Побувати у невеличкому селі на Буковині Біла Криниця, так співзвучним з моїм прізвищем :), я планував давно. Але нагода випала лиш минулого літа.
Незвичайний для традицій цього краю архітектурний комплекс неабияк вабив, незважаючи на незручність розташування (погані дороги та прикордонний статус – село фактично стоїть на кордоні з Румунією). У своїх очікуваннях ми не помилилися. Певно то найкраще, що можна побачити на Буковині.
 |
 |
| Білокриницькі святині видно здалеку |
Трохи поблудивши навколишніми селами ми нарешті знайшли потрібну дорогу – незаасфальтовану, мощену лиш гравієм. На диво, нагадування про прикордону смугу не було. Лиш покажчик вже в самому селі – “КПП Біла Криниця”.
Сонце вже високо, на небі ні хмаринки. Сонний пасторальний пейзаж навкруги… І раптом за полем – грандіозний храм
Село Біла Криниця відоме з 1784 р. До 1918 р. в австрійських документах воно носило офіційну назву Fontina Alba, що більшість перекладає як “біле джерело”. Незрозуміло тільки, з якої мови (явно, не німецької). Можливо, то спотворена румунська F?nt?na Alb? (звучить примірно як “финтина альбе” – власне “біла криниця”). Наймовірніше назва походить від білуватого кольору води у криницях через високий вміст вапнякового осаду.
 |
 |
| сільська вулиця | Церква Козьми та Дем’яна |
Заснували село старовіри – адепти російського православ’я, що не прийняли Ніконівської реформи і змушені були втікати від переслідувань церковників в Московському царстві та Російській Імперії. На Буковині, в Бесарабії та Молдові старовірів звали филипонами (пилипонами), звідки, як припускають, походить їх нині більш поширена назва – липовани (за іншої версією – липовани – від традиції носить лапті).
 |
 |
| від УПЦ МП відрізнити важко | Трапезна церква новітніх часів – контраст очевидний |
На Буковині липовани з’явилися наприкінці 18 ст. мігруючи з Бесарабії, коли ту приєднали до Російської Імперії.
На землях “бабці” Австрії, до складу якої тоді входила Буковина, липованам було комфортно. Мало того, що толерантні в релігійних питаннях австрійці не обмежували їх віру та церковні традиції (в дотриманні яких старовіри були дуже наполегливі), ще й, стимулюючи розвиток краю, надавали липованам всілякі пільги. Чого тільки варте звільнення від панщини, від сплати податків на 20 років та служби у війську на 50 років.
Так і виникла старовірська “земля обітована” в Білій Криниці. (Більше про липован можна прочитати тут – Хто такі старообрядці й звідки вони прийшли на Буковину)
 |
 |
| Рештки минулої розкоші – Козьмодем’янівська церква | та Успенський собор |
Община старовірів на новій батьківщині стрімко розвивалася і зміцнювалася, та аж так, що вже 1832 р. на старообрядницькому соборі було вирішено створити у Білій Криниці першу старообрядницьку єпархію, справжній духовний центр старовірів усього світу. У 1846 році було висвячено першого старообрядницького білокриницького митрополита Амвросія. Пробув в Білій Криниці він не довго, оскільки за ультиматумом російського царя австрійська влада змушена була вислати “розкольника”. Але Білокриницька єпархія збереглася. Існувала вона і після 1918 р. за нової влади – румунської. І лише 1940 р. після переділу Буковини і приєднання її північної частини до СРСР, білокриницький митрополит змушений був виїхати до румунської Браїли, де і дотепер існує старообрядницька єпархія, що носить назву Білокриницька.
Роки войовничого атеїзму звичайно не могли не позначитися на житті “старообрядницького Єрусалиму”. І хоча закрите від зовнішнього світу прикордонним режимом маленьке поселення (зараз тут проживає трохи більше півтори сотні осіб) все ще зберегло залишки тієї самобутності та традиційної замкненості старовірського світу, від минулої величі лишилося небагато.
 |
 |
| ворота Успенського собору | Розкішний портал собору |
До 1944 року на землях общини липован, які і до нині зберегли традиційну замкненість свого світу, налічувалося до двох десятків церков та інших культових приміщень. Але після приходу радянської влади вціліло лише кілька.
 |
 |
За совітів було знищено Покровський собор (у якому митрополит Амвросій приєднався до старообрядницької церкви) та Никольську церкву чоловічого монастиря, величну (45 м) дзвіницю (кажуть, що її розібрали для будівництва лазні в райцентрі Глибокій), корпуси келій та митрополичі палати, готель. В залишках приміщень чоловічого монастиря було влаштовано прикордонну заставу.
 |
 |
З того що лишилося на особливу увагу заслуговують парафіяльна дерев’яна церква Козьми і Дем’яна та вишуканий мурований храм Успіня Богородиці.
Церква Козьми і Дем’яна (особливо шанованих у старовірів святих) збудована у 18 ст. Має мурований основний об’єм та дерев’яне завершення. Це тридільний триглавий храм, в плані складається з квадратних нави і бабинця та півкруглої апсиди. Над бабинцем підноситься триярусна дзвіниця.
 |
 |
Собор Успіня Богородиці (1900-1908 рр.) споруджувався як храм Білокриницького жіночого монастиря. Фундаторами були заможна купецька родина старообрядців Овсянникових, які спорудили храм в пам’ять про загиблого сина. Храм будувався за проектом віденського придворного архітектора В.Кліка. Фактично нагляд за будівництвом здійснювався прибувшими з Москви Кузнєцовим та Тряпкіним. Також з Росії надходили практично всі матеріали для будівництва храму.
 |
 |
| не гірше ніж на митрополичій резиденції в Чернівцях |
Храм хрестовий в плані, п’ятикупольний. З заходу до будівлі храму примикає висока чотириярусна дзвіниця. В оздобленні храму застосовано різний камінь, кольорова керамічна мозаїка, глазурована облицювальна цегла. Взірець еклектичної архітектури, яка поєднала деталі російської архітектури 16-17 ст. (кокошники, бусини, поребрик) зі стилем модерн.
 |
 |
| огорожа Успенського собору |
На жаль, коли ми прибули до села, всі храми було зачинено. Село наче як вимерло. Ми не бачили ні душі. Тільки, як вже від’їздили, побачили (ні, скорше тільки почули) біля малого храму двох жінок. Вони жваво обговорювали питання земельних паїв незвичною для цих країв російською з “московським акцентом”. То ж нам так і не вдалося поспілкуватися з старовірами, побачити особливості їх побуту та традицій. Можливо вам вдасться? ;)
Переглянути Україна на карті більшого розміру