Весняною Красною. День 1. День Перемоги, німці і «Долина» крокусів

On 16.02.2010 by admin


“Долина” крокусів

Похід планувався давно. І планувався саме на початку травня, адже я вже знав про неї – про «Долину крокусів»…


десант в Тячеві
наш десант в Тячеві

9-го травня о 9-й ранку ми десантувалися з потяга «Львів-Солотвино» на Тячівській землі.
Ми – то Роман, Богдан, Макс, Антон та ваш скромний слуга.

Крокуси. Шафрани Гейфеля
Крокуси. Шафрани Гейфеля

Позаяк в Тячеві жодному з нас до цього бути ще не доводилося, орієнтувалися в місті ми зле, себто ніяк не орієнтувалися. Тому відразу біля вокзалу вирішили запитати у першої-ліпшої жіночки де там в них заховалася автостанція. Ламаною російською вже не знаю, хто вона там є, мадярка, румунка чи взагалі циганка нам пояснила, що треба пройти в центр попри костел далі повернути праворуч. Задоволені, що так скоро пощастило все вияснити, ми радісно почимчикували «попри костел», тягнучи на горбах свої наплічники…

краєвиди на Красній
краєвиди на Красній

Місто готувалося до святкування Дня Перемоги. Всюди було розвішано національних прапорів – наразі лише жовто-блакитних, жодних мадярських чи румунських триколорів. Щоправда розміщення кольорів на українському прапорі на Тячівщині розуміють своєрідно, якщо не сказати буквально. Жовто-блакитний? Маєте – жовтий угорі, блакитний – знизу. Щось не так?

знову крокуси

Дойшовши до того місця «попри костел» де тре було повертати праворуч ми вирішили запитати ще. Такою саме ламаною мовою нам показали «там де стоїть червона машина». Машину ми помітили, автостанцію – ні, хоч повбивайте. Замість автостанції там був модерний магазинчик, як їх прийнято на Закарпатті називати «АВС».

на полонині Красній
на полонині Красній

Хоча й з «АВС» маючи мінімум фантазії можна скласти слово «автобус», ба навіть «автостанція», я на це не купився. Всі знають, що на Закарпатті «АВС» – то тупо гастроном і читається як «абеце».
Тому запитали ще раз. Звісно, нас знову ламаною мовою послали «попри костел». Те, що ми нарешті прийшли назад до вокзалу, думаю пояснювати не треба :)

і знову шафран
і знову шафран

Однак не все так погано, автостанція була там, де і мала бути – поряд з вокзалом. Як ми її не помітили, досі не розумію. Але головне те, що ті милі люди зовсім нам не брехали. І біля «АВС» можна було чекати на потрібний автобус, не знаю, чи змогли би ми туди влізти, але їхав він тією дорогою.

наш десант на Красній
наш десант на Красній, всі в зборі, тіко я біля фотика, Антон десь медитує

На автостанції з’ясували, що автобус на Лопухів о 10.20 таки буде, незважаючи на вихідний. Це здавалося чудом, позаяк Закарпаття «славиться» своїми місцевими автобусними рейсами у вихідні дні.
Маючи ще годину часу, ми вирішили трохи перекусити на цій гостинній землі. Буквально поряд чи то в якомусь парку, чи то на стадіоні (сцена, оркестр і купа яток мене геть дезорієнтували) готувалися до свята. Щось в тому було старе, забуте, ще радянське. Принаймні таким мені пам’ятається 9-те травня з дитинства.

крокуси, крокуси, крокуси
крокуси, крокуси, крокуси

Відвідувачів ще майже не було, в казанах варилася каша та м’ясо, продавці розкладалися зі своїм крамом, і лише перший відмітивший світле свято Перемоги вже спокійно спочивав у кущах.

на хребті
на хребті

Трохи перекусивши ми попрямували назад до автостанції. Нервове чекання на автобус, і от його подають… Газель… На купу народу не рахуючи п’ятьох хлопів з наплічниками завбільшки з тих самих хлопів. Добре, що хлопи скочили першими і комфортно розмістилися на задніх сидіннях… Ну комусь таки довелося тримати на руках наплічники, але то вже таке. Все ж не пішки йти.
І от нарешті ми поїхали. Попри все той же костел і «АВС». Можна було і тут зачекати :)

Усть-Чорна з підйому
Усть-Чорна з підйому

Дорога на Усть-Чорну довга і побита, тому їхали ми більше 2 годин, висаджуючи в густо натиканих при дорозі селах одних пасажирів та беручи інших.
До Кьонігсфельда (саме так було написано на в’їздному знакові – Königsfeld) ми приїхали вже по 12-й.

Поліглот Макс пояснив, що Кьонігсфельд – то «королівське поле». Про яке поле йдеться, я так і не зрозумів. Кругом же ж одні гори.

вулиця Усть-Чорної
вулиця Усть-Чорної

Усть-Чорна, вона ж «Королівське поле» – себто автентично Königsfeld – досить оригінальне селище. Поселення в районі Руської Мокрої (ще б пак – місце з найбільшою кількістю опадів) засноване було у 1714 р. німецькими колоністами з міста Ішлу, які мали забезпечувати лісоматеріалами Солотвинські соляні шахти. Населений пункт колоністів видовжився долиною Мокрянки і Тересви так, що з первісної Німецької Мокрої – Дойч Мокрої (нині – Комсомольськ) виділився окремий населений пункт з назвою Кьонігсфельд. Друга хвиля колонізації пройшла у 1832 р. німцями з міста Спиш.

кірха в Усть-Чорній
кірха в Усть-Чорній

В Усть-Чорну його переіменували за чехів. В 1944-му з приходом радянських військ всіх німців як то водиться було репресовано. Але згодом кількадесят сімей таки повернулося жити назад до Усть-Чорної.
Про минуле німецького поселення свідчить не лише в’їздний знак. А й наприклад вивіски магазинів, німецька кірха, чи незвична, на що звернув увагу Роман, як для карпатських сіл житлова забудова з виходом фасадів будинків на вулицю.
На День Перемоги гучних демонстрацій чи просто святкувань в Усть-Чорній не спостерігалося…

підйом на Красну з Усть-Чорної
підйом на Красну з Усть-Чорної

Але й приїхали ми сюди не за цим. То ж трохи пороздивлявшися Кьонігсфельд ми досить скоро знайшли електричну опору на якій було намальовано потрібний біло-червоно-білий маркер – тут повертати в гори.
Підйом досить стрімко попри городи виніс нас вгору, звідки частина Усть-Чорної лежала як на долоні. Сусідні пагорби купалися в ніжній весняній зелені, світило сонце, було тепло і прекрасно, і тільки вдалині вкриті снігом відроги Свидовця нагадували, що там, на хребті все може бути зовсім інакше…

підйом на Красну
підйом на Красну

Перший привал, перезуваємося у гірські мешти і чимчикуємо далі дорогою, що круто піднімає нас в напрямку Красної. Небо влаштовує нам певний атракціон, то яскраво освітлюючи довколишні красоти сонцем, то ховаючи їх у густих тінях важких темних і сірих хмар. Погода обіцялася бути просто чудовою…

вище межі травня
вище межі травня

За півтори години підйому ми минули межу між травнем з його ніжно зеленим листям і початком березня. Листя на деревах якщо і було – то минулорічне – жовте, сніжники подекуди перегороджували дорогу і вкривали схили… Ще за півгодини ми мусили робити непланований привал та взагалі порушення графіку. Ми вийшли на широку білу поляну, але білим був не сніг, а чички, які багато хто плутає з підсніжниками.

чички
чички

То ж з півгодини ми лазили навколо них і різних дивних позах, намагаючись зробити шедевральний знимок.

Бодя щоправда тим не особливо заморочувався

Нафоткавшись вдосталь чичок я нарешті роздивися навколо – далі трохи вище крізь стовбури дерев проглядав синій схил. Що то таке, зрозумів відразу. Омріяна «долина крокусів», як ми її назвала по аналогії з нарцисовою, що цвіла тоді ж десь незначно південніше, була зовсім поруч.

долина крокусів
“долина” крокусів

Ще кілька хвилин підйому, і от – ті самі дивні пози з фотоапаратом, схвильовані вигуки типу «Вау!!!», порушений графік руху… Але що той графік, в той час я хотів лишитися там жити :)

долина крокусів - в ролі мисливця за крокусами Макс
долина крокусів – в ролі мисливця за крокусами Макс

За годину ми все ж опанували себе і посунули далі, фактично ми вже вийшли на хребет неподалік вершини, вказаної на мапі як «1241,3» . Невдовзі натрапили на руїни якоїсь будови, власне від будови лишився лише підмурок.

руїни на Красній, в долині йде дощ
руїни на Красній, в долині йде дощ

Погода, яка так щедро дарила нам сонце в «долині», здавалося вкрай зіпсувалася. Різкий вітер, рідкий дощ і хмари…

За кілька хвилин щоправда знову визирнуло сонце, вихоплюючи з густої тіні стовбури поодиноких дерев, вільні від снігу схили в кущиках яфин чи далекі вершини Свидовця та Апецьки.

Апецька з Красної
Апецька з Красної

Так повторювалося раз у раз, в ті хвилини я хапався за фотоапарат, незважаючи на косі краплі дощу, що бруднили об’єктив.

на хребті
на хребті. Крокусів не так як у “долині” проте теж море

Ми рухалися хребтом, озираючи навсібіч незабутні краєвиди помножені на розмаїття кольорів блакитно-чорного весняного неба.

Однак небо все менше ставало блакитним і все більше чорним. З долини Брустурянки рухала злива. В горах добре то видно – змазані тяжі туману вкрили Лопухів і взяли керунок прямо на нас.

І хоча була лише шоста, треба було ставати. Місце стоянки знайшли досить-таки скоро, трохи впавши з гребеня хребта по західному схилу до межі лісу. Коли ставили намети, важкі краплі дощу вже падали на наші голови…

Зливу перечекали у своїх пересувних схованках, проте минула вона досить швидко… Знову сонечко радувало своїм теплим світлом, довколишні краєвиди всіх відтінків – від ніжно зеленого в долинах до жовтогарячого і білого на горі зачаровували таким розмаїттям весняних кольорів. Крокуси, хоча були натикані не так густо, як в «долині» спонукали знову зайнятися макрозйомкою.

В принципі сонце ще було високо і можна було рухати далі, проте на хребті починався підйом (ми вирішили, що то вже Климова. У сідловину за Климовою – так звану букову перемичку – де планувалася перша ночівля ми вже не встигали, та й лишати це прекрасне місце теж не хотілося.

Ми допізна палили ватру, вечеряли, вслухалися у звуки довколишньої темряви. Життя було прекрасним. І тільки Антон десь… щез. Ми вже його і гукали і ходили шукати в густину мороку, ані звуку…

Він прийшов сам. Так само вигулькнув з темряви як і сховався був в ній, людина просто ходила медитувати :)

Нарешті повкладалися спати, плануючи наступний перехід і сподіваючись на таку само чудову погоду і враження.

На завершення першого дня декілька панорам:


Долина Брустурянки та Свидовець


насувається дощ


хребет Красної поблизу місця ночівлі

мапа першого дня походу:

Подивитися маршрут на мапі більшого розміру

День 2 (початок). Світанок, Климова, негода нас наздоганяє
День 2 (продовження). Марш-кидок

  • arjentina-jamaika

    А где “день 2”?
    Опубликуйте срочно!!! :)))
    Очень хотим сходить в мае.

    • http://haidamac.org.ua admin

      до травня опублікую :)

  • arjentina-jam

    А где вы водичку брали?
    Если в родничках (ручейках и т.п.), то не могли бы разметить на карте?

    Заранее спасибо!

    • http://haidamac.org.ua admin

      ой, вже і пригадати важко…
      Тягли із собою не мало
      Далі – на першій стоянці десь трохи нижче в лісі, другий день – на “буковій перемичці”
      Далі води не було аж до Квасного Верху

  • http://vsepotrohu.blogspot.com Brum

    Балдьооож!!! Шо тут ще скажеш? Фотки просто супер! Існування цієї шафранової долини для мене – откровення! А “чички” це місцева назва білоцвіту? Наскільки мені відомо, на Закарпатті “чічками” називають квіти загалом.

    • http://haidamac.org.ua admin

      Дякую!
      так, білоцвіт

  • Zsolt

    Great shots! I want to go there. Maybe in summer!

  • Андрій

    І Файно ж було! Кльові коменти і надзвичайні фоткі. Дякую! Сам збираюся туди скоро.

  • grinder

    Спасибо!!
    Какие-то нереальные, завораживающие виды…
    Это всё hdr?

    • http://haidamac.org.ua admin

      Дякую!
      Тут – жодної хдр-ки :)

  • Mykola Swarnyk

    Вражає! Особливо сподобались дві грозові фотки, де узлісся на фоні хмари – зблизька і панорамка. Ну й інші також – колір чудовий, та й око майстра – дякую!

    • haidamac

      дякую! стараюсь :)

  • Випадкові статті

  • Популярні статті

    • 6247
      Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • 1045_fi
      КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    Над прірвою #2 Tourrettes-sur-Loup. Beffroi Олександрівка 0439