Via est Vita

Чарівне місто Sion

Про чарівне містечко Сьон, що є столицею південно-західного швейцарського кантону Валє, я дізнався вже після перших відвідин Швейцарії від когось з ЖЖ-друзів (даруйте, вже і не згадаю, від кого). Тоді я, віддаючи шану дахозносній швейцарській природі, був відверто не у захваті від швейцарських міст, які видавалися мені здебільшого сірими, як ото Цюрих, чи брунатними, як Женева, а загалом незатишними та непривітними. І отой ЖЖ-френд сказав, що то ще я не бачив Сьона. Тому наступну свою мандрівку до Швейцарії я планував так, аби обов’язково туди втрапити.

В те важко повірити, але у Сьоні є аж 4 (чотири!) замки (і це не прикол нашого Луцька, де до 4 місцевих замків приписують не тільки Любарта та Окольний, але і оборонну синагогу та будинок крейзі-архітектора Голованя :)
Хоча, якщо згадувати луцький Окольний замок, то у Сьоні замків 5. Сюди можна віднести також рештки середньовічних міських стін – башту Tour des Sorciers, збудована ще 14 ст., яка нині одиноко стоїть просто при трасі (то перша атракція, яка зустріне вас дорогою від вокзалу до центру міста). Але кидається у вічі звісно не вона, а ті два, які ви побачите ще з потяга. Замки Турбіллон та Валір, що височіють посеред міста на двох неприступних скелях (у нас би обов’язково була легенда про чорта, який впустив ті каменюки на землю :), хоча може таке легенда ходить і там, але не прочитав наразі ніде).

Tour des Sorciers	Ch?teau de Tourbillon

В Сьоні ми були двічі. Перший раз дорогою з респектабельного Церматту в підніжжі Маттергорну до снобського Монтрьо на березі Женевського озера. Заїхали просто на декілька годин, аби побачити те місто. І вирішили приїхати сюди ще раз, вже на заході сонця, аби зафіксувати неповторну панораму міста з одного з пагорбів.

Загалом кантон Валє (Valais) є франкофонним, тобто офіційною мовою кантону є французька (одна з чотирьох офіційних у Швейцарії). Хоча мовний поділ у Швейцарії часто не співпадає з межами кантонів (які склалися здебільшого історично). От і схід кантону Валє (накриклад вже згаданний Церматт чи Бріг) є німецькомовним. Франкофонна частина починається аж за Сьєрром. Але в Сьоні вже всі розмовляють французькою.

Спілкуватися англійською можна, але іноді проблемно. Я вже і не знаю, чи то франкофонна зверхність, чи просто англійську тут знають погано. Але як наступного разу поверталися поночі, заблукавши в кривих вуличках старого міста, віднайти вокзал вдалося лиш після того, як я згадав “чарівне” французьке “gare“. Ні “railway station“, ні “Bahnhof” ніякого ефекту на сьонців не справили :).
Ще одна особливість франкофонної частини кантону – тут таки засилля мігрантів з Африканського континенту. У німецькомовні частині їх абсолютно не видно, а тут бомжують прямо на своєму gare. Певно тяжіють до місцевості за мовним принципом.

Середньовічний центр – як і у більшості європейських містечок – вузенькі заплутані вулички, старі будинки, каміння, що дихає історією… Головна відмінність – тут мало людей. Геть не видно всюдисущих японських туристів, та й туристів інших національностей особливо не спостерігається. На центральній вулиці Grand-Pont (як перекладається з французької, як я розумію – “великий міст”, хоча мова йде таки про вулицю) впізнаємо ратушу з притаманним швейцарським ратушам атрономічним годинником. В Сьоні сумнівів не виникало, але коли вже готував цей репортаж, натрапив на назву цієї будівлі французькою H?tel de ville, яку природно переклав як “міський готель” :). То трішки спантеличило, але таки зазирнув у словник, виявилося, що “міськими готелями” французи кличуть ратуші :). Сьонську ратушу збудовано у 17 ст., хоча, кажуть, що фундаменти ще римські, з 4 ст. (ну та, кого здивуєш у цих Європах якимось там 17 століттям :). Сусідній будинок, на фронтоні якого красується дата побудови латинськими цифрами “1869” зветься Grenette. Довго шукав, що би то значило. Виявилося, що то савойський діалект, який означає “критий ринок”.

H?tel de ville	Fontaine du Lion та Grenette

Перед критим ринком – атрибут всіх швейцарських міст – фонтан зі смарагдовою водою, який має своє ім’я та прикрашений відповідною скульптуркою. У Сьоні – це лев (Fontaine du Lion), хоча до столичних, бернських фонтанів йому таки далекувато.

Grenette	Fontaine du Lion

В цілому містечко і без своїх неймовірних замків дуже симпатичне, а головне – дуже затишне. Було просто неймовірно приємно блукати його тихими вечірніми вуличками.
Та час згадати про його історію. Ця місцина – долина річки Рони, затиснута серед високих альпійських хребтів (на північ – Бернер Оберланд, на південь – Пеннінські Альпи) очікувано була привабливою як для первісних людей, так і поселень більш пізніх епох. Ще б пак, височезні хребти затуляють долину від холодних вітрів, і хоча з півдня теж височезні гори, середньоземноморське тепло якимось дивом добирається сюди (певно, тією ж долиною Рони), та й так, що в місті ростуть пальми й виноград. До слова – кантон Валє разом з кантоном Во (на берегах Женевського озера) є центрами виноградарства та виноробства Швейцарії, всі схили довкола Сьону засаждено виноградниками.

Та я обіцяв трохи історії… Історія Сьону (якщо звісно не рахувати стоянки давніх людей часів неоліту) починається за кельтів. Римляни звали його Sedunum (за назвою місцевого кельтського племені Seduni), італійською, до речі назва міста і досі звучить як Seduno. Німецькою, до речі, чомусь Sitten – читається як Зіттен, але тут всім на це начхати, бо тут всі розмовляють французькою, навіть контролери в потягах, які за Сьєром відразу своє чеканне “гуттен таг” автоматично (наче спрацьовує якийсь перемикач) змінюють на співуче “бон жюр” – так, неначе з перетином умовного мовного кордону повністю змінюються і пасажири :)
Та я щось знову відволікся… У першому столітті до Р.Х. містом таки заволоділи римляни. ну а потім прийшло темне середньовіччя. Історія середньовічного Сьону – то історія постійного протистояння церковної та світської влади. Влади католицького єпископа та герцогів Савойї…

Grand-Pont	прапори Сьона та кантону Валє на ратуші

Єпископство було засноване на цих землях (в сусідньому Martigny) у 4-му ст., першим на північ від альпійського пасма. Перший єпископом був святий Theodolus, який брав участь у Аквілейському соборі 381 р. Епископство до Сьона переніс один з наступників першого єпископа святий Heliodorus у 589 р.
999 р. бургундський король Рудольф ІІІ закріпив владу єпископів над всім кантоном Валє. Не дивлячись на те, що Сьон належав єпископам, містяни мали досить широкі права, в тому числі і самоврядування, єпископ мав право лише схвалювати чи відхиляти рішення представників місцевої громади. Це дуже не подобалося єпископу Вітшарду Тавелу, який заручившись підтримкою савойських герцогів і дозволив завоювати та розграбувати місто у 1352 р. Біда повторювалася періодично – у 1384, 1418 та 1475 рр. Та громадяни таки вистояли і до середни 16 ст. Сьон досяг майже повної автономії.
Слід зазначити, що Сьон не завжди був франкофонним. До 1540 року в офіційних документах взагалі (що і не дивно, зважаючи на римо-католицьке єпископство) послуговувалися латиною, яку згодом витіснила німецька мова, принесена сюди переселенцями з верхнього Валє. Французька ж тут стала офіційною лише після наполеонівських війн та приєднанні Валє до Франції у статусу департаменту Сімплон (Сімплон – знаменитий перевал у Пеннінських Альпах, що з’єднував північну Європу з італійськими П’ємонтом та Ломбардією).

	Maison de Kalbermatten

До історії повернемося ще, а тепер про культові атракції міста. Перша зветься ?glise Saint-Th?odule (церква Св.Теодула – того самого, що заснував перше єпископство у цих краях). Розміщена вона на place de la Planta, збудована у готичному стилі у 1514-1516 рр. на місці давнішої.

?glise Saint-Th?odule

Інший храм – катедральний міститься на північний схід від ратуші та всього в 50 м від ?glise Saint-Th?odule (адреса rue de la Cath?drale, 13). Повна назва собору – Cath?drale Notre-Dame-du-Glarier. Сам собор перебудовано у 15 ст., але його строга вежа-дзвіниця у романському стилі лишилася незмінною з 11-го ст. Ми шукали, як вийти на ту дзвіницю, аби знайти гарний ракурс на замки, але так і не знайшли. Вже потім вичитав, що варто всередині було звернути увагу на триптих на позолоченому дереві “древо Ієссея”, та ми ж сходи шукали, а не триптихи :)
До речі, ще одна цікава інформація – дзвони катедри вибивають кожні 15 хв. мелодією… лондонського Біг-Бену. Не знаю, хто у кого мелодію поцупив. Але на вежі бачимо (так як і на ратуші) ще один астрономічний годинник, явно встановлений там пізніше, ніж зводили саму вежу.
Та йтимемо вже до замків. На вулиці з промовистою назвою rue des Ch?teaux зустрічаємо перший замок “нижній”, який зветься la Majorie. Цікаво, що саме цей замок, а не верхні, був резиденцією єпископа.

Cath?drale Notre-Dame		La Majorie

Сам замок сфотографувати дуже важко. Виходять височезні стіни (ну і хіба великі сірі коробки веж)… Багато приємніше фотографувати гарненькі будиночки біля його стін :)

Ну чи вуличку, пробиту в скелі під замком. Вуличка так і зветься Rue de Tunnele

Rue de Tunnele

Тут варто ще згадати історію і війну між швейцарськими кантонами, одні з яких були протестантськими, інші – католицькими. Вплив реформаторства з не так далекої звідси Женеви був дуже відчутним, хоча Сьон все ж лишався католицьким. Саме тоді – під час громадянської (чи так званої війни Зондербунд – за назвою союзу католицьких кантонів, хоча Валє туди офіційно і не входив) у 1839 р. Валє розколовся на верхній – німецькомовний та протестантський (зі столицею у Сьєррі) та нижній – франкофонний та католицький (столиця – у Сьоні). І хоча вже 1844 р. армія верхнього Валє захопила Сьон, мовний та церковний поділ так і лишився.

У новоутворену після війни Швейцарську конфедерацію (яка по суті стала федерацією) ввійшов об’єднаний кантон Валє з єдиною столицею у Сьоні.

та час йти до верхніх замків. До них веде вуличка зі зрозумілою назвою rue des Ch?teaux (вулиця замків).

Rue des Ch?teaux

Виходить вона на широку площу поміж двома горами, на яких підносяться середньовічні замки. Той що зліва на вищій горі зветься Ch?teau de Tourbillon, що справа – Ch?teau de Val?re

Rue des Ch?teaux та Ch?teau de Tourbillon	Chapelle de Tous les Saints

Почнемо з того, що справа. Ch?teau de Val?re – замок Валір (або його ще звуть Basilique de Val?re – базиліка де Валір, бо по-суті це фортифікаційна культова споруда) споруджено на скелі-останці висотою в 621 м у 12-13 ст. на місці фортифікацій римських часів. Центром замку є Eglise-Fortresse de Val?re (оборонна церква Валір), збудована у той самий період. Церква відома бодай своїм найстарішим (з тих, що використовуються досі) органом, який датується аж 1390 р.!, фресками 15 ст. та незвичним плануванням – церковна нава полілена на дві частини перегородкою, одна частина (з боку вівтаря) належала духовенству та аристократам, інша – простолюдинам. Це було типово і для інших католицьких храмів Середньовіччя, однак, коли у 17 ст. Папа наказав ліквідувати таку дискримінацію, у Сьоні не послухали навіть Папу :).

Ch?teau de Val?re

Церква почала будуватися навіть раніше, ніж самі оборонні стіни, будівництво тривало з 11 по 13-те ст. Зміна епох та стилів під час будівництва досі помітні. Так апсида, нава та в’їздні ворота збудовано у романському стилді, а трансепт та бічні каплиці – вже у готичному.

Rue des Ch?teaux	Ch?teau de Tourbillon

Нині в замку міститься кантональний музей історії та етнографії. Вхід коштує відносно недорого – 4 франки для дорослих та 2 для дітей. Окрім того, можна послухати і орган, проте лише під час фестивалю, який триває тут з середини липня по середину серпня.

На підйомі до замку Валір трапиться стара капличка, це – Chapelle de Tous-les-Saints, збудована у 1310 р.

Інший замок – Ch?teau de Tourbillon (замок Турбіллон) збудований на ще вищій протележній від Валір скелі у 1290-1308 рр. за час правління єпископа Боніфація де Шалланта в якості його резиденції. Хоча вже у 1373 р. єпископ купив вже згадуваний замок la Majorie і переніс свою резиденцію туди. Проте замок продовжував відігравати провідну роль в ході війн з герцогством Савойї. 1416 року замок було зруйновано повстанцями, але знову відбудовано у 1477 році під час правління єпископа Гійома VI. З плином часу оборонна функція замку зменшувалася, він поступово занепадав. але 1788 року сталася величезна пожежа, що зруйнувала всі споруди, лишивши лиш камінь… По пожежі замок вже не відновлювався.

Замок відкритий для відвідування з квітня по жовтень, вхід безкоштовний. На гору ведуть бетонні східці. Підйом досить довгий. На жаль, ми не ходили, не тому, що важко, а тому, що не мали часу. Шкода, тому що, судячи з фото, краєвид від замку відкривається бомбезний. У своє виправдання можу сказати, що ми іншого дня знайшли кращий краєвид, з якого так само видно місто і долину та навколишні гори, але ще і сам Турбіллон :).

	ancienne chancellerie d’Etat

Ну от тепер розкажу про канонічний вид Сьона, який бачите на заглавному фото. Ще вдома, готуючись до поїздки, я знайшов той пагорб, що потопає у виноградниках та віллах. Одначе, щоб на нього вийти довелося трохи поблукати вуличками міста.

		Ancien h?pital des bourgeois

Щоби знайти ту точку, дивіться на мапу та тримайте курс на озеро Мон д’Орж (Lac Mont d’Orge) у західній частині міста. Саме озеро малоцікаве, оскільки заросле очеретом та знаходиться на залісненій вершині високого пагорба. Гори в його водах майже не відображаються. Але, судячи з бігунів та просто гуляючої публіки – місце досить популярне в Сьоні серед місцевих. Тому, якщо хочете швидко знайти точку, з якої відкриваються гарні краєвиди на місто, питайте у місцевих дорогу на “лак Мон д’Орж”.

Спочатку ви йтимитеме звивистою вуличкою серед заміських вілл, далі треба буде повернути на досить круті бетонні східці.

Десь серед тих східців ми і знайшли цю цікаву точку, з якої місто з його величними та неймовірно фотогенічними замками – як на долоні

Звідти видно не тільки місто, але і приміські села, що розкидано по схилах гір, і цікаві гірські кряжі.
До слава, мало не забув розповісти про останній зі сьонських замків. Розміщений він тут само, на горі д’Орж, але ще вище озера на скелястому виступі. Треба вважати, що краєвид звідти ще бомбезніший, хоча сьонські замки певно будуть ще далі і під більшим кутом. Замок зветься так само, як і гора – Montorge.
Збудував її савойський герцог Аймон де Шаблє в 1233 році в пику сьонському єпископу, щоби контролювати долину Рони. Але вже 1264 р. єпископи замок, що знаходився на їх землях, захопили. Упродовж двох століть замок переходив з рук в руки, аж поки під час одної з облог у 1417 році замок не згорів. Більше він не відновлювався і тепер від нього лишилися скромні руїни. Часу шукати виходу до замку у нас не було, але, якщо матимете бажання, можете до нього піднятися.

Отак і ми сиділи на терасі чийогось виноградника, пили швейцарське “Шаблє” (Chablais – не плутати з французьким “Шаблі” – Chablis), закусюючи швейцарським же ж грюйєром, відповідали на привітне “бон жюр” чи “бон суа” від бігаючих сходами сьонців і чекали заходу сонця…

Сонце сідало за горами, тіні швидко накривали долину в той час, коли небо ще було занадто світлим. Не найкращий час (середина липня) для фотографування Сьону, треба спробувати ще якось іншого сезону :)

Ось вже олстанні промені сонця торкнулися верхів високих альпійських хребтів

та виокремили села, які притулилися на височезних гірських “полицях” над містом. Цікаво, який краєвид відкривається звідти?

Місто повністю накрила ніч, але підсвітку замків все не включали

Вже на зворотній дорозі вниз ми таки дочекалися гарної підсвітки, тому вели зйомку з нижчої точки

Потім ще було бродіння тихими веірніми вуличками в очікуванні потягу, пошук самого вокзалу… Наступного дня нас ще чекав ранішній Маттергорн та літак додому.
І нехай сьогодні вирують всі ті негаразди включно з війною та економічною кризою, якщо буде дано їх пережити, колись я ще повернуся сюди. В місто, де був щасливим, яке встигло стати одним з найулюбленіших у світі.