архівне фото, зроблене 1915 р. судячи з підпису напередодні трагедії, коли в нього влучив артилерійський снаряд і зруйнував
Слід зазначити, що тодішня реконструкція церкви не була схвалена сучасниками. У Львівській газеті “Діло” у 1934 році невідомий критик писав: “Перебудова змінила давніший гарний вигляд старовинної церкви. Коли собі уявимо, як на чотирикутних ґраняках спочивали копулясті розсілі дахи – кожний іншої форми з нерівними кривими лініями, то признаймо, що це мусила бути гарно зґрупована святиня“
Судячи з усього автор критикував перебудову Нагірного у 1893 р., хоча, вочевидь ця критика стосувалася обговоренню відбудови храму після Ії світової війни. Бо ж того ж таки 1934 року церкву відбудували за проектом іншого знаного галицького архітектора Льва Левинського (племінника Івана Левинського)
Потрапити на дзвіницю можна по дерев’яних сходах, що туляться до муру з внутрішньої сторони брами-дзвіниці
Комплекс ремонтувався на початку 2010х і зараз виглядає добре збереженим
З Золотої гори спускаємося вниз до міста, де є ще декілька цікавинок, та про них вже якось іншим разом
