Коли в середині XVIII ст. на пагорбі Св. Юра у Львові збудовано показний бароковий храм, то це створило містові помітну звідусіль архітектонічну домінанту. Це, звісна річ, дратувало багатьох римо-католиків, оскільки катедра Св. Юра належить вірним східного обряду. Відплата здійснилася через неповних двісті років, коли на Привокзальній площі вистрелила у львівське небо нічим ракета, висока вежа неоготичного костелу Св. Ельжбети, заслонивши собою Св. Юра з боку залізничного двірця. З того часу прибульці до Львова втратили панораму Святоюрської гори. У колекціонерів вражень одним враженням стало менше. Це теж приклад згаданого нашарування. Культур чи антикультур? Чого тут більше – релігійної впертості, пихи, творчого суперництва, жаги власництва?.. Я не знаю відповіді, хоч і певен, що сьогоднішнього Львова вже неможливо уявити собі й без цієї псевдоготичної кічуватої “Ельжбетки”.
(Ю.Андрухович “Місто-корабель”)
Скульптурна композиція “Розп’яття” (ск. Петро Войтович)