Via est Vita

Найекзотичніший скансен України

Коли я планував цей писати пост, а ідея народилася ще там, на місці під холодним вітром, хмарним небом, без надії на обіцяне всіма прогнозами сонце, я хотів писати щось гнівне…
Але зараз я в теплому будинку, життя налагоджується :), і я раптом знайшов купу позитивних моментів у тому, що ми побачили з Оленою однієї жовтневої суботи на місці очікуваного розрекламованого пресою “єдиного в Україні музея млинарства”, що в свою чергу входить в скансен “Козацький хутір”, а той, як матрьошка, входить в історико-культурний заповідник “Чигирин”, який в свою чергу розбудовується за програмою “Золота підкова Черкащини”.

Власне до того музею доглядачі спільноти і вирушили минулого вікенду. Ще би не вирушити. Вже два роки назад обіцяли, що там буде принаймні 14 вітряків з різних регіонів України. Принагідно відвідали і власне скансен. Олена вже написала свої загальні враження від нього

Власне стосовно “Козацького хутора” від себе можу додати, що все ж зміни є. Порівняв вже вдома зимові фото, коли я там був вперше, шукаючи загублену церкву з Драбівців з жовтневими фотами. Таки щось будується…

Церква як була замкнена тоді, так і стоїть. Згадалися жителі Сеньківців/Драбівців, які хаяли тих, “хто забрав у них церкву”, і тепер їм треба ходити декілька кілометрів до іншої пам’ятки архітектури у тих же Драбівцях (Троїцької).

Але принаймні цей скансен вигідно відрізняється від інших, тут ви не зустрінете галасливих весіль, натовпів “матрасів”, що постійно лізуть перед об’єктив, галасливих дітей, яким вже набридли ці старі розвалюхи і вони клянчать у батьків морозива…
Тут лише собаки (припнуті далеченько, не бійтеся), вівці та безпардонні коні… На рахунок коней не знаю, що і порадити, можете спробувати їх погодувати, але те, що тоді від вас вони нарешті відчепляться, гарантувати не можу. І краєвиди – пагорби, глибокі балки… Коротше – земний рай.

Але час повертатися до наших баранів, в даному сенсі – до музею млинарства. І роблячи вигляд перед зацікавленими кіньми, що нам і так вже давно треба було валити з цього “хутора”, їдемо до музею вітряків. Вітряки добре видно з вулиці села. Он – стоять на горі. Але фіг доїдете. Дорога розрахована принаймні на трактор. Ну що ж, заради “єдиного в Україні” можна пройтися і пішки…

Єдиний в Україні музей млинарства, територія якого становить майже 9 гектарів, розташували саме в тому місці біля села Стецівка, де вітряки стояли із сивої давнини. Один iз них навіть зберігся до теперішніх днів. Тож його черкаські архітектори тільки відновили, а по сусідству поставили ще два старі вітряки із тамтешнього села Рацево. За проектом там стоятиме 14 вітряків iз різних регіонів України…” (“Україна молода”, http://www.umoloda.kiev.ua/regions/63/219/0/29157/)

Як думаєте, скільки вітряків там вже встигли встановити з тих пір? Правильно, їх там три і є. На весь музей. І судячи зі старих фото, тоді вони виглядали значно функціональнішими…
Тепер надибали тільки стару зіржавілу табличку, по якій ще можна вгадати, що йдеться про “музей млинарства”…
Та не переймайтеся. В селі ще багато цікавого є. Як правильно зазначила Олена, все село – то своєрідний скансен.

Трохи депресивний, але по-своєму гарний.

Чим не рай для нас? :)

А ще в Стецівці можна покататися на таких от екзотичних транспортних засобах. Це вам не карета на львівській площі Свободи ;). Ще й елемент екстріму присутній. Адже покататися можна цілком безкоштовно, але доки вас не наздожене хазяїн :)

Але в цілому рекомендую. Ілюзій ви вже не матимете, але сподіваюся, гарно проведете час.
Велкам ту Черкащина! ;)