Цей, до речі не єдиний палац на Личаківському передмісті, знаходиться на вельми цікавій для туристичних прогулянок вулиці Пекарській. Розміщується він конкретно за адресою Пекарська, 19 на невеличкій трикутній площі, утворених власне Пекарською та прилеглою до неї вул. Вітвера Гартмана.
вид палацового комплексу з Пекарської
Будівництво палацу замовив такий собі граф Костянтин Сєменський, дідич (власник земель) містечка Магерова, посол Галицьких штатів. Проект палацу розробив архітектор Ф.Бауман. Фактично збудовано палац було до 1849 року.
ворота палацу
Син Костянтина – кавалер Мальтійського ордену Вільгельм Станіслав Сєменський (що дослужився до таємного радника цісарського двору) перебудовував палац у 1873-77 рр. за проектом архітектора А.Вагнера. Тоді він і набув необарокових рис.
Остання реконструкція проводилася у 1891-94 рр. І.Левинським та Я.Кудельським, у такому вигляді палац дійшов до нашого часу. Оздобленням фасаду та інтер’єрів палацу займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
Завдяки останнім перебудовам палац набув ефектного вигляду у стилі французського бароко (або як ще кажуть у “стилі ІІІ імперії” – маючи на увазі імперію Наполеона ІІІ).
подвір’я палацу
Сам палац розміщено вглибині кварталу, на Пекарську торцями виходять флігель та колишні стайні з манежем.
флігель
В’їзд до стаєн з вулиці прикрашений декоративними головами двох коней. Символ не випадковий, адже Вільгельм Станіслав був неабияким поціновувачем коней та президентом Галицької комісії з їх вирощування.
Син Вільгельма Станіслава, граф з надто довгим ім’ям Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс до прізвища Сєменський додав ще материнське Левицький. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель SL, а палац став носити ім’я Сєменських-Левицьких.
Нащадки роду Сєменських-Левицьких живуть у Канаді, а палац 1939 р. було націоналізовано. Спочатку тут містилася філія Академічної гімназії, згодом – школа №36, нині – спеціалізована школа-інтернат №102.
Брак коштів дається взнаки – будівля потерпає від талого снігу та дощів, відвалюється тинькування і багата колись ліпнина, сиріють стіни…
Коли ходив по подвір’ю, задзвонив дзвоник з уроку, на двір висипала юрба різнобарвної дитячої публіки… Замість звичного і очікуваного “А сфотографуйте мене!” почув “а тут не можна фотографувати!”. Хоча насправді техперсонал жодних зауважень мені не робив.
хвіртка палацу
Як знайти:
Подивитися Палац Сєменських-Левицьких на мапі більшого розміру
Інші статті серії: Львів непопсовий