Про стару польську резиденцію у Залуччі Долішньому, що поблизу Снятина, я дізнався з книжки Дмитра Антонюка “315 польських замків і резиденцій в Україні”. То ж плануючи подорож Покуттям та Буковиною цього літа, ми з Романом Бречком вирішили навідатися в це раніше абсолютне незнане село. І вже дома, шукаючи більше інформації про нього, я назбирав трохи цікавостей, що пов’язують цю покутську глибинку з добре знаними в Польщі та й за її межами людьми. Та про все попорядку.
 |
 |
| гарний портик резиденції | тепер тут дитячий садок |
Спочатку все йшло за планом. Було вже досить пізно, а ще мали втрапити в Косів, тому на візит виділяли зовсім мало часу. Запитали в центрі села, де є інтернат, під’їхали до нього. Сам палац стоїть в глибині великого саду за огорожею, і хоча ворота були відкриті, йти до середини особливо не хотілося. Бо вже знали, що інтернат то для дітей з вадами психіки, то ж навряд чи ми б були там надто бажаними гостями ще й такої вечірньої пори. Окрім того, як писав сам Дмитро – палац занадто спотворений сучасними ремонтами, єдине що там є з автентики – неокласичний портик. Вирішили лишити на самкінець, під’їхавши з іншого боку огорожі ближче (забігаючи наперед – так і не знайшли тієї вулички, де можна було би заїхати), а поки поспішили до збереженого симпатичного флігеля, що нині стоїть пусткою.
 |
 |
| гарно ж | офіцини |
Інтернат від флігеля відділяв дитячий садок, будівля якого на вигляд також була ще тих – панських часів.
Його ми зустріли ще там, біля дитсадка. Він був трохи напідпитку і тоді геть не звернув на нас уваги.
Ми знайшли той флігель і заходилися його фотографувати з усіх боків. Тоді Роман і запримітив, що за нами пильно спостерігають. Той самий напідпитку і ще один, такого самого ступеню тверезості. Спочатку вони мовчки чекали, доки ми самі виліземо з зарослих бур’янами припалацових алей. Тоді не втерпіли і самі пішли до нас.
Не сказати, що вони були настроєні вороже, скорше просто неприязно. Почалися розмови хто ми такі, і навіщо фотографуємо. Фраза дня “Нині для себе ніхто вже не фотографує”. Нас явно прийняли за якихось конкурентів, промислових шпіонів, чи ба навіть рейдерів :)
Перший щось увесь час торочив про товариша, який то все купив, але зараз в Іспанії…
Чоловіки дозволяли нам фотографувати лиш дитсадок, бо “то державне, то можна, а решта – приватна власність” :) Ми їх не дуже-то й слухали, роблячи свою справу, але те патякання вже трохи піднабридло.
 |
 |
| нині тут теж дитсадок | колись і фонтан був |
І тут своїм односельчанам поспішив на допомогу доволі інтелігентного вигляду чоловік, що спочатку теж заходився був з’ясовувати хто ми такі, але зачувши слово “турист”, розплився в посмішці. “А, туристи! Та туристи най фотографують, туристам можна”. По правді ще ніколи не стикався з ситуацією, де магічне слово “турист” відкриває всі двері :)
Чоловік виявився любителем історії свого села. Якби не та зустріч, навряд би чи я спромігся на такий розлогий звіт про Залуччя Долішнє, обмежившись скупою інформацією з Дмитрової книги (а інформації українською про це село годі де більше і шукати).
 |
 |
| цікавинки – дракончик | і тризуб? |
Але чоловік вмів заінтригувати. Він показував малопомітні едементи декору на непримітних на перший погляд будівлях економії, як то дракончика чи тризуб (?) на фронтоні. А потім запитав “А знаєте кому той палацик належав?”. Я впевнено відповів, що Ярузельському, адже мені не складно було запам’ятати ще з книги про польські резиденції однофамільця останнього керівника комуністичної Польщі (як згодом виявилося – таки не однофамільця, а досить таки близького родича).
Але виявилося не все так просто – “одне село – один пан”. Ярузельський мав маєток на межі нинішніх сіл Залуччя Горішнє і Княже, там ще зберігся костьол-усипальниця, але про нього згодом.
Палац, в якому зараз міститься інтернат, і економія навколо, включно з винокурним (нині спиртовим) заводом належав Кжиштофовичу. А от флігель – зовсім не флігель – а літній палацик вже третього пана. На жаль прізвище його чоловік забув, але пригадав цінну інформацію, що пан мав маєток в сусідній (через Черемош – вже на Буковині) Чорториї. Майже анекдотична ситуація, позаяк ніхто точно не знає власника палацу в Чорториї – Дурдуван, Манеску, Рутковський? Може й справді Рутковський, чого би румунам їздити на польський бік? :)))
Достеменно прізвище знає товариш чоловіка – сільський вчитель, який написав книжку про рідне село. Але на жаль на момент нашого візиту книжку ту чоловік дав почитати приятелю. То ж будете в Залуччі – поцікавтеся книгою, можливо знайдете ще багато цікавої інформації.
чий же ти палац?
А мені ж довелося шерстити польські джерела.
На жаль інформації про третього пана – власника палацику, я жодної не знайшов. Всюди фігурують Кжиштофовичі з Ярузельськими. Та й підозріло, щоби маєтності іншого пана так близько прилягали до економії Кшиштофовича. Хоча всяке можливо.
Польський історик Stanis?aw S. Nicieja, сфотографувавшись на фоні палацика, підписав його “Ruina dworku Jaruzelskich w Za?uczu”. Хоча сам же пише, що від маєтку Ярузельських лишилися лиш фундаменти, та й знаходяться вони в іншій частині села.
Але з тих же польських джерел з’ясував інші цікаві подробиці. До останньої війни Залуччя було єдиним селом, і щоби його відрізнити від однойменних сіл в Коломийському, Борщівському та ін. повітах, звалося Залуччям над Черемошем.
Залуччям, як і сусіднім Княжим володів рід Кжиштофовичів (Krzysztofowicz?w), що мав вірменське коріння.
Рід Кжиштофовичів був дуже впливовим на Покутті, про це може свідчити, наприклад, той факт, що при прокладенні залізничної гілки Львів-Чернівці Кжиштофович пролобіював її наближення до власних заводів, ніж до міста Снятин. І досі жителі того милого покутського райцентру мусять “дякувати” Кжиштофовичу за 5 км-ву віддаль станції Снятин від міста.
Найвідоміший діяч з роду – Микола Кжиштофович (1846-1935) був депутатом Галицького сейму та послом у Відні.
костел-успальниця Кжиштофовичів в нинішньому Залуччі Горішньому
Ярузельські були родом з Підляшшя, але Йозеф Бенедикт Ярузельський як учасник січневого повстання 1863 року, засуджений на страту, змушений був рятуватися втечею в Галичину. Його брат Войцех був засланий до Сибіру на 8 років і по відбутті кари повернувся на батьківщину. Саме той Войцех і є рідним дідом генерала і президента ПНР також Войцеха Ярузельського.
Гілка ж роду, що пішла від Йозефа Бенедикта, осіла на Покутті. Шлюб Йозефа Вінцента Ярузельського з дочкою Миколи Кжиштофовича Ізабелою привів Ярузельських в Залуччя. Тут народилися інші відомі постаті Польші – онуки Йозефа Вінсента – Збігнєв Цибульський – культовий польський кіноактор та ще один Войцех Ярузельський, за іронією – опонент свого однойменного дядька-високопосадовця, керівник руху “Солідарність” в Сілезії.
Маєток Кжиштофовичів-Ярузельських містився на межі Залуччя та Княжого на лівому березі колись повноводної притоки Черемоша – річки Перевід. На жаль палац практично не зберігся. З приходом совітів у 1939-му тут розмістилася прикордонна комендатура (кордон з Румунією проходив по Черемошу), а у 1944-му власівці відступаючи його спалили, рештки вже розібрали в повоєнні роки. Кажуть, що в високих бур’янах ще можна відшукати рештки фундаментів, але на те ми вже не мали часу.
 |
 |
| палац Ярузельських (з R.Aftanazy “Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej”) | в костелі-усипальниці |
Лишився костел-усипальниця при трасі Снятин-Косів. В його крипті 1935 року було поховано Миколу Кжиштофовича, ховали тут і інших членів родини Кжиштофовичів-Ярузельських. В селі досі ходить оповідка про сина високопосадовця з Москви, який насмілився залізти в крипту костелу, та відразу й осліп.
 |
 |
| костел-усипальниця в Залуччі Горішньому | судячи з тих сходів – міжвоєнної доби |
Що стосується Залуччя Долішнього (Za?ucze Dolne) – то за Польщі так звався присілок в бік Снятина – панська економія інших Кжиштофовичів, Генрика (Henryk) та Евгенюша (Eugeniusz Krzysztofowicz). Польські джерела повідомляють, що саме Евгенюш збудував тут палац (саме той, де нині інтернат) 1934 року, певно на місці попереднього, позаяк винокурня та інші будівлі економії були тут і раніше (принаймні про них згадує S?ownik geograficzny Kr?lestwa Polskiego i innych kraj?w s?owia?skich 1880-1914).
 |
 |
| офіцини в Залуччі Долішньому | і старі господарські будівлі поряд з винокурнею |
Доля Кжиштофовичів та Ярузельських з Залуччя склалася переважно трагічно. Вони відмовилися емігрувати разом з відступаючим польським військом до Румунії, вирішили залишитися на рідному Покутті. Спочатку заарештованих новою радянською владою Ярузельських селяни змогли звільнити, в Залуччі та Княжому їх поважали і любили. Але то було тимчасово. Їх подальший шлях губиться десь в сибірських таборах.
церква в Залуччі Горішньому навпроти костелу
Врятуватися вдалося лише майбутньому актору Збігнєву Цибульському, який всю війну переховувався у мешканців села Княже Катерини і Йосипа Томашевських, але 1945 року таки був депортований до Польщі в рамках акції обміну населенням.
Біля костелу в Залуччі Горішньому стоїть стара дерев’яна церква, за покутсько-гуцульською звичкою майже до низу зашита у “броньований” бляшаний панцир.
 |
 |
Переглянути Залуччя на карті більшого розміру