перспектива вул.Вишенського в напрямі вул.Солодової та Високого Замку
Від площі св.Антонія з боку Винниківського ринку до схилів Кайзервальду піднімається вуличка Солодова, за 120 м вправо відгалужується і досить стрімко піднімається вгору вул.Вишенського. У спокої цієї затишної вулички важко повірити, що до гамірного базару та шумної Личаківської всього якась сотня метрів.
Цю вулицю було прокладено на початку 20 ст. і початково вона звалася Бічна Солодова. Але вже 1909 року вулицю перейменували на честь Станіслава Виспянського (Stanis?aw Wyspia?ski) – польського художника та літератора, родина якого походила з Бібрки. В радянський час, певно з мотивів співзвучності, вулицю назвали іменем Івана Вишенського – українського письменника-полеміста 16-17 ст., ревного противника експансії католицької церкви, ченця Афонського монастиря. Жодних претензій до назви в незалежній Україні не мали, тому вулиця так зветься і досі.
початок вул.Вишенського, зліва кам’яниці 3,5,7,9,11, справа – 6. В перспективі вулиці – 14
Я теж не маю жодних претензій до назви вулиці, хоча вивчаючи історії її забудови, так і хочеться назвати її вулицею Адама Опольського (Adam Opolski). Адже саме цей архітектор спроектував відразу 11 будинків, а це майже третина (!!!) будинків цієї невеликої вулиці.
Адам Опольський – народився 1878 р. в містечку Журавно, випускник відділу архітектури Львівської політехніки 1904 року. Головний архітектор м.Стрий. Там зокрема спроектував дім поліцейського управління, приміщення фабрики льоду, казарми кавалерії, розробив проект Стрийської ратуші, який однак не було реалізовано. У Львові найвідомішою роботою Опольського є проект Католицького дому на вул. Городоцькій (зараз – Львівський драматичний театр ім.Л.Українки).
Католицький дім на Городоцькій, архітектори Адам Опольський та Ігнатій Кендзорський
Але повернімося до вулиці Вишенського. З підйому від вул.Солодової ліворуч за парканом з цегляними стовпчиками впадає у вічі будинок з великим півкруглим еркером, увінчаним півником. Будинок, хоча і примикає до 3-ки по Вишенського, все ж має адресу – Солодова, 6, оскільки фасадом орієнтований на цю вулицю, хай і за досить широким палісадником. З 1892 р. тут існував інтернат для студенток Вчительської семінарії. Тоді при ньому була і підсобне господарство з власними пекарнею, садом, городами і навіть корівником. Нині тут міститься школа №37 з поглибленим вивченням французької мови. Саме профілю школи завдячує різнокольорове блакитно-жовте та синьо-біло-червоне графіті Ukraine-France на глухій стіні будинку №3 по Вишенського.
 |
 |
| Солодова, 6 |
Сам згаданий будинок за №3 збудовано в поєднанні стилів історизму та сецесії зламу 19 та 20 століть. Наступні за нею будинки – то вже постсецесія початку 20 ст.
Серед них виділяється кам’яниця за номером 9, збудована у 1908 році за проектом Міхаля Мацеляка у стилі романтичного модерну для Самуеля Броедера. Цікавим зокрема є декор під середньовіччя, зокрема півциркульні арочні вікна, увінчані стилізованими картушами.
 |
 |
| Вишенського, 9 |
Навпроти – двоповерхова кам’яничка під номером 6 репрезентує так званий дворковий стиль початку 1920-х років, в якій відсутність сецесійного декору компенсується мальовничим балкончиком на 2-му поверсі з опуклими колонами, овальними вікнами та лініями аля-бароко. Шкода, деякі вікна кам’янички вже спотворили металопластиком.
 |
 |
| Вишенського, 6 |
Поряд будинок під номером 8 вже не та к милує око. Кидається в очі сучасний ремонт фасаду, одначе цікавими є вхідні двері, що символізують… бранця.
 |
 |
| Вишенського, 8. Брама | декор над вікном 2-го поверху |
Далі вулиця Вишенського робить крутий поворот вліво і змінює свій напрям з південно- на північно східний. Різкий вигин вулиці вінчає певно найпомітніша, наймальовничіша і відповідно домінантна будівля вулиці – кам’яниця під №11.
 |
 |
| Вишенського 9 та 11 |
Її збудували за проектом Адама Опольського у 1908-1910 рр. Замовником був Ян Готфрід. Стиль будинку – романтичний модерн.
 |
 |
| Вишенського, 11 | низ еркера |
Вигин вулиці ефектно вінчається півкруглим еркером з арковими вікнами та високою стрілчатою вежею. Коричнева цегляна кладка гарно чергується білокам’яним декором.
 |
 |
 |
На протилежному боці вулиці привертає увагу велика вілла під номером 12, що стоїть осібно від загалом щільної забудови вулиці. Вона належала адвокату, судді та професору канонічного права Львівської богословської академії і Українського таємного університету у Львові, дійсному члену Наукового товариства ім.Шевченка Роману Ковшевичу (22.07.1873–04.03.1932).
Віллу на його замовлення спроектувало та збудувало у 1911-12 рр. архітектурне бюро Івана Левинського. Вілла – показовий приклад поєднання архітектурних форм пізньої сецесії з елементами народної орнаментики в оформленні екстер’єру. На жаль майолікові кахлі, яким оформлений фасад вілли, місцями повідпадали.
Відразу за віллою є вузький пішохідний прохід, яким можна спуститися прямо на вул. Личаківську.
 |
 |
| кахлі на фасаді 12-ки | підйом з вул.Личаківської та вілла Ковшевича |
За ним кам’яниця під №14 збудована пізніше – у 1936-38 рр. за проектом архітекторів Міхала і Тадеуша Кустановичів для Томаша і Францішки Біллів, і представляє пануючий на той час стиль конструктивізму. Її вирізняє нетинькований цегляний стовп, на якому тримається наріжна сходова клітина.
За поворотом вулиця Вишенського вже не так круто піднімається вгору, а майже рівненько, формуючи гарну галерею з каштанів обабіч обох боків дороги, виводить до вул.Піскової. От тільки крони дерев заступають влітку все архітектурне розмаїття вулиці. То ж бажано її відвідати ще й взимку. А нам лишається проілюструвати окремі архітектурні деталі, що вдалося вихопити об’єктивом фотоапарату.
Сусідня з 11-кою кам’яниця під №13 теж вінчає поворот вулиці, однак вже не так ефектно, ніж одинадцята. Вона збудована у 1908 р. також за проектом Адама Опольського у все тому ж стилі романтичного модерну. Кут будинку, який огинає поворот вулиці, прикрашений балконами та декором – путті.
декор кам’яниці під №13
Сусідню кам’яничку за адресою Вишенського, 15 збудували у 1911-12 рр. за проектом Міхала Ковальчука для Едмунда і Марії Шнайдерів також у стилі романтичного модерну. Увагу привертаєть маленькі півкруглі балкончики та стилізований герб – польський орел над вхідними дверима.
По інший бік вулиці будинок за номером 16 збудований у 1909 р. за проектом Адама Опольського у співпраці з його компаньйоном Ігнатієм Кендзорським для Едмунда Яновського. За проектом Євгена Нагірного у 1936 р. проводилася реконструкція цього будинку. Декор будинку досить скромний – увагу привертає лише рослинний орнамент у міжвіконні 3-го поверху.
Зате в сусідній 18-ці звернуть увагу на розкішне сецесійне мереживо вхідної брами!
 |
 |
| сецесійна брама 18-ки | польський орел над брамою 15-ки |
Проект будинку під №20 також належить плодам співпраці Адама Опольського з Ігнатієм Кендзорським. Будинок збудували у 1909 році для Влодзімежа Черніка. Привертає увагу рослинний орнамент над вікнами 2-го поверху.
кам’яниці (зліва-направо) 22, 20 та 18
Наступна кам’яниця під номером 22 збудована у 1908-09 рр. за проектом тих самих архітекторів для Вільгельма Манна. Цікавинкою кам’янички є барельєф Фридеріка Шопена.
Дякуючи Людмилі Мигаль вдалося з’ясувати походження того барельєфу. Справа в тому, що Вільгельм Манн, як і всі діти в його сім’ї змалку займався музикою, грав на скрипці та флейті, був великим поціновувачем Шопена. До речі, Вільгельм Манн – рідний брат йозефа Манна – німецького та польського оперного співака, якому пророчили славу Карузо. Аби не трагічна смерть співака прямо на сцені.
ймовірно саме тут у 1911 році народився Роман Манн – син Вільгельма. у 1937 році він закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки та у 1938 Державне училище прикладного мистецтва (Staatliche Kunstgewerbeschule) у Відні. Працював архітектором у Лодзі. Але мав і інший інтерес – був художником-постановником художніх фільмів. Певно найвідоміший на наших теренах його фільм (він же і останній, Роман Манн помер в Закопане у 1960 р.) – “Krzy?acy” (“Хрестоносці”). Ще один з його фільмів зветься… “M?odo?? Chopina” (Молодість Шопена”).
Барельєф Шопена навесні 2010 року викрали, однак не для здачі на металобрухт, а для перепродажу антиквару, де й злочинці були спіймані. Тепер барельєф повернули на своє місце. Цікаві в цій кам’яничці також плавні заокруглені лінії порталу та надбрамного вікна.
 |
 |
| барельєф Шопена на №22 | кам’яниці 21 та 23 |
На протилежному боці вулиці пропускаємо малоцікаві в архітектурному плані 17-ку (збудована у 80-х роках 20 ст.) та 19-ку. За ними добре видно (бо каштани навпроти своєї оселі нові власники просто вирубали) будинок за номером 21, відреставрований в стилі євроремонт, звісно вже в наш час.
Цей будинок також було спроектовано в архітектурному бюро Адама Опольського та Ігнатія Кендзорського, але вже іншим архітектором – Соломоном Рімером. Привертає увагу рослинний декор над вікнами другого поверху та ажурна решітка балкону, однак важко судити про їх автентичність.
У сусідній кам’яничці червоного кольору під номером 23 зверніть увагу на іконку Матері Божої зі Спасителем над вхідними дверима.
 |
 |
| декор будинку №21 | іконка над дверима №23 |
Але цікавішою є кам’яничка навпроти – під номером 24. Також спроектована Адамом Опольським, вона має риси романтичного модерну, наприклад неороманський портал, готичні башточки, шпиль… Та найбільш цікавим є картуш над центральним арочним вікном другого поверху, який нагадує подібні на вже згаданому Католицькому домі.
 |
 |
| Вишенського, 24 |
Наступні кам’яниці під номерами 25, 29, 31, 34 та 36 також спроектував Адам Опольський. 29-ку збудували у 1909 році для Міхала і Стефанії Завойських, 31-й номер у 1908 році (у співавторстві з Агенором Імдуховським) – для Марії Рек, 34-й – у 1908-1911 рр. для Францішка Сави. В 1911 р. за проектом архітектора Івана Левинського розроблені додаткові плани. В 1936 р. за проектом архітектора Генрика Сандіга виконана реконструкція першого поверху. В цьому будинку в 1909–1923 та 1923–1924 рр. жила українськa розвідниця Ольга Басараб з Левицьких., яка воювала в лавах УСС та була членом УВО. 12 лютого 1924 року була закатована польськими поліціянтами. А в 1946–1972 р. тут жив і працював письменник Антон Іванович Шмигельський, про що свідчить меморіальна табличка. В цьому будинку увагу привертає прямокутний еркер на рівні 2-го поверху, який тримає на собі балкон 3-го поверху. Цікавим архітектурним вирішенням є також балкон 2-го поверху, що примикає до еркера.
Будинок під номером 36 збудовано у 1911-13 рр. для Леокардії Крафт. Цікавою є еркер-башточка з трьома овальними вікнами вгорі.
Будинок під №32 збудували дещо пізніше – у 1925-26 рр. за проектом Станкевича для Ірени Станкевич. В цьому будинку привертає увагу ажурне мереживо решітки на вікні над вхідною брамою.
Будинок №33 збудували 1910 року за проектом Агенора Імдуховського з творчої майстерні Адама Опольського для Ванди Імдуховської.
Будинок за номером 38 збудували у 1928 р. (архітектор невідомий) для Юзефа Пенцаковського.
Два схожих між собою будинки під номером 33 та 40 зі зрізаними кутами, вінчають кінець вулиці Вишенського, яка виводить нас до Піскової. Нею можна вийти до Кайзервальду. Але то тема вже інших розповідей.
 |
 |
| Вишенського, 31 | та 33 |
список використаних джерел:
– Ілько Лемко, Володимир Михалик, Георгій Бегляров. 243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів:, 2009. –
– Мельник Ігор, Загайська Роксоляна. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2010. – 352 с.
– Lviv: A Guidebook for the Visitor / Львів: Туристичний путівник. за редакцією Ю.Бірюльова — Видання друге / Second edition. — Lviv: Publishing House «Centre of Europe», 2007. — 548 с.
– Lw?w. Ilustrowany przewodnik. – Lw?w: Wydawnictwo „Centrum Europy”, Wroc?aw: Wydawnictwo „Via Nova”, 2001. – S. 214-215.
– Енциклопедія Львова (III том). За редакцією Андрія Козицького. – Л.:2010.
– Інтерактивний Львів. вул.Вишенського http://www.lvivcenter.org/uk/lia/description/?ci_objectid=449
– Інтерактивний Львів. Адам Опольський http://www.lvivcenter.org/uk/lia/map/?show=person&ci_personid=12
– Львів зсередини. Вул..Вишенського http://yp.lviv.ua/inner_lviv/vyshenskogo/index.html
Переглянути Львів на карті більшого розміру
Інші статті серії: Львів непопсовий