Ужгород маловідомий. Забутий Ян

On 15.05.2012 by admin

Традиційну рубрику “Львів непопсовий”, що стала вже популярною у наших читачів, давно вже хотів доповнити чимось подібним по інших, також популярних серед туристів місцях. Про Ужгород вже якось велася мова на сторінках Via est Vita, але якщо про Турула знають не всі, то принаймні цю інформацію можна вичитати в путівниках та інеті. Більше того, якщо його походження і маловідоме, відвідувачі найзахіднішого обласного центру мали змогу його бачити, позаяк Ужгородський замок – одна з головних атракцій обласного центру Закарпаття.
Сьогодні ж я хотів би розказати про атракцію не те що маловідому, а практично невідому широкому загалу, і трохи (сподіваюся в наступних розповідях буде більше) про такий же маловідомий туристам район Ужгорода, як Радванка. Інформацію про даний об’єкт довелося збирати по крихтам (іноді досить протирічним). Зрештою ясної та цілісної картини походження того об’єкту так і не склалося. Тому буду вдячний за будь-яку додаткову інформацію, яку можуть надати мої читачі.

хазяї Радванки православна церква на Радванці

Мікрорайон Радванка – колись приміське село відоме принаймні з 1427 р. як Radvancz – нині користується не вельми доброю славою серед городян. Всьому причина – концентроване поселення ромів (себто – циган) в старих кварталах Радванки ближче до берега Ужа. Багато хто з ромів живе за законами їх мікроспільноти, не маючи навіть паспорта громадянина України (колись вже ініціювали процес натуралізації ромів, проте мені не відомо чим скінчилися ті ініціативи). На вулицях жахливо брудно (якось ми просто не могли проїхати вулицею, бо хтось просто по її центру висипав гору сміття), будинки в тріщинах, часто без вікон, серед вуличної пилюки сушиться білизна, гуляють собаки та свині, і звичайно купа зацікавлених рідкими гостями невмитих дітей… Такою Радванку я побачив вперше, завітавши туди у 2003 році. Вже зацікавив туристів-екстремалів та любителів жанрового фото? Справді, навіщо вам та Індія? :)

Але сьогодні мова піде про інше. Нехай описані “жанрові родзинки” не лякають туристів більш поміркованих. Місцина, про яку йтиметься сьогодні, розміщена неподалік головної артерії Радванки – вул.Української. Тут все цілком цивілізовано і абсолютно не страшно :)
Отже з однієї з транспортних артерій мітса, вул.Української (яка до речі веде ще в один мікрорайон міста – Горяни – славний своєю Горянською ротондою) повертаємо на вул.Гранітну, буквально в кварталі від повороту зауважуємо високу гору, на якій стоїть церква (вул.Стефаника).
Під горою (яка між іншим має вулканічне походження) зауважуємо традиційне для західноукраїнських поселень хрест-розп’яття. Той хрест, датований 1913 роком, що стояв у центрі Радванки на самому роздоріжжі, місцева громада не дала знищити совітам. Його перенесли і встановили поруч з Меморіалом загиблих радванчан у роки І-ї світової.

меморіал загиблих радванчан у І-й світовій

На вершку гори стоїть церква (до неї ведуть широкі сходи) та міститься старий цвинтар. Церква, що початково була греко-католицькою, у 1949 році перейшла до православної громади (позаяк греко-католики виявилися поза законом). Так православною лишається і до сьогодні, греко-католицька громада змушена була збудувати новий храм. Та цікавить нас не та спірна сакральна споруда.
Влітку та гора потопає в зелені, тому головного з дороги годі й розгледіти. Про загадковий об’єкт на горі я почув від ужгородської поетеси Вікторії Шуліко. То її випадково взимку справи занесли до цього куточка міста, де вона розгледіла ні що інше, як руїни невідомого замку.
Ну, замок-не замок (малоймовірно для незнаних руїн замку в обласному центрі), але загадкові руїни не могли не зацікавити.

Взимку приїхати не вдалося (а все ж цікаво було би побачити як-то вони виглядає на горі). В травні ж вже досить зелено і густо, знизу я ледве розгледів невеличкий кавалок каміння в просвіті між кронами. Принаймні вже знали, де шукати.
Пробираємося старим цвинтарем з надгробками з угорськими написами

на старому цвинтарі

І от – нарешті він. Ні, звичайно не замок. Навіть без таблички добре видно, що то досить невелика за розмірами культова споруда, добре вже виражене в ній півколо апсиди.

Поруч – при стіні – понівечена статуя святого. Згадую, що вже колись бачив те архівне фото. Та хіба ж знав, що то не існуюча церква на Радванці (дуже вже схожі стилі, коли стіни потинковані, а вежі-дзвіниці майже однакові).
Скульптура – то ніщо інше – як статуя Яна Непомуцького. А сам храм – римо-католицька церква на Радванці – т.зв. костел Яна Непомуцького – хоча точно невідомо, чи носив він титул того святого, адже статуя з’явилася там лише… Та про все попорядку.

стара світлина (1930-ті роки) скульптура св. Яна Непомуцького

Як припускає Йосип Кобаль, скульптура Яна Непомуцького з’явилася в Ужгороді ще 1731 року. Первісно її було встановлено на березі Малого Ужа (це русло нині не існує, “за чехів” як і Полтва у Львові, перетворене на каналізаційний колектор). Ян із Непомука – покровитель Чехії – був празьким каноніком, особистим сповідником дружини короля Вацлава IV. Коли на вимогу короля Ян відмовився порушити таємницю сповіді, його після катувань було скинуто у Влтаву…
У 1729 році папа Бенедикт XIII причислив каноніка до лику святих.
В Ужгороді (як і інших містах) скульптуру Яна Непомуцького було заведено ставити по берегах річок, оскільки він вважався опікуном рибалок. Скульптуру періодично поновлювали, а у 1890-му році ужгордським скульптором викладачем Керамічної школи Яношем Петрійдесом було виготовлено нову. А на площі на березі Малого Ужа влаштовано каплицю Яна Непомуцького. У зв’язку з будівництвом Адольфом Аккерманом готелю “Берчені” скульптуру перенесли ближче до мосту через Малий Уж, але 1925 року при проведенні вибухових робіт при будівництві нового мосту, капличку було пошкоджено. Нову капличку Яна Непомуцького збудували на горі Кальварії, то ж і скульптура перекочувала туди. А вже у 1937 році , коли відновили римо-католицьку церкву на Радванці, згадану скульптуру Яна Непомуцького встановили біля її східної бічної стіни.

Табличка, прикріплена до тієї ж східної стіни храму, здається, не лишає жодних сумнівів. Перед нами дійсно уникальний взірець романського стилю (не популярної на наших теренах еклектичної стилізації, а справжнісінького романського стилю!!!). Як не як, 13 сторіччя!!!

Все це старе каміння, залишки склепінь, віконце-конюшина в апсиді (практично таке ж, як у костьолі Іоана Хрестителя в селі Мужієво, тільки “конюшина” перевернена і за формою нагадує хрест)…
Уява зразу вимальовує припущення, що готичний храм отак серед високої гори не міг з’явитися сам по собі, певно тут колись були замкові укріплення і т.д.
Але, не все так просто…
Адже Олександр Богданов у своїй статті в “Закарпаття online” від 30 березня 2009 року, стверджує, що то лише вдала стилізація (цитую дослівно) “Насправді храм був побудований в 20-х роках минулого століття членами Братерства Гуситів, чеського ортодоксального релігійного руху, названого за іменем Яна Гуса. Радикальні гусити заперечували авторитет Церкви й визнавали лише Священне Писання як єдину основу віри. Помірні гусити обстоювали реформування Церкви, проводили таїнства в основному в католицькому дусі, однак вимагали спростити літургію й ввести богослужіння чеською мовою. Будували вони храм за всіма канонами й технологіями романського стилю”.
От тобі й маєш… Хто ж вчепив ту табличку?

Але далі – більше. Дослідник історії Радванки, автор нарису “Стара Радванка” Людвіг Філіп стверджує, що храм споруджено у 1640 році (ну не 13 століття, але вже щось), що робить її другою важливою пам’яткою після Горянської ротонди даного району. Згадує автор і про благодійний вчинок поміщика Міклоша Ранха, який у 30-ті роки 19 ст. її відреставрував.
Вже згаданий дослідник-краєзнавець Йосип Кобаль прямо про храм не згадує, але розповідаючи про історію скульптури Яна Непомуцького зазначає про відновлення храму у 1937 році. Невже збудований храм гуситами у 1920-ті так скоро довелося відновлювати і переосвячувати?
Можливо комусь відомо щось більше? Зрештою хто встановив ту табличку з 13-м століттям?

UPD. (з обговорення в мережі Facebook) дякую Олегу Олашину: Є цікава згадка про цей храм в книзі “SCHEMATISMUS CLERI
ALMAE DIOECESIS SZATHMÁRINENSIS”, яка видана у Відні в 1864р. Зокрема, в таблиці філій ужгородської рим.-кат. парохії є напис “Radváncz.Capella SSS.Trinitatis †”, що перекладається з латини як “Радванка. Каплиця Пресвятої Троїці”. Три букви “S” – це скорочення від “Sanctissimae”.
Також є інформація в книзі “EMLÉKKÖNYVE. FENNÁLLÁSÁNAK SZÁZADIK ESZTENDEJÉBEN”, яка видана в м.Сатмар у 1904р.: “Радванська Свято-Троїцька каплиця була освячена 1640 року Дьєрдєм Ліппаєм, єпископом міста Егер. Каплиця в 19-у столітті була в руїнах, але благодійник Міклош Ройх в 30-их роках відновив її; ретельний ремонт відбувся у 1901 році.”
та Костянтину Куцову: Табличка із написом (наскільки мені відома) була встановлена місцевими активістами туристичного руху, схильними до міфотворчості. ХІІІ ст. (я більш ніж впевнений) теж один із нічим не підкріплених міфів.

вхід до крипти вікно-конюшина в апсиді

А стан пам’ятки дійсно плачевний. Крипту засипано сміттям, стіни у великих тріщинах. Чи довго ще простоїть закинута і нікому не потрібна?
Руйнація храму (як стверджують і Філіп і Кобаль) почалася вже за совітів з розробкою поряд гранітного кар’єру та проведенням вибухових робіт. Не знаю, чи саме вибухові роботи спричинили закриття храму, а чи войовничий атеїзм нової влади. Позаяк є свідчення, що видобуток граніту в Радванському кар’єрі проводили ще у давні часи, а вже за чехів процес значно поліпшили – стали використовувати динаміт.
Кар’єр зовсім поряд. Пройдемося старим цвинтарем повз угорські та українські могили…

Майже на самому краєчку – кіркут, чомусь всі мацеви повалені (вибуховою хвилею чи вандалами?) крім однієї.

Датувати захоронення не зміг. Знавці івриту (чи на відміну від синагог мацеви все ж підписували ідишем?), допоможете?

старі мацеви

І от він – гранітний кар’єр – частина давнього вулкану, скопана колись вручну, а колись динамітом та потужною технікою. Видобуток давно вже припинено, і замість глибокої діри у кристалічних (чи то пак – вулканічних) породах – синє плесо озера. Колись і те озеро, як і вся Радванка, користувалося дурною славою. Але все минається. Нині все більше користується популярністю як місце відпочинку.


колишній гранітний кар’єр

Але про решту принад цього маловідомого, але атракційного району Ужгорода – в наступних розповідях.


Переглянути Ужгород на карті більшого розміру

  • Alex Nedoviziy

    Мотивуєш знов поїхати в місто над річкою Уж… причім виглядає, що це станеться швидше, ніж я думаю ;) дякую за наводку, насправді – дуже цікаво.

    • Анонімний

      так, мотивую! :)))

  • Анонімний

    Обговорення тут – 
    http://www.facebook.com/media/set/?set=a.3147964979504.2127992.1276453655&type=1
    і тут – http://www.facebook.com/groups/289704644448667/304947519591046/

  • Випадкові статті

  • Популярні статті

    • 6247
      Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • 1045_fi
      КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    Дніпро біля Черкас Говерла та Петрос з Близниць Львів. Художньо-промислова школа 0989