Via est Vita

Vicenza. Місто Андреа Палладіо. Частина 1

On 13.12.2012 by admin

панорама Віченци з пагорбу Monte Berico. В центрі – Базиліка Палладіана

Місто Віченца на півночі Італії, в регіоні Венето. Загалом невеличке, трохи більше 100 тис.мешканців, майже як наш Ужгород. У пересічного туриста не користується великою популярністю, щеб пак, до іменитої метрополії – Венеції якихось 65 км. Про Венецію знають всі. А про те, що у 1994 р. місто Віченца та вілли в регіоні Венето було включено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, причому завдяки одній людині – архітектору Андреа Палладіо?
Не звертав би і я особливої уваги на те місто, аби не книга Петра Вайля “Гений места”, і один підрозділ в ній, присвяченій Палладіо і Віченці, і названий дуже влучно “Дворцы в переулке”. У своїй розповіді я дозволю собі розлогі цитати з цього твору, однозначно більші, ніж розповідатиму сам. Бо ж одначе мені важко тягатися з метром в “изысканности слога” :)

Виченца — в пятидесяти минутах от Венеции на поезде. Это западный край провинции Венето. Венецианские крылатые львы св. Марка здесь повсюду на стенах домов, напоминая о временах Террафермы. Так — terraferma, «твердая земля» — называла размещенная на островах Венеция свои материковые владения. К началу XVI века они простирались почти до самого Милана, захватывая Бергамо, Брешию, Верону, Виченцу, Падую, а к востоку — куски нынешних Хорватии и Словении.


Leone di San Marco (венеційський лев св.Марка – колона 15 ст.)	і la statua del Redentore (Спасителя – 17 ст.) на Piazza dei Signori

Из Террафермы притекали в центр выдающиеся провинциалы: Джорджоне из Кастельфранко, Тициан из Пьеве-ди-Кадоре, Веронезе из Вероны, Чима из Конельяно. В Падуе родился и в Виченце развернулся Андреа Палладио — единственный архитектор в мировой истории, чьим именем назван стиль.
Чтобы не вдаваться в архитектурные подробности, проще всего вызвать в воображении Большой театр или районный Дом культуры — они таковы благодаря Палладио. И если составлять список людей, усилиями которых мир — по крайней мере, мир эллинско-христианской традиции от Калифорнии до Сахалина — выглядит так, как выглядит, а не иначе, Палладио занял бы первое место.


Пам’ятник Палладіо на Piazzetta Palladio	вулицями середмістя

Палладианские здания — архитектурное эсперанто, пунктир цивилизации. Самое представительное сооружение на свете — широкие ступени, ряд колонн, треугольник с барельефом, высокие окна: там тебе непременно что-нибудь скажут, объяснят, покажут. Одинаковые парламенты, суды, театры, музеи, особняки и виллы покрыли планету задолго до «Макдоналдса» — назойливые, но необходимые ориентиры. Огонек в лесу. Хуторок в степи. «Земля-я-я!!!»
Заповедник палладианства — Виченца. Консервативные венецианцы не дали Палладио поработать во всю силу в их городе, и он разгулялся тут.

От вокзала пересекаешь по виале Рома широкое Марсово поле и сразу погружаешься в нечто, с одной стороны, невиданное, с другой — знакомое. Монументальные фасады вичентинских палаццо на узких улицах не рассмотреть — хрустят шейные позвонки. Похоже на Нью-Йорк в районе Уоллстрит, на деловые районы Филадельфии или Бостона. В общем, на впитавшую палладианство Америку.

Виченца — один из характернейших городов Ренессанса: здесь вполне ощущаешь, что город — творение человека, его пространство, его победа над нецивилизованной, опасной природой. Виченца стоит на Терраферме, а не на воде, как Венеция, — но в центре зелени нет. В стороне лежит более живописный квартал Барке — по берегам тихой речки Ретроне. Однако в целом Виченца — воплощение ренессансной градостроительной идеи, почти не измененной последующими столетиями с более либеральным экологическим мышлением.
Во время расцвета Палладио в Виченце жили тридцать тысяч человек. Сейчас — сто: не такой уж большой прирост. Италия была городской страной: к концу XV века — двадцать городов с населением свыше двадцати пяти тысяч (с отрывом лидировали Неаполь и Венеция). Во всей остальной Европе — от Лиссабона до Москвы — таких насчитывалось еще столько же.

За прошедшие пять столетий многое изменилось до неузнаваемости. Сохранились: благодаря воде — Венеция, а на твердой земле — Виченца. Вичентинские власти всех времен оказались верны памяти Палладио, продолжая его стиль, не соблазнившись даже повсеместным в Италии барокко-и это единственно правильное решение. Без Палладио Виченцы не существует. Виченца — его музей. Главная анфилада — корсо Андреа Палладио: парад дворцов. Главный зал — пьяцца деи Синьори — с огромной ажурной Базиликой: шедевром, который приезжают изучать и зарисовывать. Сам Палладио нестеснительно писал о ней: «Это здание могло бы быть сравнено с самыми значительными и самыми прекрасными зданиями, построенными от древности до сего дня».

Piazza dei Signori – центральна площа Віченци. Базиліка Палладіана – справа

Не менш велично відзивався про це творіння Палладіо і Гьоте в своїй “Подорожі до Італії”.
Базиліка настільки велика, що вона просто не поміщається в об’єктив фотокамери на вузькій п’яцца деі Сеньорі.
Насправді Базиліка Палладіо (Basilica Palladiana) не має нічого спільного з церквою (з якою від тих часів ототожнювали це слово), якраз до церков у Віченці Палладіо доклався найменше. Назва, як і риси всього стилю – палладіанства – сягають античності. Basilica Palladiana – це громадська будівля на цетральній площі деі Сеньорі. Її попередницею був Палац Розуму (Palazzo della Ragione) – властивих для середньовічних міст Північної Італії будинків, де засідали органи самоуправління містом. Palazzo della Ragione був збудований Доменіко да Венеція в середині 15 століття на місці двох попередніх готичних будівель.


Loggia del Capitanio та Basilica Palladiana з Contra del Monte

1496 року будівля частково руйнується і протягом наступних 40 років мешканці міста все ніяк не можуть вирішити, яким чином палац реконструювати. Розглядалася маса проектів іменитих архітекторів – Антоніо Ріццо в 1496, Антоніо Скарпаньіно в 1525, Якопо Сансовіно в 1538, Себастьяно Серліо в 1539, Мішеля Санмішелі в 1541 і, зрештою, Джуліо Романо у 1542. Відхиливши проекти іменитих та знаних на всю Терраферму архітекторів, міська рада несподівано схвалює проект маловідомого архітектора віком всього 38 років, який іменує себе Андреа Палладіо. Звісно, тут не обійшлося без підтримки його наставника Джанджорджіо Тріссіно. Палладіо будує дерев’яну модель, щоби остаточно переконати містян. І зрештою, через 3 роки обговорень проект остаточно затверджується.


Базиліка з Piazzetta Palladio	Базиліка та Torre Bissara з Piazza dei Signori

Палладіо будує свою базиліку, створивши поверх старого готичного фасаду ренесансну будівлю з мармуровими колонами, лоджіями та портиками в класичному стилі. Основою архітеткурного вирішення – є нові на той час в архітектурі так звані serliana – венеційські вікна – тридільні вікна, в яких центральне вікно з півциркульною аркою відділяється колонами чи пілястрами від бічних вузьких напіввікон. Традиція запозичена з античності (діоклетианові чи термальні вікна). Прийом, який потім неодноразово застосовував Палладіо та його послідовники, одначе вважається, що винахідником serliana був інший видатний будівничий епохи Відродження – Донато Браманте.


проект Базиліки з http://kannelura.info/

Величезний проект був справою життя Палладіо, одначе будівництво йшло довго. В 1561 завершили лише перший поверх. Другий рівень – почали в 1564. Повністю будівництво закінчилося лише у 1597 році – через 17 років по смерті архітектора.
Будівля виконувала функції Палаццо делла Раджіоне, тобто тут містилася міська влада, суд. Тимчасово, до будівництва Театро Олімпіко, тут містився і міський театр.
18 березня 1945 року під час бомбардування міста авіацією союзників декілька бомб влучило в Базиліку. Якби не оперативні дії містян, які швидко загасили пожежу, можливо ми би втратили ту пам’ятку назавжди. Менше з тим був зруйнований дах і підпружні арки, що його тримали.
По війні Базиліку відновили, але задля економії та швидкості реставрації втрачені арки виконали з залізобетону. Лише у 2007 році було ухвалено рішення про їх заміну на більш легкі з листової деревини.
Реконструкція, що обійшлася в 15 млн.євро, тривала аж до 6 жовтня 2012 року (тому до середини мені і не вдалося втрапити). Нині в Базиліці міститься виставковий зал мистецтв та архітектури.


тильний фасад Базиліки та вузький прохід з Piazza delle Erbe до Piazzetta Palladio

До Базиліки прибудована (а вірніше сказати – Базиліка прибудована) височезна кампанілла, звана Torre Bissara. Її висота 82 метри – найвища споруда міста ще з сивого середньовіччя.
Башту було збудовано ще 1174 року на замовлення сім’ї Біссарі, поряд з будівлею, що їй належала. У 1229 р. муніципалітет придбав будинок і вежу у сімейства. Вежа була частково зруйнована під час страшного землетрусу 25 січня 1347 р. В середині 15 ст. вона була відбудована і підвищена. Тут містилися мощі святих та 5 дзвонів. Ще з 1378 р. на башті було встановлено годинник роботи Фаччо Пізано, які є шедевром механіки та астрономії – окрім часу доби, годинник інформує про фази Місяця.


Torre Bissara

Того ж таки 18 березня 1945 р. одна з бомб, зруйнувавши дах Базиліки, зачепила і башту. Вона загорілася, купол із дзвонами впав на землю. В повоєнні роки башту відбудували, але з певними невідповідностями оригіналу. 2002 року башта знову реставрувалася, необхідність значних робіт по реконструкції зумовлювалася несприятливою дією підземних вод.


горельєф на башті	вигляд з арки Palazzo del Monte di Pieta

Базилику и просто очень интересно рассматривать, усевшись напротив на ступенях Капитанской лоджии, еще одного создания Палладио.

Палац Капітанів, або Лоджія Капітанів (Loggia del Capitanio) міститься прямо навпроти Базиліки Палладіано на іншому боці п’яцца дель Сеньорі.
Капітанами на Террафермі звали представників Венеційської республіки в місті.

Piazza dei Signori. Loggia del Capitanio та Palazzo del Monte di Pieta

Замовлення на проектування цього будинку Палладіо отримав у 1565 році. Будинок мав замінити старий середньовічний, який вже не відповідав потребам і не вписувався в нове планування забудови площі деі Сеньорі.


Loggia del Capitanio	проект з http://kannelura.info/, бачимо, що реалізували його в утятому вигляді

В той час будівництво базиліки ще тривало, але маючи за плечима 20 річний досвід діяльності, Палладіо в проект нового палаццо вклав всю свою майстерність і талант. Лоджія дель Капітаніо поєднала в собі не тільки вже звичні для палладіанства риси класицизму, але й були доповнені елементами маньєризму, починаючи з несиметричності чільного фасаду та бічної сторони будівлі, і закінчуючи червоною нетинькованою цеглою, що мало забезпечити ефектний контраст палаццо з білою базилікою навпроти.
Декор фасаду виконував Лоренцо Рубіні, а розписи інтер’єру – Джовані Антоніо Фасоло.


Loggia del Capitanio	декор екстер’єру

З боку площі деі Сеньорі ритм будівлі підкреслюють чотири масивні колони корінфського ордеру, які об’єднують два поверхи. З боку вулиці Сontr? del Monte фасад вінчають чотири напівколони, нижчі, ніж на чільному фасаді. Бічний фасад прикрашений барельєфами та алегоричними скульптурами, присвяченими перемозі венецыйського флоту над османами в битві при Лепанто (7 жовтня 1571 року), де загинуло багато жителів Віченци.

На постаментах статуй можна прочитати два написи латиною “PALMAM GENUERE CARINAE” і “BELLI SECURA QUIESCO”. Відповідно перша скульптура символізує богиню перемоги, друга – богиню миру. Барельєфи на фасаді другого поверху символізують «Силу», «Віру», «Доброчинність» та «Честь», тобто ті чесноти, які на думку містян, дозволили їм перемогти османів.
Лоджія першого поверху палаццо оточена високими кованими ворітьми. За воротами в просторі з нішами та колонами є надгробні плити деяких містян, героїчно загиблих на війнах.
Будівництво Лоджії дель Капітаніо було завершене лише в 1572 році. Нині тут міститься мерія міста.


	Palazzo del Monte di Pieta

Ще однією видатною будівлею на Piazza dei Signori є палаццо del Monte di Pieta. Це один з небагатьох палаццо у Віченці, зпроектований не Палладіо. Палаццо (походить ще з 1387 р.) виділяється довгим фасадом (72 метри) і тим, що в його центрі вбудовано церкву святого Вінченцо (Chiesa di San Vincenzo), збудовану у 17 ст.


Chiesa di San Vincenzo

Рядом, тоже с вином и сыром, сидят туристы. Быстро знакомишься. Математик из Манитобы Матвей спрашивает: «Вы уже успели проработать виллу „Ротонда“?» Мимо медленно едет на велосипеде подросток, громко поет по-итальянски «Катюшу». Ничему не удивляешься, и вдруг понимаешь отчего: что-то неумолимо ВДНХовское чувствуется в этом городе, что-то по-соцреалистически противоположное здравому смыслу. Идея распирает город.

вілла “Ротонда”