Одна з архітектурних перлин Середнього Подніпров’я, що своєю незвичною архітектурою, окремими стилізованими деталями, роботою видатних митців, по праву може вважатися найунікальнішою культовою спорудою на наших теренах. Мова йде про Святопокровський храм в селі Пархомівка, що на Київщині.
 |
 |
| невже трішула (тризубець в буддизмі та індуїзмі)? |
Село Пархомівку (810 мешканців), що у Володарському районі Київщини, заснували 1616 року. Початково воно належало князям Вишневецьким. В середині 18 століття — Михайлу Глембоцькому, далі – Буткевичу, а з 1800 – Крижанівському. Ще до 1771 року тут була церква Покрови, яка завалилася від старості. З її рештків зклепали таку-сяку капличку, яка прослужила вірянам до 1820 року, коли коштом власника Пархомівки – Фадея Крижанівського – збудовано нову.
У 1893 р. інший власник Пархомівки – К.Рудницький – продає ці землі російському промисловцю, спадковому дворянину з Нижегородської губернії Віктору Федоровичу Голубєву.
Промисловець Голубєв нажив великих статків участю у будівництві Московсько-Курської, Орловсько-Вітебської, Балтійської, Уральської Гірничозаводської залізниць.
Окрім того разом з Губоніним у 1873 р. він заснував підприємство з неймовірно довгою назвою «Акционерное общество Брянского рельсопрокатного, железоделательного и механического завода для добывания металлов и минералов, для выплавки чугуна, выделки железа и стали и приготовления из них изделий на продажу» (зараз зветься простіше – «Брянский машиностроительный завод»), а у 1887 р. – «Александровский (Южно-Российский) металлургический завод Брянского акционерного общества» (нині – Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського).
 |
 |
| ворота Покровського храму |
Брав участь в діяльності таких державних установ та організацій, як «Общество для содействия русской промышленности и торговли», «Императорское русское географическое общество», «Совещательная контора железозаводчиков», Представитель горнозаводской промышленности в Министерстве земледелия, Общество для пособий нуждающимся литераторам и учёным (Литературный фонд).
В 1889 році він отримує чин дійсного статського радника, а у 1895 р стає кавалером ордена Святого Станіслава.
Будучи меценатом і філантропом, В.Голубєв своїм коштом збудував амбулаторну лікарню, сільське двокласне училище з ремісничим відділенням, жіноче професійне училище, чайну, лазню, читальню з бібліотекою. Звісно не обійшов і себе, розбудувавши маєток і господарство з кінським заводом за останнім словом світової науки.
В.Голубєв мав намір спорудити в Пархомівці мурований храм замість старого дерев’яного, залишив для цього велику ділянку землі та солідний капітал і замовив архітекторові В.Покровському проект церкви на 2000 віруючих з родинною усипальницею.
 |
 |
І хоча постійно проживав або ж у імперській столиці, або ж взагалі за кордоном, так полюбив Пархомівку, що заповідав поховати себе саме тут.
В.Голубєв помер 24 лютого 1903 року у Римі, похований був на окремому цвинтарі в Пархомівці 14 березня.
Власником маєтку став його молодший син Віктор, вчений-орієнталіст, археолог, знавець індійського та індонезійського мистецтва, який втім постійно мешкав у Парижі, тому доручив керувати маєтком старшому братові – Леву Голубєву, камергеру височайшого двору, дійсному таємному радникові, депутату Державної думи.
 |
 |
Лев і Віктор, виконуючи волю батька, надсилають митрополитові проект і розрахунки будівництва храму для затвердження та дозволу розпочати роботи ще у 1903 році. Проект було схвалено будівельним відділенням Київського губернського правління і Київською духовною консисторією з єдиною вимогою, щоби церква була парафіяльною.
Урочисте закладання нової церкви було здійснено 24 серпня 1903 року.
Покровська церква будувалася з 1903 по 1906 рік. Храм є тринавовою базилікою, увінчаною шоломоподібною банею, з виділеним трансептом і дзвіницею над нартексом.
Автор проекту Володимир Олександрович Покровський (1871-1931) здобув освіту в Петербурзькій Академії мистецтв 1897 р., брав участь у проектуванні й будівництві собору в Варшаві (зруйнований у 20-х роках 20-го століття) та церкви в Гусь-Хрустальному (1898-1902) під керівництвом Л.Бенуа. Пархомівська церква (і одночасно споруджувана церква Апостолів Петра та Павла на Шлісельбурзьких порохових заводах) були першими самостійними роботами талановитого архітектора, та такими вдалими, що відразу по закінченні будівництва Покровського храму у Пархомівці у 1907 р. – В.О.Покровський удостоюється звання академіка архітектури, а вже у 1913 р. – архітектора височайшого двору.
 |
 |
 |
| бічний портал | гарні грати на вікнах |
Ансамбль храму витриманий в стилі модерн. В архітектурі храму поєднано східні і західні мотиви, зокрема романські та давньоруські. Це так званий неоруський стиль, в якому архітектор витримав і 3 інші свої шедеври, окрім згаданої церкви Апостолів у Шлісельбурзі, ще й храм-пам’ятник Святителя Алексія в Лейпцигу та будівлю Державного банку у Нижньому Новгороді.
 |
 |
 |
| мармурові плити з написами | меморіальна табличка Голубєва В.Ф. |
Разом з тим у проектуванні Покровської церкви зовсім проігноровано усталені місцеві архітектурні традиції, тому церква є незвичною та унікальною для цих місць.
В будівництві храму використовували мрамор та граніт, ковану сталь та кераміку, шифер та дерево, і навіть – залізобетон (чи не вперше в імперії).
 |
 |
| інтєр’єр – фрески в апсиді та розписи підпружних арок | хори |
В оздобленні фасадів застосовано поліхромну кераміку й мармур. Загалом церква мурована з жовтої цегли на цементному розчині під розшивку, зовні не потинькована.
Спорудження церкви від дня закладки і до завершення вів художник-архітектор П.Д.Благовіщенський, випускник Петербурзької Академії мистецтв 1904 р.
Разом з тим Покровський замовляє два мозаїчних панно для церкви у Пархомівці та чотири – для церкви під Шлісельбургом Миколі Реріху.
 |
 |
| бічна нава | розписи стін та колон |
Мозаїчні композиції „Покрова Богородиці” і „Спас нерукотворний” в Покровській церкві за ескізами Реріха виконав ровесник і друг М.Реріха В.Фролов (1874-1942). 1897 р. він очолив самостійну мозаїчну майстерню, засновану його батьком академіком О.Фроловим та братом О.Фроловим, котрим належить ініціатива відродження в Росії мистецтва декоративної мозаїки. У мозаїчних роботах Покровської церкви в Пархомівці використано великорозмірну нешліфовану смальту, таку саму, як в 11-12 ст. Надзвичайного ефекту митець досяг, використовуючи як основні кольори червоний, синій і жовтий.
“Спас Нерукотворний”
Завдяки вмілому поєднанню задумів архітектора й митця, а також майстерності виконавця, велика чотириярусна мозаїка на тему „Покрова Богородиці”, розміщена над головним порталом, ідеально вписалася в архітектурний образ церкви, посилила вражаючий художній ефект вертикальної домінанти – дзвіниці.
Інша мозаїчна композиція авторства Миколи Реріха – «Спас Нерукотворний» прикрашає бічну каплицю Св.Віктора, що прилягає до храму з півдня і яка збудована над могилою В.Ф.Голубєва.
 |
 |
| “Покрова Богородиці” | каплиця Св.Віктора |
Микола Реріх мав виконати ескізи не тільки мозаїчних композицій в екстер’єрі. За первісним задумом архітектора мав бути розписаний весь внутрішній простір церкви. Але фактично було виконано тільки фресковий живопис у вівтарній апсиді, на попружній арці та двох пілонах. Виконував ці роботи випускник Академії мистецтв В.Пермінов, чия участь у розписі інтер’єрів церкви за ескізами М.Реріха передбачалась первісно.
В іншому всередині приміщень стіни потиньковані й побілені. В інтер’єрі збереглися лави та дерев’яні сходи на хори, прикрашена різбленням, на стінах – розписи.
 |
 |
 |
Фактично будівельні роботи було завершено ще 1906 року, але церкву освятили лише 24 серпня 1907 року рівно через 4 роки після закладення першого каменю. Кажуть, що первісно Синод не давав згоди на освячення, оскільки її архітектурне вирішення не відповідало церковним канонам. Адже в ній – синтез готики та азійських архітектурних традицій, язичницьких культових форм та навіть масонських знаків? Чого тільки варті незрозумілі зображення вогню, молота, стріл, драбини, обценьок…, а стилізовані написи, виконані в’яззю? Здивували Синод і паркетна підлога та лави в приміщенні храму.
таємничі знаки
За кресленнями В.Покровського був також споруджений на церковній садибі будинок священика, роботи на ньому було закінчено одночасно з церквою 1906 р. Одночасно з церквою було також побудовано браму та огорожу, стилізовані під фортечні мури, які витримані в тому ж модерному неоруському стилі, що й церква.
 |
 |
| будинок священика |
Богослужіння в церкві було припинено у 1929 році спеціально до чергової річниці жовтневого перевороту. Споруду передали під клуб. Хотіли тут ще й влаштувати кінотеатр, але забракло коштів.
Їх нестачу хотіли поповнити за рахунок того ж В.Ф.Голубєва, за чутками він був похований з нагородною золотою зброєю. Надгробок розбили, труну викопали, тіло викинули, зброї чи інших цінностей не знайшли…
 |
 |
 |
| будівництво, 1905 р. | будинок священика, 1907 р. | церква в радянський час |
Тимчасово церкву було повернуто церковній громаді з 1941 по 1957 р., але згодом забрано під потреби колгоспу, де було влаштовано склад отрутохімікатів. Ясно, що він такого вмісту церква почала руйнуватися.
 |
 |
І не відомо, що би ми мали зараз, якби не Раїса Горбачова, давня поціновувачка культурної спадщини Миколи Реріха. То ж 1987 р. коли до СРСР з візитом прибув його син Святослав, згадали і про церкву в Пархомівці. На диво виявилося, що творіння Реріха збереглися, то ж дружина радянського керманича запропонувала відвідати Пархомівку. Терміново взялися за реставрацію церкви. Відновили практично розібрану огорожу, покрили куполи листовою міддю, відновили хрести, почистили частково обгорілі стіни, відновили мозаїчне панно «Покрова Богородиці»…
Але Реріх не приїхав, то ж роботи припинили так само стрімко, як і почали. Не встигли відновити деталі частково збережених іконостаса та надмогильної мармурової плити В. Ф. Голубєва, відреставрувати місцями пошкоджену мозаїку “Спас Нерукотворний”.
 |
 |
| пам’ятник В.Ф.Голубєву від селян, 1994 р. | невідомий агрегат біля памятника |
Реставраційні роботи на об’єкті виконувалися за традиційними методиками; інженерне обладнання проектувалось з урахуванням майбутнього використання будівлі церкви як музею М.Реріха. Але і тим планам не судилося збутися.
Не дійшли і руки до будинку священика. За совітів він використовувся як гуртожиток машино-тракторної станції. На початок реконструкції гуртожиток відселили, та й так і кинули. Зараз будинок швидко руйнується.
Проте відновилися богослужіння в храмі. Тепер у церкви є хазяїн – УПЦ Київського Патріархату, і сподіваємося ця унікальна пам’ятка як за планово-просторовим типом, так і за ступенем збереженості мозаїк видатного митця Миколи Реріха буде збережена для нащадків.
Переглянути Україна на карті більшого розміру
Подібні публікації:
Мошни. Частина 1. “Готична” перлина Подніпров’я
Fontina Alba – Липованський Єрусалим