Замість епіграфа:
“Думанці. Черкаський р-н. Дерев’яна церква св. Миколи (1789, залишки розпису XIX ст.). Поряд – дерев’яний вітряк”
(Мальовнича Україна. Центральна Україна. – К.:Ваклер, 2008. – с.176)
Про них ще досі пишуть в путівниках… Однак поспішати відвідати ці архітектурні пам’ятки вже не слід. Ви потрапите на згарище.
Цим постом ми започатковуємо “Чорну Книгу дерев’яних храмів”. Про те, що не зуміли зберегти…
Тясмин
село Думанці розміщене в 16 км від обласного центру, в 6 км від траси Черкаси-Чигирин, на річці Тясмин. Саме тут на думку науковців колись протікала не маленька річка Тясмин – а правий рукав Дніпра, утворюючи таким чином великий острів – напівміфічну Рутенію… Та годі ліричних відступів
Ще донедавна основною домінантою села окрім тиші, чистого повітря та краєвидів була Миколаївська церква 18 ст.
рисунок з сайту http://www.oko.kiev.ua
Ось що про неї пише ПГА:
“Деревянная, крестовая в плане, одноверхая, с колокольней над притвором. Построена из дубовых брусьев. Одинаковые по размерам квадратные в плане срубы образуют равноконечный крест. Центральный объем выше боковых, перекрыт срезанным срубным шатровым сводом, на котором высится световой восьмерик, увенчанный луковичной главкой. Боковые ветви покрыты двускатными крышами, которым на фасадах отвечают треугольные фронтоны. Срубы завершены профилированными карнизами, над окнами — фигурные сандрики, горизонтально ошалеван-ные объемы по углам закреплены вертикальными брусьями-лопатками. Двухъярусная колокольня — четверик на четверике с шатровым верхом и маковкой. В планово-пространственной структуре и декоративном оформлении сооружения прослеживается влияние классицизма, появившееся при его перестройке. Композиция храма построена на противопоставлении пластичных форм верха и вертикальной оси колокольни строгим формам срубов. Внутреннее пространство подчинено высотно раскрытому верху. Боковые ветви, имеющие балочное перекрытие, полностью открываются в центральный объем. Хоры расположены вдоль западных стен боковых срубов, в пределах центрального объема повышены и опираются на два опорных столба. На стенах — монументальная масляная живопись XIX в. Памятник — самобытное произведение народной архитектуры Поднепровья.”
згарище
Церква згоріла 1997 року. Сухе дерево зайнялося вмить і в лічені хвилини рятувати вже не було чого…
Офіційна версія – необережне поводження з вогнем. Неофіційна (про неї досі пошепки кажуть місцеві) – просто замітали сліди великої крадіжки…
Знайти місце не складно – тут досі пустка, залишки обвуглених дошок, повалений паркан та два хрести на могилах священників.
А ще збереглася хата біля церкви, де жив священник. І вона тепер стоїть пусткою
Три роки назад в селі коштом мешканців збудували нову церкву, але вже на новому місці. Згарище не чіпали. Що ж, місцевим тепер знову є куди ходити по неділях… Пам’ятку ж вже не повернеш…
І ще трохи офф-топу, жеби розбавити сумний пост:
місцеві “перлини” архітектури
школа
Замість епілогу
Вітряка я так і не знайшов, місцеві знизували плечима, казали що ніколи такого не було, тим паче поряд зі згорілою церквою. Та Бог із ним, з вітряком. Церкву шкода.