Подорож в гусяче королівство

On 13.03.2009 by admin


Загальновідомо, що в Гусятині гусей немає. Ну тобто майже немає, десь по ґаздах може трохи і назбирається. Але так щоби масово по вулицях ходили, то точно немає. Ну тобто раніше вони певно там були, недарма ж і герб Гусятина зображає трьох гусаків, що летять над міською брамою, але потім десь зникли… Але говоримо ми сьогодні не про Гусятин. Просто я знайшов, куди вони з міста над Збручем емігрували.

А емігрували вони від австро-російського та польсько-совєтського кордону недалечко. Всього 13 км від райцентру Гусятина в село з нейтральною назвою Сидорів…

Тут гуси всюди. Тільки-но ви виходите з автівки, як поринаєте в загальний ґеґіт натовпів цих створінь. Цей звук переслідує вас кругом, і біля костелу (та, навіть заховавшись у костелі, ви неодмінно чутимете його), біля замку, на цвинтарі. Здається від нього немає де подітися і заховатися… Але, поринаючи в дослідження атракцій цього невеликого села, ви вже і не помічаєте загальний гусячий гамір, він стає приємним фоном для справжніх цікавинок, на які Сидорів багатий.

Почнемо з замка. Відомий як «замок-корабель». Всі бачили фото з улюбленого ракурсу фотографів (власне і я не утримався зняти його так, див.заглавне фото) – величний «ніс корабля» на крутій високій горі. Насправді і гора не така висока, і добра частина села домінує над замком. Він проглядається десь там внизу, на сусідньому пагорбі, який нижче навколишніх. Звичайно, і таким він не втрачає своєї величності. Але, надивившись на фото з улюбленого ракурсу, мимоволі розчаровуєшся, що реальність не така грандіозна, як уявлялося.

Замок збудований 1640 року Калиновськими. Нерегулярний і незвичний в плані він дійсно нагадує корабель, повторюючи обриси меандру річки Суходол. В довжину аж 178, а в ширину лише 30 м… Гострий ніс «корабля» вінчається баштою, по «бортам» розміщено бастеї… Залишилися лише руїни. До його руйнації долучився не тільки час, але і люди. Вже в 1950-х частину мурів розібрали на бруківку…

Однак спустившись вниз в долину річки Суходол можна трохи виправити це відчуття. Ось нарешті виходжу на улюблену всіма точку зйомки – ну то інша справа :). Для пошуків ракурсу повертаюся на протилежний берег Суходолу, обходжу замок навкруги, шукаючи вигідні ракурси. І цим втрачаю час на дослідження замку зсередини. Ні, я туди все ж таки встиг, але гроза і злива налетіла дуже невчасно, фототехніку довелося ховати в рюкзак…

Вже повністю змоклий добігаю назад до іншої атракції Сидорова – костелу Пресвятої Діви Марії (1730-1741 рр.) Знаю, тут можна перечекати грозу. Чекаю з пару годин. Злива не вщухає…

Костел стоїть на центральній вулиці села обабіч стадіону, на якому мирно пасуться корови, ну і звичайно ж, гуси :) Костел було збудовано архітектором Яном де Віттом коштом власника Сидорова Марцина Калиновського для домініканського кляштора, той проіснував тут до 1784 р., коли австріяки кляштори почали закривати. З тих пір костел став фарним. На перший погляд костел собі, і костел.

Гарний звичайно, сумний у своїй занедбаності… Але варто придивитися краще і зрозуміти його оригінальність. Краще звичайно придивитися з гелікоптера, але якщо не маєте такого, варто принаймні обійти навколо і увити його обриси згори. Калиновські зажадали, щоби костел в плані нагадував їх родовий герб «Калинову» – стрілу з двома хвостами, що вінчаються восьмикутними зірками. І геній де Вітта впорався з цим завданням – вівтар збудовано у формі жала стріли, перший же ярус симетричних веж – у формі восьмипроменевих об̒ємів.

Поряд з костелом – мурований з каменю двоповерховий кляшторний будинок.

До середини костелу можна потрапити через бічний вхід. Він завжди відчинений. Інтер̒єр костьолу сильно поруйнований. Але ще лишилися і залишки органу, і вівтаря з амвоном… Власне фото говорять про те краще… Костел занедбаний, однак по великих святах тут все ж проводять відправи.

У 19 ст. власниками Сидорова стають Пайгерти – рід поетів. Вони збудували маєток, від якого майже нічого не лишилося. Зате на сільському цвинтарі зберігся величний гробовець цього роду…

Гроза, що раптово налетіла на гусяче царство, все не закінчувалася, дощ лив, іноді трохи вщухав, але тільки-но я збирався визирнути зі своєї засідки, поновлювався із ще більшою силою. Під зливою я все ж зробив декілька кадрів церкви та гробівця Пайгертів.

Залишав гусяче королівство під дружній гамір птахового товариства з надією повернутися в цей край жахливих доріг і поруйнованих пам̒яток, величних і прекрасних, нехай і своїм занепадом…

  • turtat

    коли ми були тут, на острів з фортецею-кораблем можна було потрапити сухим тільки по стовбуру поваленого дерева

    • http://haidamac.org.ua admin

      навесні було, чи після сильних дощів?

  • turtat

    квітень-місяць

  • http://twitter.com/khomiuk Yaroslav Khomiuk

    Завдяки цьому посту, я знаю куди поїду на наступні вихідні :)

  • Випадкові статті

    • 1563_fi
      Скалат

      Невеличке містечко у Підволочиському районі Тернопільщини на шляху до Гусятина. Всього якихось...

    • 5934_fi
      EURO-2012. Київ. Передфінальне

      Викладаю не стільки для загалу, скільки на пам’ять для себе. В останній...

  • Популярні статті

    • 6247
      Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • 1045_fi
      КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    шафрани Гейфеля Nynäshamn Довге Микулинці