Дрогобич – частина 1 (історично-господарська)

Одне з найстаріших міст України, значний промисловий центр не тільки новітнього, але і всіх минулих періодів у своїй історії… Це місто викликає у мене дещо змішані почуття. Його аж ніяк не можна назвати ані затишним, ані охайним, з іншого – в ньому є стільки цікавого і непересічного. Мене вбиває той постійний базар, який з середніх віків вдалося потіснити з центральної площі Ринок лише у сусідні бічні вулиці, той побитий асфальт і пусті вікна-зіниці помираючого велетня – хоральної синагоги. В чомусь він подібний на Львів, в решті – абсолютно не подібний. Але я люблю його не за цю подібність, та й не за неподібність. У нього є свій шарм непересічного галицького міста.



вул.Мазепи

Друге за розміром (близько 100 тисяч) місто Львівської області, майже в 100 км від обласного центру, у великий долині перед невисокими карпатськими хребтами, Дрогобич формує цілий урбаністичний конгломерат разом з трьома містами-супутниками, з яких кожне знамените на всю країну по-своєму. Це і найвідоміший бальнеологічний курорт Трускавець, і колишня нафтова столиця Прикарпаття Борислав (стійкі асоціації з франковим “сміється”) і нарешті наймолодше (і одне з найпроблемніших нажаль) місто області – Стебник.


жупа

Своїм економічним піднесенням і розвитком місто завдячує не стільки маркетинго-логістичним штучкам, як то зручне місцерозташування, перетин торгових артерій та інше, скільки промисловим чинникам, а конкретно – солеварінню. Відомо, що в цій місцині сіль варили ще з давньоруських часів.


біля солеварного заводу

Варять і досі. За тією самою технологією – випарюванням з ропи, обладнання щоправда сучасніше.
І хоча місто давно вже не центр солеварної промисловості, тут досі працює одна жупа (солеварня).


от власне тут

Підприємство можна вважати одним з найстаріших в Україні


зображення гербу Дрогобича на воротах костелу св.Бартолемео

На згадку про бізнес, якому місто завдячує своїм розвитком, герб Дрогобича зображує 9 топок солі, причому той герб був актуальним і в давні часи королівського вільного міста (яким Дрогобич було проголошено у 1506 р.), і за совєтів, і за незалежності Неньки.


герб Дрогобича офіційно на ратуші


і герб неофіційно на ліхтарних стовпах на площі Ринок

Перші достовірні згадки про місто відносяться лише до 14 ст. (1387 р. – в львівському міському акті, 1390 р. – в буллі Папи римського Боніфація ІХ) Але припускають, що місто виникло ще за княжих часів – у 11 ст.


старовинний будинок відомий як “Мисливський погрібець” (за назвою розміщеної в ньому кнайпи)

Немає єдиної версії щодо походження назви Дрогобич. Найпоширеніша – ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового існувало поселення Бич, оточене валами з дерев`яним частоколом і ровом з водою. Розміщувалося воно в районі нинішнього міста Стебник. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич. З плином століть народна традиція об`єднала ці слова в одне, і вийшов Дрогобич.


одна з бічних вуличок від площі Ринок

Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів «другий бік», що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалося на другому боці річечки-потічка Побук (Серет), навпроти жупи.


вулиця. що веде до жупи

Пов`язують топонім Дрогобич і зі словом «драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.


Ріг вулиць Бориславської та Д.Галицького, вид на ратушу

Як досить крупне місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже на жаль майже нічого не залишилось. Лише дзвіниця костелу св.Бартоломея… Але про неї в наступних частинах.


Пам’ятник Юрію Дрогобичу

Найвідоміщий дрогобиччанин – Юрій Котермак (Дрогобич) – народився тут близько 1450 р. Він здобув звання магістра в Ягелонському університеті Кракова. Потім вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті міста Болонья. Там же отримав звання доктора філософії (1478 р.) та доктора медицини (1482 р.). В Болоньї він викладав астрономію, а у 1481-1482 роках навіть був ректором місцевого університету – найстарішого в Європі. В 1483 році в Римі була видана книга Юрія Котермака, який підписувався «Drohobicz Georgius» – “Прогностична оцінка поточного 1483 року”, де були викладені на ряду з астрологічними прогнозами відомості з географії, астрономії, метеорології та філософії. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну – «Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Помер цей визначний діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові.

У 1460 р. місто отримує магдебургське право, а у 1506 р. це право підтверджується польським королем, і Дрогобич цемемоніально титулується як “королівське вільне місто”.


ратуша


ще один ракурс

Сьогоднішню площу Ринок прикрашає ратуша, зведена вже за часів 2-ї Речі Посполитої у 1927 р. на місці старої, дещо подібної (вежа, щоправда, була не така стрімка).


шпихлір

На вулиці Грушевського збереглася господарська будівля – пам’ятка архітектури – шпихлір (сховище для зерна). Збудований він ще 1778 р. у стилі… бароко (так-так, і господарські споруди бувають бароковими). Це досить таки рідкісний тип господарських будівель 18 ст, які збереглися до наших часів. Приміщення прямокутне в плані, двоповерхове, вкрите високим чотирискатним дахом. В стінах – маленькі вікна, які одночасно слугували для вентиляції. На фасаді троє дверей, середня увінчана скромним рельєфним фронтоном. Високий дах має слухові вікна, розміщена в два яруси. Значний звіс гонтової покрівлі лежить на дерев’яних кронштейнах.
До наших часів пам’ятка дійшла майже в первісному стані. На жаль, зараз пам’ятка переживає не найкращі часи – дах почасти зруйновано, стіни – всі в графіті, двері забиті від небажаних відвідувачів та просто волоцюг.


вхід до шпихліру

Подальшого розвитку Дрогобич отримав завдяки іншому природному дару – нафті.
Спочатку тут почали видобувати озокерит, а потім місто стало промисловою столицею одного з найбагатших на той час нафтових родовищ.


один з сецесійних будинків на площі Ринок

Годі й казати, адже Дрогобич – перше місто в Європі, яке стало освітлюватися нафтовими ліхтарями. Це сталося ще 1788 року.
Також наприкінці 18 ст. було збудовано залізничну гілку, що сполучала місто з промисловими та торгівельними центрами нової господарки – Габсбургської монархії.


декор одної з кам’яниць

Але справжній економічний бум розпочався тут у середині 19 ст. 1866 року у місті збудовано перший у Центральній Європі нафтопереробний завод. 1910 року – другий. Завдяки Дрогобичу і Бориславу Австоро-Угорщина посіла третє місце у світі за кількістю видобування нафти (така собі РФ 19 століття)


“Мисливський погрібець”


там же, цікаво, що було в руці?

В Дрогобич потяглися інвестиції. Це відразу позначилося на обличчі міста, стали виростати будинки та вілли заможних промисловців. 1904 року в місті з’явилися легкові авто!


ще одна з кам’яниць того періоду


а ця, видається мені, новіша

Одна з оповіданок розказує, що такий собі Гартенберг, розбагатівший на торгівлі нафтою, під час зведення свого будинку вирішив оздобити підлогу… золотими монетами. Але така незадача – з аверсу – портрет найяснішого цісаря, цісарем вниз не покладеш, з реверсу – австрійський орел – аби теж не мати проблем з законом, державний герб все ж таки. От і не вигадав Гартенберг нічого ліпшого, аніж порадитися із самим цісарем, написавши йому листа. Цісар порадив ставити монети на ребро :) Історія мовчить, як вчинив Гартенберг, і чи вистачило йому нафти, щоби розмістити золоті монети таким чином.


вул. Мазепи

З точки зору центру адміністративного Дрогобичу щастило менше. І за Габсбургів, і за 2-ї Речі Посполитої Дрогобич лишався лише повітовим центром.


Театральна площа

Після нетривалого перебування у Дрогобичі німецького гарнізону у вересні 1939 року, він забрався геть за лінію Молотова-Ріббентропа, поступившись військам радянським.


меморіал

З цього часу місто в адміністративному плані виростає до обласного центру. На жаль для міста, Дрогобицьку область приєднали до Львівської 1959 року.

Нині Дрогобич є одним з найкрупніших економічних центрів Прикарпаття. Хоча запаси нафти майже скінчилися, тут працює відомий НПК “Галичина”.
Дрогобич також центр машинобудування. Тут працює аж 4 ВНЗ, є музично-драматичний театр. Непогано, як для районного центру.


а це – міліція


ріг вул. Мазепи і площі Ринок

Зупинитися в місті можна в готелі “Тустань”, що поряд з центром. Відверто, не знаю, чи є там пристойні номери. Я зупинявся там лише раз, і не мав на меті забезпечити собі комфортабельну ночівлю. Але готель нагадав совок. Проіржавлені сантехнічні труби. Телевізор років з 70-х. Ще й електропроводка у кімнаті виявилася перегорілою :)
Розташування готелю також не сприяє комфортній обсервації підсвітлених уночі пам’яток. Моє вікно виходило у якийсь брудний двір. З іншого боку – на запружену транспортом площу…
Сяюча уночі як новорічна ялинка вежа ратуші була десь з торця…
Для поціновувачів комфорту можна порадити приватний готель “Лимон” по вул.Козловського, 1


пам’ятник Шевченку біля готелю “Тустань”

Але, менше з тим, цікавий Дрогобич своїми, не боюся цього слова найвизначнішими, пам’ятками архітектури. Про них і буде далі.
Для затравки фото з наступної частини:

Частина 2 Дерев’яно-зодчеська. Святий Юр
Частина 2 Дерев’яно-зодчеська. Продовження
Частина 3 Костельно-монастирська
Частина 4 Юдейська

Коментування закрито