Буки. каньон Гірського Тікича

On 28.01.2010 by admin


каньон Гірського Тікича

Буки – колись містечко, а зараз селище міського типу відоме з 1515 року.


Вир
водоспад “Вир”

Головна атракція ж Буків має значно поважніший вік. Колись, коли на місці Карпат плескали води протоокеану Тетіс, тут підносилися в небо високі гірські кряжі, дослідники стверджують що «вищі за Альпи». Але катаклізми ще молодої планети зробили свою справу – на місці океанів виросли нові гори, старі ж опустилися долу. І зараз нагадують про свої колись грізні вершини гранітними виступами на поверхні землі. Ці виступи тягнуться від басейну коростеньського Ужа через басейни Росі, Тікича, Тясмину, Південного Буга до самого моря…

Букський каньон

Тисячі років води нових річок точили граніти протерозойського віку, доки не утворили вельми мальовничі каньйони, про один з яких оповідаємо сьогодні.
Каньон на Тікичі в Буках (власне тягнеться він і далі вниз по течії аж до села Чорна Кам’янка) є наймальовничішим з них – круті схили заввишки понад 25 метрів, швидкі водоспади…

водоспад Вир

водоспад Вир

Власне через це один з Тікичів і дістав назву Гірський, яка у необізнаного читача завжди викликає усмішку – «ну який гірський на рівнині», але щоби в тому переконатися, треба то побачити на власні очі.

Лаврентій Похилевич, відомий дослідник і автор «Сказаний о населенных землях Киевской губернии» так писав про каньон: «Берега Тикича образуют отвесные живописные скалы; самая речка быстро струится между гранитными массами, составляющими ее ложе. Сероватый гнейсо-гранит находится массами среди красного гранита»

водоспад Вир

На правому березі Тікича лишилися досить такі імпозантні руїни водяного млина, біля нього навіть можна знайти великі кам’яні жорна…

Берегом від млина за течією варто ще пройти трохи, далі в гущавину лісу – вгору потічком – там є ще один водоспадик – не такий бурхливий, як тікичський Вир, але по своєму мальовничий. Принади йому додає те, що натовпів туристів тут немає, крім того тут можна дослідити стару греблю, що перетинає русло потічка і скорше нагадує стіну фортеці…

Вище по течії Тікича за водоспадами і автомобільним мостом є ще одна рукотворна атракція Буків – перша сільська гідроелектростанція, зведена тут у 1929 за планом ГОЕЛРО. І гребля є, і як водиться на таких визначних (ну все ж таки перша) об’єктах – пам’ятник Лєніну на високому постаменті. Колись таких сільських (чи колгоспних) ГЕС на річечках Черкащини було збудовано масу. В роки атомної енергетики вони занепали, Букська на відміну від відновлених скажімо у Корсуні на Росі чи Звенигородці на Гнилому Тікичі, не працює й досі. Але ж можна було би зробити, ну хай не ГЕС, хай музей плану ГОЕЛРО :) Всеодно потік туристів сюди щороку зростає.

Та повернімося до історії містечка. Колись Буки були визначним містом в цьому краї. Наприкінці 16 століття тут звели замок, місцевий край дістав назву Буцький ґрунт.

Власником містечка був брацлавський воєвода Федір Базанович, який згодом продав його галицькому каштелянові Єжи Струсю з Комарова. На цей час Струсь вже обіймав посади старости брацлавського, вінницького, звенигородського, то ж це придбання збільшує і об’єднує його володіння. У 1592 році магнат укріпляю замок і переіменувує містечко на свою честь – Струсьгород. Однак ця назва не прижилася.

У період Хмельниччини у поселенні стояла Буцька козацька сотня» – тут відбулося об’єднання розрізнених козацьких військ Уманщини, які стали під знамена гетьмана Зіновія-Богдана.

У подальшому містечко розвивалося, але так і не стало бодай волосним центром. Своє оборонне значення воно втратило, замок було розібрано, в економічному ж плані хоча й стояло на шляху між двома повітовими центрами Київщини – Звенигородкою та Липовцем, значних дивідендів з того не отримало.

Ось як описує Буки той самий Похилевич:
«Местечко при реке Тикичь, в 12 верстах от Иваньки, тянется со своим предместьем Антоновкою вдоль реки Тикича на пространстве 3-х верст. Через Тикич сделана каменная плотина, при которой построены крупчатые мельницы. Чрез местечко пролегает транзитная дорога к Звенигородке в Липовецкий уезд. Буки считались местечком еще в прошлом веке, имели магистрат и Актовые книги. В настоящее время жителей в нем обоего пола с предместьем Антоновкою: православных 1589, римських католиков и раскольников 12, евреев 1532; земли — 5550 десятин. Церковь в самом местечке Успенская, деревянная, 7-го класса, земли имеет 71 десятину, построена 1772 года. В предместье Антоновки церковь Параскеевская, деревянная, 6-го класса; земли имеет 36 десятин, построена 1781 года.»

Від церков, рівно як і 3-х синагог звісно не лишилося й сліду, але з архітектурних атракцій крім руїн млина та першої колгоспної ГЕС ще можна оглянути будову 19 ст. – земську лікарню.
Своєрідною цікавинкою є Буцька ретрансляційна телевізійна станція з найвищою на Черкащині вежею у 237 метри.

На околиці селища виявлено сліди трипільської культури, кургани. При в’їзді в Буки з боку Крачківки на лівому березі річки знайдено сліди городища, позначеного на карті мандрівника Боплана першої половини XVII століття. Це засвідчує архівний документ, направлений у імператорську археологічну комісію в 1834 році та знайдений у фонді дослідника Антоновича: «Честь имею довести до сведения Комиссии, что во время производства раскопок у села Буки я осмотрел находящийся в этомъ селе каменный истукан. Он стоит на левом берегу реки, у подножья холма. Он имеет историческую ценность и его направляю для исследования».

На цьому мандрівку Буками завершуємо, бо вже й натовп навколо каньону чималий зібрався, і екскурсійні автобуси та легкові авта псують краєвид.

Тому їдемо далі тримаючи курс на Іваньки та сусіднє село Тимошівка

Як знайти:

Дивитися дорогу до Буків на більшій мапі in a larger map