Проїжджаючи від Буків по дорозі до Тимошівки не можемо не оминути велике село Іваньки.
Село Івані (так раніше звалися Іваньки) згадується з 1594 року. Як то водиться, згадується в судовій хроніці, місцевий землевласник Д.Шеремет позивався до такого собі Степана Клещовського, який ловив бобрів на річці в Іванях і певно тим задав нещасному Шеремету великих матеріальних та моральних збитків.
Як знайти:
Дивитися дорогу до Тимошівки на більшій мапі
Наступна, теж з судової хроніки, згадка датується вже 1622 роком, тоді Івані вже згадуються як місто. А позивався тоді пан Шандировський до пана Калиновського (власника Іваня) до якого втекли його, Шандировського, піддані.
Як так сталося, що Іваньки знову став селом, мені не відомо, але відомий факт, що 1 травня 1848 року Іваньки знову офіційно стають містечком, про що засвідчує рапорт Київського губернатора на ім’я Міністра внутрішніх справ Російської імперії від 13 липня 1848 року «О перейменовании с.Иванок, Уманского уезда Киевской губернии в местечко».
Лаврентій Похилевич так пише так про Іваньки: «Местечко в 30-ти верстах от города Умани, при соединении речки Маньковки и Быка, впадающих за 4 версты от местечка в реку Тикич. Жителей обоего пола: православных 1145, римских католиков 10, евреев 82. Принадлежит подполковнику князю Антону Ксавериевичу Любомирскому, имеющему здесь свою резиденцию. К местечку приписано земли 2906 десятинъ. Церковь Успенская, деревянная, 5 класса, земли имеет 41 десятину, построена в 1782 году, ныне в ветхом состоянии; еврейский молитвенный домъ, начальное училище, 7 лавок, еженедельные базары; винокуренный завод (16 тысячь ведер спирта в год) и свеклосахарный (директор Франц Францович Веселий), на котором в 1859-1860 годах выработано сладкого песка 6000 пудов на 30 тысячь рублей, а в 1860-1861 -20296 пудов. В Иваньках князя Любомирского проживали также два приходских священника с семействами, 10 семейств однодворцев, 8 семейств евреев, содержащих в аренде мельницу й пивоварню, озера, огороди й сукновальню, один иностранец с семейством и мастера: каменщики, садовник, красильщик й ружейный мастер из евреев, портные, иностранец сахарозаводчик и архитектор. Иваньковский ключ куплен князем Любомирским у графини Кисилевой».
В радянський період Іваньки встигли побувати райцентром, але процес укрупнення районів позначився на долі цього населеного пункту, Іваньки знову стали селом нового укрупненого Маньківського району.
В Іваньках можна оглянути бідинок культури – колишню муровану церкву, щоправда з фасаду перебудовану та цукровий завод кінця 19 ст.
Далі наш шлях лежить в напрямі на Маньківку, варто не пропустити правий поворот (покажчика немає) відразу за адміністративним будинком якогось підприємства (він останній перед полем). Спочатку дорога асфальтна, йде вздовж паркану того ж таки підприємства, але досить швидко перетворюється на бруківку, яка приведе нас в с.Тимошівка
Цікаве село передовсім своєю дерев’яною церквою Святої Великомучениці Параскеви.
Ровесниця І-ї світової, вона стоїть, там де й стояла з тих буремних часів.
Церква розміщена в центрі села. Поряд цвинтар з монументальним як для такого малого села пам’ятником жертвам Голодомору
В Тимошівці ще варто пошукати вхід до підземелля в скелях над річкою Бендерка, Линникову криницю датовану аж 1640 роком. Проте на це нам теж забракло часу
Далі , якщо вам надто шкода власного авто – варто зробити гак і відносно гарною дорогою дістатися до Маньківки – звідти повернутися до с.Роги. Якщо ж власного авта не так шкода, ну чи авто не ваше власне :), чи вам просто хочеться пригод, повертаємося назад в Іваньки і шукаємо вказівник на Тальне. Наш шлях лежить на села з мальовничими назвами Роги та Поташ.