Via est Vita

Confoederatio Helvetica. Ведмежий кут. – Частина 3. M?nster

On 14.03.2011 by admin

В південній частині Бернського середмістя розміщений Бернський катедральний собор – Berner M?nster. Захований він в мереживі вузьких вуличок Alterbern’у на площі, що так і зветься – Мюнстерплятц. Але то зблизька його проблемно цілком охопити поглядом чи сфотографувати, а чи можна заховати таку громадину (висота вежі 100,6 м – це найвищий собор Швейцарії), яка домінує над старим містом. Високу масивну вежу помітно звідусіль з-за меж півострова-середмістя.

Здається, що непропорційно товста готична вежа собору значто дисонує з відносно невеликою навою, але зрештою, за вервечкою зубчатих черепичних дахів середмістя нави і не видно, лиш башта гордо височіє над ними. Зблизька можна роздивлятися лиш окремі елементи собору – всі ці готичні штучки – стрілчасті вікна та рози, фіали з краббами та хрестоцвіти…

Багато декоровані бічні портали з люнетами і сірі похмурі стіни величного собору…
Бернський собор розпочали будувати у 1421 р. після того, як церква-попередниця серьозно постраждала від землетрусу.
Цікаво, що новий собор почали будувати навколо старої церкви (її остаточно розібрали лиш наприкінці 15 століття).
Фундамент собору заклали 11 березня 1421 року під керівництвом страсбурзького майстра Маттеуса Ензінгера (Matth?us Ensinger). Потім будувництвом керували Стефан Хурдер (Stefan Hurder), Ніклаус Біренфогт (Niklaus Birenvogt), Ерхард Кюнг (Erhard K?ng) (за нього було добудовано стіни нефів та нижня восьмикутна частина дзвіниці. По смерті Кюнга у 1506 році будівництвом керував Петер Пфістер (Peter Pfister), до 1521 года будо збудовано верхню частину дзвіниці і майже повністю закінчені склепіння даху. 1571 року майстром Даніелем Хайнцем (Daniel Heintz) було добудовано склепіння нав, центральну наву було закінчено 1575 року. На цьому будівництво зупинилося. Лише 1889 року було вирішено дзвіниці додати шпиль, з чим у 1893 р. впорався професор Беєр (Beer). Тому вважається, що офіційною датою закінчення будівництва собору є 1893 рік, а собор будувався загалом 472 роки.

Собор вважається найважливішим пізньоготичним храмом Швейцарії. З архітектурної точки зору собор являє собою тринавову базиліку, вівтар та хори мають апсиди у формі п’яти сторін восьмикутника. Головний дзвін собору важить близько 10 тон та має діаметр 2,5 метри (!).
На жаль в час мого відвідування Берну в соборі тривав перманетний ремонт, тому піднятися на вежу не вдалося. Нині (з лютого 2011 року) це можна зробити, сплативши за квиток 5 франків. Уявляю, який вид відкривається з тієї висоти!!!

Незважаючи на загальну похмурість тієї громадини, у соборі є свої родзинки. Першу бачимо при вході. Головний портал Мюнстеру прикрашений барельєфною композицією створеною майстром Ерхардом Кюнгом (15-16 ст.). Композиція, складена з 47 великих та 170 мілких статуй, представляє сцени Страшного суду. Однак різнокольорові (в дусі швейцарців) статуї настроюють скорше на веселий лад, ніж викликають думки про потойбічне…
Ось люнет з композиційним центром:

Центральна композиція та права “лиштва”:

А ось такі кумедні персонажі:
Про який Страшний суд йдеться?

Навіть архангел з мечем – істота максимально добродушна

Що вже казати про інших

Але зайдемо до середини. Величезний об’єм центральної нави в інтер’єрі виглядає порожнім. Як і в більшості швейцарських соборів – то наслідки боротьби Реформації з надмірною розкішю церкви. Ще 1528 року багатий декор інтер’єру було видалено, лишилися лише похмурі розписи в бічних навах

Окрема родзинка собору – то його вітражі. Майже всі вони виконані ще у 15 ст. (!!!), і лише два замінено у 19-му (як перший на фото). Особливий інтерес – до так званих “чумних” вітражів, виконаних пісоля страшної епідемії чуми в Європі – як нагадування про короткоплинність людського життя. Ось смерть приходить до алхіміка і астролога, лицаря та багатія…