До тернопільського села Устя-Зелене ми добиралися з франківського боку – від Маріямполя. Спекотної серпневої днини, здіймаючи клуби пилу, авто Енді везло нас по вибитій грунтівці назустріч черговій атракції, то підкидаючи вгору, то раптом пірнаючи капотом вниз на чудовому грунтовому “автобані”.
 |
 |
Деякі історики вважають, що це містечко, яке нині є селом у Монастириському районі, було засновано ще у 13 столітті. Первісно звалося Устя Ружане (U?cie R??ane, себто Устя-Рожеве), що змінило “колір” у назві, достеменно невідомо. Протягом 15-16 століть Устя-Зелене було типовим для Східної Галичини власницьким містечком: так ним володіли шляхетські роди Бучацьких, Сєнявських, Язловецьких, Милецьких.
 |
 |
1548 року на прохання власника Устя-Зеленого Яна Милецького король Сигізмунд-Август надав мешканцям містечка магдебурзьке право. Міський статус село мало аж до другої світової війни, встигнувши побувати навіть райцентром за перших совітів, однак недовго, якихось півроку у 1940.
Війна змінила все. Непрості відносини поляків (які переважно населяли містечко) та українців вилилися в збройні протистояння під час німецької окупації, з приходом других совітів більшість поляків було виселено за “лінію Керзона”. А тих, хто лишився, вночі 2 лютого 1945 року було вбито під час нападу загону УПА. Принаймні так пишуть польські джерела. Жодних згадок про “zbrodnie w U?ciu Zielonym” в українських джерелах я не знайшов.
 |
 |
Тепер це маленьке село (585 мешканців), що заховалося серед мальовничих дністровських пагорбів вдалині від жвавих шляхів. Хіба от Дністер поряд.
 |
 |
Але і завдяки Дністру не було би те село відомим, аби не його архітектурні атракції, які втім маловідомі пересічним туристам.
 |
 |
Головною безперечно є костьол Пресвятої Трійці, збудований ймовірно до 1614 року, про що свідчить напис на могильні плиті в костелі. У 1718-1741 роках костел перебудовувався, що надало йому рис пізнього бароко. Герб на дзвіниці костелу – відома “Пилява” – вказує на нових господарів, які ймовірно і фінансували перебудову – могутній рід Потоцьких.
 |
 |
Костел привертає увагу кольоровою ліпниною над порталом, потужними волютами на краях фронтону та п’ятьма фігурами святих над фронтоном – що безперечно додає костелу імпозантності. Особливої емоційності додають ще й лелеки, що полюбляють в оточенні кам’яних святих вити свої великі гнізда.
В радянський період костел не діяв, і, звичайно ж, як сотні (чи не тисячі) його побратимів поволі руйнувався. Аби не реставрація в наш час. Нині костел діючий. Але свого пароха село не має, на свята приїздять дієцезіальні священники.
Неподалік ще є церква церква Пресвятої Діви Марії 1893 р., але вона нас не зацікавила. І десь ще збереглися рештки старовинного кіркута (єврейського капища), про яке я, однак, дізнався вже згодом.
Переглянути Україна на карті більшого розміру