З ліквідацією Городоцького цвинтаря наприкінці 19 ст. велика ділянка землі, що навпроти залізничного двірця через вул.Городоцьку починає забудовуватися різними спорудами.
Великий квартал, обмежений нинішніми вулицями Смаль-Стоцького, героїв УПА, Федьковича та власне Городоцькою викупає меценат Антоній Білінський.
 |
 |
Легенда оповідає, що власники волинських маєнтостей подружжя Білінських – Антоній та Валерія – мали дочку Адель, що померла у 16 років від невиліковної хвороби. Невдовзі потому помирає і Валерія. Важка втрата рідних спонукає Антонія зайнятися благочинністю.
Він продає свій маєток на Волині і на виручені кошти замовляє будівництво “Zakladu dla nieuleczalnych chorych i wyzdrowienc?w chrze?cian im. Antoniego i Waleryi Bili?skich” (“Заклад для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських”). Нині то називають модним словом “госпіс”.
Будівництво розпочинається 1891 року за проектом львівських архітекторів А.Вайсса, Ю.Гохбергера, й.К.Яновського, З.Сулковського, І.Брунека та Л.Б.Рамулта відомою будівельною фірмою Івана Левинського.
Заклад розпочав роботу з побудови перших корпусів вже у 1893 р. Першим і пожиттєвим директором став Юзеф Гостинський, за хворими доглядали сестри милосердя ордену св.Вікентія де Поля. Антоній Білінський фінансував роботу закладу та постійно його відвідував аж до самої смерті у 1895 р. В цілому ж комплекс будувався до 1897 р.
Заклад було розраховано на 60 осіб – 29 жінок та 31 чоловіка, проте одна з жіночих кімнат була обладнана під каплицю, тому фактично жіночих місць було менше допоки на території закладу не було збудовано окрему капличку. Найбільша кількість хворих налічувалася у 1937 р. Тоді тут одночасно перебувало 52 особи.
Загалом комплекс складався з 4 лікувальних корпусів, одного адміністративного корпусу, каплички, моргу, які розташовувалися в мальовничому парку.
 |
 |
Ансамбль було виконано в еклектичному поєднанні мотивів романської та готичної архітектури. Екстер’єр багато декорований цеглою світло-жовтого та темно-охристого кольорів, поєднання якої творить особливу ритміку фасадів. В оздоблені карнизів також використано (що було для того часу новинкою) профільну цеглу. З оформленням фасаду гарно гармонує червона дахівка, стилізовані комини та люкарни. Така манера будівництва була характерною для тих часів, особливо для фірми Івана Левинського, яка дуже вдало впроваджувала в архітектуру Галичини як технологічні, конструктивні новинки, будівельні матеріали, так і специфічний стиль, ґрунтований на традиціях українського мистецтва.
В інтер’єрі використано хрестові склепіння, що надає урочистості, величного спокою простору. У планувальній структурі лікувальних корпусів по центру від ходу знаходилася сходова клітка з підсобними приміщеннями, з однієї сторони коридору розміщувалися палати, з іншого – санвузли, кухні, маніпуляційні тощо. Всі корпуси мали різну медичну спеціалізацію, але були споруджені за єдиними “типовими” планами.
Нову вуличку, прокладену при будівництві закладу назвали на честь фундаторів – Білінських. Під час німецької окупації вулицю назвали Шпеєргассе, у 1944 р. назву повернули, але невдовзі переназвали, змінивши лиш літеру, але вже так, що наче і присвячувалася назва абсолютно іншій людини – російському письменику Бєлінському (хоча, що вже там нарікати, за незалежної України у тому ж таки Львові первісна вул. Тарновського – польського гетьмана стала вулицею Тарнавського – генерала УГА). З 1992 р. вулиця носить ім’я українського вченого-етнографа Степана Смаль-Стоцького.
Зі зміною літери у назві вулиці змінюється і спокійний квартал довкола госпісу. На базі старих корпусів будується завод телеграфної апаратури.
Закінчу цитатою Тамари Злобіної:
Як і назву вулиці, сам простір теж змінили. Створений лікарняний комплекс, який включав в себе великий парк, був окремим світом з своїм ритмом життя, спокійним та розміреним, і відповідно організованим простором, який мав сприяти упокоренню долі, полегшити хворим їх важке становище.
Цей “світ” згодом, майже через півстоліття після створення, було включено в інший, кардинально відмінний за значенням і функціонуванням, урбаністичний проект, а ще через півстоліття мешканців навколишніх будинків буде дивувати, де взялись такі гарні старі будинки на території радянського заводу.
список використаних джерел:
– Злобіна Тамара. Львів пострадянський. Місто, про яке не хочуть знати // Історична правда. 13.04.2011 – http://www.istpravda.com.ua/research/2011/04/13/35736/
– Мельник Ігор. Львівський Новий Світ. – Львів: Центр Європи, 2009.
– Бірюльов Юрій. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. — Л.: Центр Європи, 2008.
– Lviv: A Guidebook for the Visitor / Львів: Туристичний путівник. за редакцією Ю.Бірюльова — Видання друге / Second edition. — Lviv: Publishing House «Centre of Europe», 2007.
Переглянути Україна на карті більшого розміру
Інші статті серії: Львів непопсовий