Eski Qirim – Частина 1. Солхат

Руїни медресе біля мечеті Узбека

Місто, що дало назву цілій державі, яке колись іменували другим Багдадом, насьогодні налічує ледве 10 тис.осіб населення і не є навіть центром району. Одначе минулу славу ще можна побачити за рештками старого каміння…

Сучасна мечеть Старого Криму – орієнтир, що скоро вже варто виходити з маршрутки, або ж скеровувати свій транспортний засіб з траси в центр міста.

Старий Крим (тюрк. Eski Qirim) лежить при трасі Сімферополь-Феодосія. То ж дістатися його не складає жодних проблем. Першою зустрічає подорожнього, який мандрує з сучасної столиці Криму, біла колонада ліворуч – в’їзд до санаторію “Старий Крим”. Але про санаторій згодом.
Точна дата заснування міста невідома, орієнтовно у 13 ст., коли степну Таврію було захоплено ординцями. Утворений центр улуса Золотої Орди за різними джерелами або ж відразу отримав назву К’ирим (тюрк. “мій пагорб”), або іменувався Солхат (під цією назвою місто відоме у західних хроніках в основном серез генуезців, які володіли на той час Каффою та іншими містами на узбережжі). Існує також версія, що в давнину місто було розділене на дві частини. Перша – власне резиденція еміра, звалася К’ирим, друга – торгівельно-реміснича – Солхат.
Менше з тим, як бачимо з фото, про стародавнє найменування міста Солхат свідчить і в’їздна стела. Щоправда вже як реклама однойменного торгівельного центру…
З розпадом Золотої Орди та виділенням Кримського ханства в окрему державу, столицю було перенесено в Кирк-Ор (нині відомий як Чуфут-Кале), а до назви міста додали прикметник Eski (старий), щоправда перейнявши назву Qirim для всього півострова.
З приєднанням Криму до РІ була спроба перейменувати його на грецький манер в Левкополь, але ця назва не прижилася (хоча також була би доречна, оскільки дослівно значила “спокійне місто”, справді тихе і спокійне), натомість замінилася російською калькою-перекладом “Старый Крым”, в 1944 р. цю назву з татарами вже певно й не пов’язували, то ж перейменувань більше не було.
То ж пройдемся вуличками цього давнього міста…
Подекуди тут гуляють корови, а воду можна пити з таких от обладнаних джерел

Старий Крим у більшості своїй – це знову ж таки старі (як виправдовує свою назву!), похилені одноповерхові будиночки зведені з блоків ракушняка і вкриті червоною черепицею… Панорама ж міста відкривається з дороги на монастир Сурб-Хач – село собі селом, аби не згадане вже “старе каміння”…


	Старий Крим та хребет Агармиш, відомий своїми печерами

Містечко міститься на березі річечки Чурук-Су, яку втім досить складно зауважити в зелених заростях. Цікаво, що первісно річка звалася Бузлик (льодяна), згодом Ширин-Су (“солодка вода”), нинішнє значення – “гнила вода” – такий собі топонімічний індикатор проблем малих рік

Але все ж повернімося до “старого каміння”.
Однією з найдавніших пам’яток архітектури стародавнього Солхата є мечеть хана Узбека, котрий отримав владу в Кримському улусі Золотої Орди 1312 року. І вже 1314 року за його накозом було зведено нову мечеть. Розміщується вона також в центрі містечка, але мені довелося трохи покружляти кривими вуличками, щоби вийти на потрібну вул.Халтуріна.
Окрім порталу та стрімкого мінарету мечеть ззовні нічим примітним не виділяється – простий такий собі паралелепіпед під двосхилим черепичним дахом.

Мечеть Узбека

Але варто зайти з півночі (зі сторони входу до мечеті) і олянути портал. Він справді розкішний – оздоблений сельджуцьким (“рослинним”) різбленням та колонами з лілейними капітелями, як кажуть – в основі своїй зберігся досьогодні у своєму первісному вигляді. Однак верх порталу перероблений у пізніші часи, це може свідчити (на що вказують дослідники), що первісно мечеть була значно вищою.

Портал мечеті Узбека

Окрім того варто ще й зазирнути до середини. Два ряди восьмигранних колон з різбленими капітелями та продольними стрільчастими арками ділять внутрішній простір на три частини. Центральна нава веде до міхрабу (молитовної ніші), прикрашеному кольоровими розписами з рослинним орнаментом та арабською вяззю. Міхраб розташований сторого на південь, щоби під час молитви правовірні були обернені обличчям до Мекки.

З південного боку до мечеті примикають величні руїни. В більшості джерел вказується, що це медресе – мусульманська средня і вища школа, яка готувала служителів культу, вчителів початкових шкіл та сучасною мовою – державних службовців.Тут вивчали Коран, філософію, арабську мову, риторику, астрономію, логіку, юриспруденцію…
Щоправда існує і інша версія, що то був не ВИШ, а монастир дервішів, так зване текіє. Таке припущення базується на знайденому під руїнами склепіння невеликого мавзолею – дюрбе.
Будівля медресе (чи текіє) прилягає до південної стіни мечеті Узбека, тому як правило її будівництво приписують тому самому хану. Але подальші дослідження руїн медресе та будівлі мечеті свідчать, що ці дві споруди відносяться до різних часів.
Про це свідчать ніші на південній стіні мечеті, в які було перероблено колишні вікна з боку міхрабу, коли до південної стіни прибудували медресе. Точну дату зведення медресе досі не встановлено, орієнтовно це було здійснено наприкінці 14 ст.

руїни медресе

Медресе було квадратною в плані спорудою з внутрішнім відкритим двориком, навколо якого розміщувалися келії – худжри – маленькі кам’яні приміщення с вузькими, як бійниці, вікнами. Кожна з них була перекрита склепіннями.
Вздовж келій тягнулися зі всіх боків вузькі галереї-навіси на кам’яних опорах, гранені бази яких подекуди збереглися на своїх місцях. Не виключено, що існував і другий поверх келій під більш легкою покрівлею.

Три ж глибокі ніші на руїнах медресе були нічим іншим як айванами (аудиторіями для занять). Вони були квадратними в плані і вкриті півциркульним склепінням, яке подекуди ще збереглося.

Неподалік мечеті Узбека при вул. Червоноармійській на невеличкій площі посеред приватної одноповерхової забудови збереглися ще одні старі руїни.
Більшість джерел називають ці руїни мечеттю Бейбарса, найпершою мечеттю Криму і найстарішою збереженою (хай і у вигляді руїн) архітектурною пам’яткою.
За найбільш поширеною версією мечеть була споруджена коштом єгипетського султана з мамлюцької династіїи Бахрі – Захіра Сейф-ад-діна ас-Саліхі Бейбарса, відомого тим, що зупинив ординську навалу на південний захід. Він був уродженцем цих місць, мамлюком (білим рабом), купленим на невільницькому ринку, згодом дослужився до великого воєначальника і, зрештою, султана. Начеб-то він у 1277 р. пожертвував 2000 динарів на будівництво мечеті в рідних місцях. Щоправда деякі джерела вказують іншого незаслужено забутого ктитора – також єгипетського султана Калауна ал-Альфі. Як би то не було, мечеть було споруджено у 1288 р.

руїни мечеті Бейбарса

Від мечеті мало що залишилося. Лише квадрат напівзруйнованих стін. Дарма шукати серед руїн бодай невеличкі залишки мармуру чи порфіру, які за описами колись прикрашали мечеть Бейбарса. Немає і натяку на подібне облицювання в її бутовому муруванні. Тому віднесення цієї руїни саме до залишків мечеті Бейбарса є чисто умовним.
Так, будівля дуже стара, можливо і 13 ст., але що то було насправді?
Несподівано від місцевих хлопчаків я почув, що то руїни монетного двору. Хлопчаки звичайно можуть помилятися, але на старій схемі атракцій Старого Криму ці руїни також підписані як “монетный двор”, хоча інші джерела розміщують монетний двір на східній околиці містечка – в районі Караван-Сараю, іноді ототожнюючи монетний двір з самими руїнами Караван-Сараю

То ж прямуємо на східну околицю. Дорогою при вулиці Стамова зауважуємо довгий мурований з білої цегли паркан, за яким у зарості бур’янів зауважуємо руїни ще однієї мечеті, яку звуть Куршум-Джамі (олив’яна мечеть). Назва пов’язана з версією, що для міцності в розчин для мурування додавали оливо (свинець). Хоча сучасні дослідження цього і не підтвердили.
Руїни ж Караван-Сараю, які мають міститися при вул.Партизанській, я так і не знайшов. Я чесно довго блукав околицями, кривими вуличками, неодноразово запитував у місцевих, які мені докладно розказували дорогу… доки я не зрозумів, що всі відправляють мене назад до мечеті Бейбарса. Певно слово “руїни” у них стійко пов’язане саме з цією атракцією, все інше уваги не достойне. Зрештою, обмежений часом, я плюнув на ту затію і подався в центр, де мене ще чекали пропущені цікавинки.

руїни мечеті Куршум-Джамі

Неподалік центру поряд з рогом вулиць Поштової, Осипенко та Радянської між приватною садибою та двором “Тютюнсировини” захована ще одна пам’ятка доби середньовіччя, зведена у 14 сторіччі.
Це руїни церкви Іоанна Хрестителя. Вона являла собою невелику однонавову церкву, яку називають то грецькою, то вірменською. На користь першої версії свідчить півкругла вівтарна апсида, що виступає назовні від східної стіни (для вірменських характерні абсиди, як би заховані в товщі мурування). З іншого боку ранні вірменські храми також могли мати такі абсиди.

руїни цервки Іоанна Хрестителя

Особливістю споруди є наявність двох рівноціних, південого і західного, входів. Влаштування входів з півдня вказують на традиції візантійського зодчества, тому церкву часто вважають типовою сільською візантійською церквою.
Окім невеликих вікон, розміщених досить високо, в стінах є і арочні прорізи внизу, до середини закриті плиточною підлогою. З цього зроблено висновок, що підлога більш пізня, а рівень давнішої був значно нижчим.
Від перекриття церкви лишилося лиш основа коробового склепіння – широкі арки з тесаного каменю, що спираються п’ятами на кам’яні кронштейни, та круглі в перерізі нервюри, начеб то підставлені під основи арок.
Нині на руїнах церкви раз на рік священик проводить богослужіння для грецької діаспори.
Певно від одного з таких щорічних богослужінь і лишилися зів’ялі квіти на стінах храму…

Неподалік руїн середньовікового храму важко не зауважити будівництво нового. Колись тут стояв старовинний (зведений на рубежі 14 та 15 ст.) вірмено-грегоріанський храм Сурб Аставацацин, він періодично оновлювався та перебудовувався аж так, що у 1958 р. був визнаний… нецікавим з мистецької точки зору, і тому його просто знесли.
Це місце відоме ще тим, що на цвинтарі при церкві у 1826 році було поховано Жанну де Сент-Ремі де Ла Мотт-Валуа – відому Міледі з романів Дюма. Кажуть, що надгробок на її могилі можна було знайти на зруйнованому цвинтарі ще у 60-х роках 20 ст.

Тепер про новіші пам’ятки Старого Криму.
В самому центрі містечка на розі вул.Свободи та Лібкнехта привертає увагу двоповерховий будинок в стилі пізнього класицизму, типовий для колишніх гімназій – такий же зрізаний кут на розі вулиць, балкончик на другому поверсі… Збудований він був 1904 року як будинок купецького зібрання, згодом там розміщувалася семінарія, а за часів “історічєского матеріалізма” – міськом партії.
З 1988 року тут діє Старокримський літературно-художній музей та виставкова зала “Кимерионъ”.

Старокримський літературно-художній музей

За наявності часу можна оглянути експозицію (я того не зробив, позаяк у часі якраз був обмежений), але у дворик потрапити таки варто обов’язково. Особисто мене привабили ті два леви:

у дворику літературно-художнього музею

Один, щоправда, з дещо покаліченою мордою

у іншого дещо здивований вираз тієї самої морди…
Однак леви все ж гарні

Тут же в дворику встановлено Катерининську милю. Шкода, що місце не автентичне, та й реставрована. Але все ж атракція

катерининська миля

Трохи далі на захід при вулиці Карла Лібкнехта розміщено два музеї садиби відомих російських письменників – Костянтина Паустовського та Олександра Гріна. Садибу, яка колись належала Паустовському було викуплено з приватної власності для потреб музею письменника зовсім недавно – у 2005 році.


садиба-музей Паустовського	садиба-музей Гріна

При вулиці Калініна розміщено ще один музей – етнографії кримських татар. Не дивно, адже Старий Крим – місто з найбільшим відсотком кримськотатарського населення.

музей етнографії кримських татар

по дорозі до вірменського монастиря Сурб-Хач раджу відвідати фонтан біля входу до храму Успіння Пресвятої Богородиці. Згідно з надписом на фонтані його збудував болгарин Петро Михайлов з села Малко Тирнов у 19 ст. Вода до фонтану подається з джерела, що живиться водами хребта Агармиш. Вважається. що вона має такі ж чудодійні власнивості, що й джерело св.Пантелеймона, розміщеного за річкою.
Сам храм відбудовано вже в наші дні на місці церкви початку 19 століття.


фонтан-джерело	церква Успіння	новий храм на місці Сурб Аставацацин

І в повоєнний час в Старому Криму любили зупинятися і жити знаменитості. Микола Амосов, наприклад, у 1940-1960-х роках працював в місцевому санаторії “Старий Крим”.
Друніна та Каплер тут же (на кладовищі, що розміщено на півночі містечка за трасою Сімферополь-Феодосія) і поховані. До слова, на цьому ж кладовищі поховано і Олександра Гріна. На його могилі встановлено скульптуру з зображенням Фрезі Грант – “Тої, що біжить по хвилях” авторства Тетяти Гагаріної.