Один вечір у столиції Штирії

On 24.11.2010 by admin

Murinsel und Schlo?berg
Murinsel und Schlo?berg

Перед поїздкою про Грац я знав зовсім не багато. Тут народився Арнольд Шварценегер, місцевий футбольний клуб зветься «Штурм», а стадіон, на якому проводилися матчі Євро-2008, «Арена». Ну і інформацію за коротенькою статейкою з улюбленої книжки дитинства – «Географического энциклопедического словаря»: «Грац (Graz), город в Австрии. Адм.ц. земли Штирия, в предгорьях Штирийских Альп, на р.Мур. 249 т.ж. (1980). Важный трансп. узел. Второй по величине и экон. значению город страны (после Вены). Тяжёлое, трансп., с.-х. маш-ние; произ-во изделий точной механики и оптики; хим., текст., полиграфич. пром-сть . Ун-т (с 1586). Архит. пам. 13-18 вв.».
Та й губиться він в тіні так популярних серед туристів блакитнодунайного Відня, моцартівського Зальцбурга чи олімпійського Інсбрука.


У Граці ми мали провести лише один вечір перед поверненням додому, тому я й не збирав багато інформації про це місто, якої, до речі, при побіжному огляді рунету, виявилося не так і багато. Зауважив лиш фото, з якого було ясно, що в самому центрі є гора, а на горі є башта з годинником. Мені здалося – того було цілком достатньо для переповненої враженнями після двотижневої поїздки людини. Залізти на гору та й за келихом пива спостерігати, як втомлене сонце ховається в Альпах.
Перші миттєвості знайомства з Грацем і справді не обіцяли нічого надзвичайного. Вузька вулиця із трамвайною колією посередині вела нас від готелю до центру вздовж однотипної забудови з поодинокими вивісками зачинених магазинів (була неділя). Вулиця була практично безлюдною, і лиш худенькі і не зовсім нові трамваї прорізали своїм дзенкотінням недільну тишу. Увагу привертали хіба що таблички на дверях приймалень приватних лікарів, прізвища яких закінчувалися переважно на “i?”. Свідоцтво великої словенської діаспори Граца, близькість словенського кордону (до Марібору звідси якихось 50 км). Та й взагалі згадалося, що місто було засноване тими самими словенцями, які й досі вживають його первісну назву – Градєц.

Jakoministrasse вітрини Граца

Вдалині вигулькнула та сама башта з годинником, головна і єдина мета нашої прогулянки. Тоді ще ми не знали, як і не міг знати «Географический энциклопедический словарь», виданий у 1986 році, що у 1999 році старе місто включать до списку світової спадщини ЮНЕСКО, а у 2003 році в рамках оголошення Граца культурною столицею Європи в ньому з’являться ще й новітні атракції, біля яких ми бродитимемо півночі…
Щоправда за спиною в наплічнику у мене лежав невеличкий путівничок англійською, прихоплений у готелі заради мапи міста (щоби знайти дорогу назад), але в нього ніхто не заглядав. Всеодно, до сутінок було вже близько, а рано вставати о 5-й.
А поки прошпацірувавши тихою вуличкою (здається Jakoministrasse) ми вийшли на більш жваву та широку Herrengasse. Майже при самому її початку нас зустріла стрімка церковна вежа з барочним завершенням. Stadtpfarrkirche (парафіяльна церква) раніше належала ордену домініканців, які збудували свій монастир в колишньої гебрейському кварталі ще у 1440, але монахам дуже скоро довелося звідтам забратися, парафіяльною вона стала вже у 1585 р.

Herrengasse та Stadtpfarrkirche каналізаційний люк з гербом Штирії

Під час другої світової в церкву влучила бомба. Серед іншого постраждали і багаті вітражі. Альберту Біркле (Albert Birkle), художнику з Зальцбурга, було доручено створити нові. Вони в основному зображають Страсті та Воскресіння Ісуса. Але у повоєнній Австрії навколо цієї роботи Біркле розгорівся цілий скандал. У вітражах розпізнали обличчя… Гітлера та Муссоліні. Але все ж вирішили лишити як є, оскільки трактували зображених диктаторів як компаньйонів мучителів Христа. Шкода, що це я вичитав вже вдома. Тому замість фото скандальних вітражів дивіться на благочестиві скульптури праведників :)

А Herrengasse вже веселіша. Цікаві скульптури на наріжних кутах будинків… От, наприклад:

А от і Арсенал (Landeszeughaus) – п’ятиповерховий будинок з біленьким фасадом і золотистим рустом. Фасад прикрашають скульптури авторства Джованні Мамоло (Giovanni Mamolo). Але хто би міг подумати, що отой веселенький дядечко, то ні хто інший, як бог війни Марс. А той добропорядний юнак, взагалі цьоця. Мінерва її звати.

Марс вхід до Landeszeughaus і скульптура Мінерви

Розказуючи про арсенал, варто згадати, що Грац розміщений у передгір’ях Альп, і у середньовіччя довгий час був фактично містом на кордоні з Оттоманською Портою (ну прям як наше Поділля). Тому дивуватися, що Штирія була, як то кажуть, озброєна до зубів, не доводиться. Тому з часом залізяччя назбиралося стільки, що вистачило чи не на найбільшу колекцію історичної зброї у світі.
Шутка лі. Понад 32 тисячі експонатів (з 15-того по 19-те сторіччя). Марія Терезія, щоправда, хотіла все те експропріювати, але грацчани (чи грацівці, як вірно?), свій арсенал відстояли, мотивуючи, що завдяки всьому тому залізяччю саме Штирія була головним воїном з ворогами християнства, поки нєкоториє відсиджувалися у тилах. Наполеон, щоправда, трохи зброї з арсеналу поцупив. Але оскільки був воякою, а не поціновувачем антикваріату, потяг лиш важкі гармати. Ну і подумаєш, і без них арсенал гарний.
Цікавий факт – стверджують, що все оте залізяччя не перетворилося на купу іржавого металобрухту не тому, що в Австрії не як у нас – вигідніше той металобрухт здати (хоча мабуть і тому теж). Але вологу абсорбують дерев’яні перекриття та стіни арсеналу. Он воно як…
Ну, пояснювати, що в арсенал ми не втрапили, мабуть не варто :). Ну, звісно, що було зачинено вже. Але добре, що є до кого відіслати – подивитися на нього зсередини можете у Блеки – http://castles.com.ua/landeszeughaus.html.

Landeszeughaus та Landhaus

Поряд з Арсеналом – цікаве підворіття. Не заходили, хоча було варто. Як пише офіційний сайт (англійською) «People often just stand and gape after entering the spacious courtyard of Landhaus for the first time». Ми не позіхали, ми поспішали на гору. Менше з тим. За підворіттям – справжнє венеційське палаццо, за сумісництвом – Landhaus. Земельний парламент тобто, Штирійська обласна рада, по-нашому. Але цікавий не стільки парламент, стільки сам палаццо. Збудований він був ще у далекому 1557 р. італійським (ну ще би, палаццо будував не італієць) архітектором Доменіко дель’Альйо (Domenico dell’Allio).
Так от, з Herengasse воно таке собі, підворіття мене тільки що й зацікавило. А от внутрішній двір… з ренесансними аркадами, мідними горгульями 16 сторіччя, бронзовий фонтан… Ех… Та нічого, наступного разу завітаю :)
Так в темпі вальсу, проминувши добру частину грацівських атракцій, ми вивалили на головну площу Граца. Австрійці не дуже себе втомлюють пошуком гарної назви для центральних площ. Вона так і зветься – Головна площа (Hauptplatz).

Hauptplatz
Hauptplatz

Прямо посеред площі – пам’ятник вусатому дядечці. У кожного щирого українця реакція має бути блискавичною – «О, Шевченко!». І тільки при детальному розгляданні, з’являється відчуття, що щось тут не так. Дядечко лже-Шевченко по-європейському худий. І тому не схожий. Хоча біля нього дівчата слов’янської наружності у віночках точно наші. Заробітчанки з Галичини, певно. На пам’ятнику підпис – ерц-герцог Йоханн. Хто такий? Ми тільки одного у школі вчили, того, що в Сараєві застрелили, бідолагу.

Ага, книжка пише, що ерц-перц, тьху, ерц-герцогу Йоханну пощастило, його в Сараєві не застрелювали, бо й помер він значно раніше – у 1859 у віці 77 років. А пам’ятник йому поставили, бо зробив немало для розвитку Штирії (що саме, не уточнюється, але повіримо на слово). Заробітчанки ж з Галичини сюди приїхали, щоби зображати головні ріки Штирії – Мур (дивно, я думав, що річку з такою назвою має зображати чоловік, хоча спишемо на те, що брати-слов’яни ту річку звуть Мура), Драву, Еннз та Санн.
В середні віки Гауптплятц була звичайною ринковою площею. А для потіхи люду тут ще й винним рубали голови.
Гауптплятц якоїсь неправильної форми. Така собі крива трапеція. Кажуть, що всі грацівські трамваї, з’їжджаються сюди, кругом одні колії. Ага, і ще ларьки. В таких у нас шаурму продають. Перевіряти немає часу. Краще на ратушу подивлюся.

Rathaus
Rathaus

Грацівський Rathaus – велична будівля, зведена у 1893 р. за проектом віденських архітекторів Вілеманса (Wielemans) та Рьойтера (Reuter). Статуї на фасаді будівлі є алегоріями ремесла, мистецтва, науки та торгівлі.

Цікавий факт, що історія ратуші на цьому місці починається ще далекого 1550 року, коли тут було зведено невеличкий будинок, де окрім магістрату, за традицією, містилася ще й тюрма. Але населення Граца постійно зростало, що вимагало відповідного зростання чиновничого апарату. Хоча я так гадаю, ріст чисельності населення – то просто відмазка. Закони Паркінсона ми всі читали. Як би то не було, 1803 року було зведено нову ратушу. Більшу, ясно, щоби вмістилося більше охочих не покладаючи сил працювати на благо рідного міста. А на кінець 19-го сторіччя знову виникла потреба у розширенні штатів.
Якщо гарно придивитися до нової ратуші (наприклад з боку Herrengasse), помітно, що менші худі будиночки наче як вросли в бічні крила Ратхаус. Просто їх хазяї не побажали віддати свої парцелі під нове будівництво, строгий же проект не захотіли змінювати через них, тому їх будинки виявилися просто вбудованими в ратушу. Ну що скажеш, Європа. Боюся подумати, як би горіли будинки наших непоступливих домовласників…

Rathaus зі Schlossberg
Rathaus зі Schlossberg

Так, ратуша дуже велика, але не слід думати, що там одні чиновники сидять. На відміну від наших міських рад там ще вміщуються магазинчики, кафе у внутрішньому дворику, і навіть РАГС, ну тобто зала для весільних церемоній.
На протилежному боці Herengasse від ратуші місцевою атракцією вважається Gemalteshaus (дослівно – «розмальований будинок»). Фасад його і справді розмальований всілякими там персонажами греко-римської міфології. Розписи виконано художником Йоганном Майєром (Johann Mayer) у 1742 р. Даруйте, не сфотографував, якось покажу Штайн-ам-Райн, там цього добра… :)
На протилежному боці Гауптплятц важко не зауважити цікавий декорований візерунчастою ліпниною будинок з аркадою-галереєю на першому поверсі. Хто не розуміє моїх словесних оборотів, а фотка по якійсь причині не відкриється, на ньому написано SWAROVSKI (куди ж в Австрії та й без нього). Цей розмальований будиночок на розі Hauptplatz та Sporgasse зветься Luegghaus. Книжка пише, що якщо гарно придивитися до тієї візерунчастої ліпнини, то можна побачити приховані обличчя. Побачили?

Luegghaus Sporgasse

Іноді вживається термін Luegghauses, певно мається на увазі і сусідній будиночок, з такою саме галереєю, але декор дещо простіший (хоч і теж фасад розмальований).
Але все більше темнішало, і ми поспішали до вежі з годинником. Вона вже була зовсім близько, всього у кварталі ходи від Гауптплятц важко не зауважити ще одну барочну церковицю з дещо несиметричним фронтоном, позаяк церковиця прибудована до сусіднього будинку. На мапі вона названа VS, HS Kirche. Що би то значило?

VS,HS Kirche Schlo?bergplatz

Але годі роздивлятися церковиці знизу. Прямо напроти тієї церкви невеличка площа Schlo?bergplatz («площа замкової гори»). Розміщена фактично під стрімкими кам’яними схилами Schlo?berg (власне – «Замкова гора»). На Шлоссберг можна потрапити пішки, прямо з площі на гору ведуть гарні зигзагоподібні сходи “Kriegssteig” (всього якихось 260 східців, якщо вірити книжці, сам не рахував). Я завше не проти випробувати свою альпіністську підготовку, ігноруючи всілякі там ліфти та інші способи халяви. Але ж як можна було проігнорувати халяву тут (якщо можна назвати «халявою» атракцію вартістю в 50 євроцентів)? Поряд зі сходами – вхід в тунель, що веде в надра Шлоссбергу. Такого ще не бачив, то ж міг вирішити, що то щось інше, аби не табличка з недвозначним натяком «Lift». Тунель виявився досить довгим та холодним. Здавалося, він вів аж до самого центру Шлоссбергу. З літньої спеки втрапити в такий «льох» було приємно. Не збрехали, ліфт там був. Не здогадався його сфотографувати з низу. Досить така грандіозна картина – величезна штольня, що вертикально здіймається вгору, так, що й кінця не видно, а в ній – шахта ліфта. Але там було досить темно, ставити штатив я посоромився. Хто зна, може стратегічний об’єкт і досі… Адже збудований той тунель був в часи другої світової як бомбосховище… Взагалі Schlo?ber Grottenbahn – ще одна цікавинка Граца – то ціла мережа тунелів та штолень, загальною довжиною 6,3 км, яка була розрахована на розміщення 40 тис.осіб, мала 20 входів. Окрім ліфту на гору тут розміщується ще й “Dom im Berg” – андерграундна концертна зала, а старими тунелями частково проходить маршрут дитячої залізниці.

сходи на Schlo?berg та входи до штолень Schlo?berlift Grottenbahn (я же ж я люблю німецьку)

Ліфт швидко виніс нас на гору. Як же ж тут файно! Усе у квіточках, весь Грац як на долоні і гори вдалині… Не помилилися пращури словенців, збудувавши тут більше тисячоліття тому свій Градєц.
Місцева легенда про походження гори, звичайно ж теж не обійшлася без чорта. Летів він якось з Африки з великим каменем в руках. І сталося ж таке, що якраз над Грацем нарвався на хресну Великодню ходу. От з переляку і впустив камінь на землю. Легенда замовчує, що сталося з самою процесією. Не хотів би я опинитися в Граці, коли на нього падала каменюка розміром зі Шлоссберг. Але враховуючи інерцію розгону чорта аж із самої Африки, заспокоїмо себе тим, що ніхто з процесії не постраждав.

ліфт на вершині Schlo?berg’у вид з гори на Dom (кафедральний собор)

Власне зі Шлоссбергу і починався Грац. Спочатку з невеличкого укріпленого замку – градєца, згодом розбудувався до могутньої фортеці, яку збудували за проектом вже відомого нам архітектора Доменіко дель’Альйо (Domenico dell’Allio) в середині 16-го сторіччя.
Ту фортецю не зміг захопити жоден із завойовників. Одначе у 1809, коли Габсбурги капітулювали перед армією Наполеона, той зажадав зруйнувати так і не підкорений ним замок Schlo?berg. Могутні стіни впали… Лишилися каземати, фрагменти бастіонів та дві головні домінанти Шлоссбергу – Uhrturm та Glockenturm (відповідно – часова вежа та дзвіниця). Кажуть, що бюргери відкупилися від Наполеона, щоби той не руйнував головні символи Граца. Як би от нам відкупитися від руйнівників нашої архітектурної історичної спадщини? На жаль, в наших реаліях, гроші і руїна по один бік барикад…

Glockenturm Uhrturm

Власне Uhrturm – от саме вона була метою нашої прогулянки. Вежа була збудована тут ще у 1265 році, але сучасний вигляд вона набула у 1560 році, коли власне розбудовувался нова фортеця. Величезні циферблати годинника (на всіх чотирьох стінах) діаметром 5 метрів було створено у 1712 році. У часовій вежі є три дзвони. Stundenglocke (походить з 1382 р.) вибиває кожну нову годину, Feuerglocke (1645) попереджував про пожежі, а Armens?nderglocke (1450) первісно запрошував всіх бажаючих на страти на Гауптплятц. З поширенням в Європі ідей гуманізму у 19 ст. його перейменували на Lumpenglocke (до чого тут «ганчірка», я так і не зрозумів).
На одній зі стін Uhrturm’а помітний горельєф собаки. За легендою собака врятував дочку кайзера Фрідріха ІІІ Кунігунду від викрадачів угорського короля Маттіаса Корвина.

Uhrturm знаходиться скраю Шлоссберга, тому її добре помітно з різних куточків міста. І саме тому вона і є основним символом Граца.
Glockenturm знаходиться вглибині фортеці. Дзвіницю було споруджено у 1588 році спеціально для найвідомішого дзвону Граца на ймення «Liesl». Точно не відомо, звідки та назва, чи від Св.Єлизавети (саме їй було присвячено капличку, що стояла раніше на цьому місці), чи від слова “Verlies” (“тюрма”). Дзвін важить 5 тонн (!).

Зі Шлоссбергу відкривається чудовий вид на весь Грац. Он там, прямо попід горою проходить вуличка на ймення Sackstrasse, відома як «Kunstmeile» («мистецька миля»). На ній зосереджена велика кількість мистецьких студій та антикварних магазинів. Путівник радить зазирати у внутрішні дворики та підворіття. Найвідомішим будинком на Sackstrasse є Palais Attems, збудований у 1702 р. Шкода, не були всередині. Судячи з фото – барочна ліпнина – просто кулл. То ж не пропустіть ;). Зліва на березі Мура видніється стрімка дзвіниця з цибуле видною зеленою банею. То Franziskanerkirche – собор монастиря францисканців, заснований ще 1239 р.
Власне річка Мур та цікавий міст через неї (до нього ми ще спустимося). Mariahilferplatz – площа з основною домінантою на ній – Mariahilferkirche – церквою з двома симетричними вежами з барочним завершенням…
вид на долину р.Мур

А що то за монстр, схожий на великого чорного слимака зі щупальцями, що затесався у спокійне товариство червоних черепичних дахів?

Знайомтеся – будівля, без якої не обходиться жоден огляд найдивніших архітектурних творінь – Kunsthaus (іншими словами – «художній будинок (музей)»). Хтось його абсолютно не сприймає, вважаючи, що він порушує архітектурний ансамбль старого Граца, хтось навпаки співає йому захоплені оди на кшталт «Kunsthaus – символ гармонійного співіснування старого та нового в Граці». Я би то не було, байдужим не лишається ніхто.
Варто зазначити, що архітектурні новаторства для Граца не нові. Ще у далекому 1848 році за проектом архітектора Джозефа Бенедикта Вітхальма (Josef Benedict Withalm) було збудовано Eisernes Haus («залізний будинок»), сміливу чавунну конструкцію, яка викликала тоді немало суперечок.
Kunsthaus

Екстравагантний Kunsthaus було зведено зовсім недавно, у 2003 році, коли Грац був культурною столицею Європи. Автори проекту – Петер Кук (Peter Cook) та Колін Фурньє (Colin Fournier ). Відомі архітектори самі назвали його “a friendly alien”, в народі ж поширена назва «інопланетянин» чи «щупальці».
Ритмічна конструкція формою та матеріалом свідомо контрастує з гостроверхими навколишніми будинками. В будівлі використано 1066 акрилових скляних елементів, що формують «шкіру інопланетянина». Вночі по «шкірі» пробігають вогники, створюючи ілюзію живої істоти. «Щупальці» орієнтовано строго на північ, окрім одного, який вказує на Uhrturm, підсвічуючи її вночі.

Kunsthaus
Kunsthaus

Всередині окрім відділів художнього музею Граца розміщується постійно діюча фотовиставка, мистецька виставка та ресторан. Слід зазначити, що в Кунстхаусі експонується лише сучасне мистецтво (вимога – вік роботи не більше 40 років).
Та пройдемося далі по замковій горі. Стрімко темніло, тому фотографував все менше. Як вже зазначалося, Наполеон замок наказав зруйнувати. Але окрім двох веж вціліли каземати та бастіони, спочатку їх використовували як в’язницю, нині – для потреб… концертної зали. Поруч з бастіоном – T?rkenbrunnen («турецька криниця») глибиною 94 метри. Збудована вона була ще у 1554-1558 роках при побудові нового замку на Шлоссбергу. Нинішню ж назву отримала лише у 19 сторіччі, оскільки вважалося. що її будували полонені турки. Вночі криниця оригінально підсвічується зсередини.

каземати Шлоссбергу T?rkenbrunnen

Паркова алея огинає бастіони з обох боків. Дивно, але ліхтарів немає. Йдемо в темряву. Але добре, що пішли далі, зовсім скоро натрапляємо ще на одну атракцію Граца, іменовану як Schlo?bergbahn. Власне Schlo?bergbahn – то ніщо інше, як фунікулер. Відомий він тим, що збудований ще 1894 року. Інша його особливість – крутизна підйому – аж 61 градус.

Schlo?bergbahn

Хотілося би прокататися, але нами ще не обслідувана значна частина Шлоссбергу. То ж ми пішли далі.

На протилежному від часової вежі боці гори встановлений пам’ятник L?wehackher. Присвячений він оборонцям фортеці Шлоссберг на чолі з Franz Xaver Freiherr von Hackher. Купка солдат змогла втримати фортецю від превалюючи сил французів. На честь них і було зведено той пам’ятник.
Вже геть було поночі, ми трішки помилувалися видами нічного Граца, на сусідніх пагорбах я зауважив яскраво підсвічений об’єкт. Для себе вирішив, що то і є Schloss Eggenberg (замок Еггенберг).
На замковій горі ще бачили китайську бесідку, велике коло з напрямами та відстанями до великих міст світу, стелу в стилі… соцреалізму. Але час було спускатися вниз. Сходами “Kriegssteig” теж цікаво пройтися.
нічний Грац

А внизу чекала ще одна новітня атракція. Ми не помилилися, споглядати її краще всього вночі. Того ж 2003 року окрім Кунстхауза в Граці було збудовано ще один оригінальний об’єкт, незатійливо названий Murinsel («острів Мур»). Автором проекту став нью-йоркський артист, художник та архітектор, автор багатьох скандальних та епатажних перформенсів (наприклад, «Seedbed») Віто Аккончі (Vito Acconci).

Murinsel
Murinsel

Фактично Мурінзель являє собою штучний острів посеред Муру – конструкцію зі скла та металу, яка нагадує розкриту мушлю. До острова з обох берегів ведуть пішохідні місточки, прокладені під кутом. Мурінзель використовується як вельми модний серед жителів Граца та туристів ресторанчик та ігрова площадка для дітей – тривимірний лабіринт з линв.
Але ж оригінально…

Murinsel та Mariahilferkirche

Мурінзель фактично являється не стільки островом, скільки кораблем, тримається він на плаву, а від стрімких вод Мура його утримує… якір та містки. Мурінзель задумувався як «перехідний червоний прапор». Тобто 2004 року його мали віддати наступній культурній столиці Європи, але він так припав до душі мешканцям Граца, що його вирішено було залишити тут назавжди.
Ми довго лазили в та навколо Мурінзеля. Навіть, ризикуючи звалитися у Мур, намагалися пробратися через заплетене ожиною каміння до самої кромки берега. Одначе найкращий ракурс з сусіднього містка. З обох набережних же його практично не видно, заважають дерева, що ростуть по берегах Муру.

На протилежному боці Муру оглянули Mariahilferplatz з церквою Mariahilferkirche – монастиря та культурного центру ордену мінорітів. Церкву було збудовано на початку 17 сторіччя, а імпозантні симетричні вежі з барочним завершенням додано у 1742 р.
Mariahilferplatz являє собою ще один «культурний кластер». Тут розміщений Architekturhaus та Grazer Kunstverein (по-нашому «будинок архітектора» та “будинок працівника мистецтв» :)

Потім пройшлися до Кунстхауса, який також цікавий вночі, повернулися назад до Мурінзелю. Так гуляли майже півночі. Вирішили, що якщо обирати, бачити Грац вдень, чи вночі, то ліпше то робити таки вночі. Хоча хотілося би повернутися сюди ще й вдень. Погуляти квітучим Шлоссбергом, відвідати Еггенберг, Кальваріанберг, піднятися по подвійним спіральним сходам Бургу, відвідати музеї Граца… Але то буде колись згодом.
Нині ж ми поверталися в готель, сповнені незабутніх вражень…

І лиш одне змогло їх потьмарити. Я дізнався, що міжнародний аеропорт Граца зветься… Талергоф (Thalerhof). Жодних синонімів. Аеропорт було збудовано буквально на кістках в’язнів істеризуючої у своїй агонії імперії.
Ми виїхали ще до сходу сонця. Повз стадіон, який колись називався іменем найвідомішого насьогодні штирійця, і перейменований в нейтральну «Арену» лиш тому, що губернатор Каліфорнії не підтримав ініціативи скасування смертної кари у себе у штаті. Європейці, виховані в традиціях гуманізму, того вибачити не змогли.
Перші промені сонця освітили будівлю «Арени» і літак небі, що заходив на посадку в міжнародному аеропорті Талергоф…

  • Грац взагалі офігезний. Арсенал вражає, але після Дрездена – ееееее, фігня.
    Ми там ще вечеряли в родинному ресторані італійської мафії, ледь не повмирали від страху, коли мужику за сусіднім столом почали молоді чоловіки руки цілувати. крім великої компанії італійців в костюмах і нас в ресторані не було взагалі нікого :))))

    • > після Дрездена – ееееее, фігня
      якщо так рахувати, то все на світі фігня, окрім пива, фігурально кажучи :)
      То ж треба було “коза ностру” у Дрездені знайти :) А ви в курсі були, що то за ресторан, чи випадково занесло?

  • Коза ностра була в Граці :) ми ніколи не в курсі. ми їмо де прийдеться. в Вільнюсі сотні кафе, а м’ясоїд Мік вибрав єдине не просто вегетаріанське. а вегетаріансько-сироїдське. Равіолі виявилися шматочками сирого буряка з сиром. Плакав, але їв :)

  • Класна розповідь! Наче подорожував сам… Навіть, виникали думки “ну чому не заглянув в ту арку”, або “швидко темнішає, встигнув би пофотати”. Чудове місто і чудовий звіт. Можна самому вже не їхати :)
    Не розумію, як люди, що помстилися Шварцу за смертну кару, назвали аеропорт ім’ям концтабору!

  • Так, Грац став навіть не родзинкою, а цілою жменею родзинок наприкінці подорожі :-) Дякую за пост, що викликав гарні спогади.. особливо запам’яталося блукання нічними стежками на горі й неймовірний міст.

  • Випадкові статті

  • Популярні статті

    • Трипільські зорі – 2010

      На третій рік свого існування благодійний етнофестиваль “Трипільскі зорі” (м.Черкаси) дещо змінив...

    • КриЖталь 2011

      В Черкасах відкрився 4-й фестиваль крижаної скульптури “КриЖталь”

  • Фото з галереї

    Біще Bern Хирів Стеблівка