Залізничні станції-близнюки дільниці Цвіткове-Христинівка

On 18.06.2018 by admin

Організація ефективних шляхів підвезення сировини, вивезення готової продукції цукрових та винокурних заводів, що швидко розвивалися, а також прискореного вивезення надлишку товарного зерна зумовили необхідність будівництва нових гілок залізниці, яка би з’єднувала Поділля з Надніпрянщиною.
Найбільш крупним проектом кінця XIX ст. створеного у 1873 р. укправління “Південно-Західні залізниці” було будівництво Уманської та Шполянської гілок завдовжки 183 та 250 верст відповідно.
1889 року було відкрито рух на дільниці Вапнярка-Тростянець. Від цієї гілки на ст. Демківка вирішено було продовжити залізницю до ст.Шпола (збудована 1876 р.), таким чином забезпечивши вихід товаропотоків зі Східного Поділля до Дніпра.
На перетині обидвох згаданих гілок на відрізках Козятин-Умань та Демківка-Шпола в містечку Христинівка було створено одноіменну вузлову станцію і депо (введено в експлуатацію у листопаді 1890-го року). Гілку на схід до Шполи було відкрито через півроку (у червні 1891 р.). Якраз про неї (за відрізком між вузловими станціями нині зветься Цвіткове-Христинівка) сьогодні і йтиме мова.


На цьому відрізку вирізняються 4 крупні залізничні станції, що збудовані за типовим проектом, тому дуже схожі одна на одну. На першому поверсі вокзалів розміщали зали очікування пасажирів, буфети, контору начальника станції, на другому та третьому поверхах – квартири працівників.
Однотипними будувалися і вежі водогонів.
І якщо 3 з цих станцій – Поташ, Тальне та Звенигородка до сьогодні є діючими, і хоча рух по цій досі неелектрифікованій ділянці досить обмежений (всього 2 пари дизельпоїздів з Черкас на Умань та нічний потяг Черкаси-Львів раз на 4 доби), ці станції добре відомі, про четверту “близнючку” в мережі дуже мало інформації.
Та про все по порядку.

Станцію Поташ (як і 2 наступні) відкрито 27 (15) червня 1891 року. Названо за назвою одноіменного села в 6 км від райцентру Маньківка. Назва найскорше походить від від покладів у цій місцевості калієвої солі — поташу (неподалік є село з такою ж назвою, але вже Тальнівського району).

Станція включає в себе типову для цієї гілки будівлю вокзалу.
Вид в профіль:

Вид з боку колій:

Вимурувано назву за старими правилами написання, в процесі історичних перетрубацій “твердий знак” в кінці назви було просто відбито:

і ще раз вокзал:

типова для цієї ділянки вежа водогону:

ще тогочасне господарське приміщення на пероні:

Станція Тальне розміщена в місті Тальне в його східній околиці.
Будівля вокзалу зі сторони привокзальної площі:

типова водогінна вежа:

будонок доглядача колій:

Станція Звенигородка насправді знаходиться в смт Єрки Катеринопільського району аж в 12 км від однойменного районного центру, що на час будівництва був центром великого повіту на півдні Київської губернії. На той час то була найближча станція до повітового центру, певно цим і завдячувала своїй назві. Лише через 40 років (1931) на цій же гілці східніше було збудовано нову станцію Багачеве (за назвою сусіднього села), що стала ближчою до м.Звенигородка (7 км). І вже з 1947 р. навколо станції виросло м.Ватутіне. Та про неї в одній з наступних розповідей.

Вокзал зі сторони колій:

Як бачимо незначні відмінності у формі вікна центрального ризаліту. Ще донедавна на ним був старий напис “Звенигородка”, який чомусь затулили

Вокзал зі сторони привокзальної площі. Частина будівлі відгороджена парканом – там приватні двори мешканців, що мають квартири в будівлі вокзалу

Вокзал зі сторони платформи:

Вежа водогону теж “приватизована”:

Відмінність станції Звенигородка від побратимів – наявність будівлі залізничної лікарні, зведеної тоді ж у 1891 р.:

Частина будівлі не втратила свого первісного функціонального призначення – тут фельдшерсько-акушерський пункт

Інша частина будівлі зноу ж таки використовується як житло

Всі три вищезгадані вокзали в купі з водокачками та залізничною лікарнею внесені до реєстрів пам’яток архітектури місцевого значення.

Проте якось мені вдалося надибати ще одного “близнюка”. В жодних реєстрах про нього ані згадки. Станція, яка давно вже перетворилася на звичайнісіньку платформу. З вікна дизеля вокзал, що знаходиться впритул до колії – не роздивитися – тому і не сприймається як вокзал (тим паче нинішня платформа суттєва зміщена відносно приміщення вокзалу).
Проте, відвідуючи пам’ятку національного значення неокласичний палац Абази у місті Шпола в урочищі Даріївка, від місцевого жителя я почув топонім “Нижня Даріївка”. буцімто там була колись панська економія.
Справді, якщо від палацу Абази не повертатися дорогою в центр Шполи, а вийти з іншого боку парку до телевежі і спуститися в гори зниз – вийдемо до старої панської економії, територію якої зараз займає Васильківський професійний ліцей.
Приміщення вокзалу відразу кидається в око:

Хоча він давно втратив своє призначення (нині то один з корпусів ліцею):

Первісно я вважав, що то і була станція Шпола (позаяк сучасна станція з такою назвою ближче до цетра міста – сумний радянський новодєл)
Та, зацікавившись питанням грунтовніше, знайшов мапу залізниць 1899 р., фрагмент якої нижче. Поруч зі станцією Шпола зазначена станція Даріївка:
Мало того, за умовними позначками ця станція зазначена як вузлова!!!

В мережі жодних відомостей про неї. Наприклад Вікіпедія просто стверджує, що Даріївка – то колишній роз’їзд 244 км, а тепер просто зупинний пункт, так наче назва нова.
І справді, платфому відносно вокзалу суттєво зміщено:

То якаж необхідність була ще однієї станції в 2 км від вже існуючої в тому самому містечку?
Місцеві краєзнавчі джерела стверджують, що станцію Даріївка було споруджено у 1880 р. коштом Пелагеї Урусової (дочки та спадкоємиці Абази). Було збудовано 2 будівлі станції (друга, де розміщується ще один корпус ліцею, ймовірно служило конторою економії, лікарнею???).
Буцім-то станцію Урусова збудувала виключно для того, щоб до неї могли приїздити гості :) Сприймаємо цю інформацію, як історичні байки. Малоймовірно, щоб Урусова оплачувала будівництво великої станції лише для власних гостей, і по друге, трішки не збігається з датами. Вокзал за типовим проектом станцій гілок Козятин-Умань та Демківка-Шпола, що будувалися у 1890-91 рр. ніяк не міг бути збудованим на 10ліття раніше.
То ж і Даріївський вокзал збудували найпевніше одночасно з “близнюками” тобто у 1891 р.

Завдячуючи Вадиму Постернаку вдалося докопатися до істини. Інформацію він знайшов у “Илюстрированом путеводителе по Юго-Западним каз.ж.дор.” 1899 р.
Там стверджується, що будівництво станції Даріївка товариством Південно-Західних казенних залізниць як стикової зумовлено тим, що сусідня станція Шпола станом на той момент належала Фастівській приватній залізниці. Її створення було пролобійоване графом Володимиром Бобринським, тодішнім в.о. міністра шляхів сполучення Російської імперії та прихильником роздержавлення економіки, а за сумнісництвом власником цукрових заводів на Смілянщині. То ж гілку з Фастова до Знам’янки збудували 1876 р., тоді ж з Цвіткового було збудоване відгалуження до кінцевої станції Шпола, певно також через крупний цукровий завод в містечку.
Таким чином вирішено було будувати окрему станцію, що належала б Південно-Західним залізницям. Для мене лишилося секретом, наскільки економічно ефективніше було будувати нову станцію поруч, аніж оплачувати послуги власнику іншої залізниці, але іронія долі полягає в тому, що всього за 6 років 1897 р. Фастівську приватну залізницю націоналізували і приєднали до Південно-Західних залізниць. На момент написання путівника (1899 р.) стверджувалося, що скоро станцію Даріївка буде скасовано, а в її приміщеннях створено залізничну лікарню.

Точно не відомо, коли саме то сталося. певно якраз на рубежі століть, але залізнична лікарня там таки була. В історії Васильківського професійного ліцею сказано, що його було розширено 2004 року, коли він зайняв приміщення залізничної лікарні і ЗОШ№4 м.Шполи.
Платформу Даріївка найпевніше було споруджено вже пізніше (з розвитком приміського пасажирського сполучення) на дещо іншому місці, ніж первісна.

На сьогодні все, далі буде :)