Весняною Красною – День 2 (продовження) Марш-кидок

Полонина Красна з Ружі

Продовження фотооповіді про травневий похід мальовничим карпатським хребтом – Полониною Красною. Початок тут і тут


“Букова долина з підйому” на Гропу	Гропа

Наступну вершину на нашому шляху ми досягаємо вже майже о третій

часточка Горган на Красній

Це – г.Гропа 1494.9 м. Примітна вершина передусім своєю “горганістю” :) Дійсно вершина складена з сірих пласких каменюк званих цекотами, мальовничо вкритих зелено-жовтим мохом. Ну прямо тобі якась Сивуля посеред полонинського хребта :)

вид з Гропи. Зліва направо – Топаз, Ружа, Сигланський та Стримба

Окрім того цей “Краснянський Горган” примітний ще й тим, що практично розміщений посеред хребта, відділений від решти вершин глибоченькими сідловинами. Краєвиди навколо – ну просто закачаєшся :) Попереду вже видно найвищий масив Красної Ружу, Сигланський і вдалині – основну мету сьогоднішнього дня – трапецевидний Топаз з вежею спостереження за газогоном. Блін, а до нього ще йти і йти…

Краснянські краєвиди

Сидимо, втикаємо в навколишню жовто-блакить, оперезану мальовничими білими хмарками та такими білими плямами сніжників…
Роман знайшов якусь траву і збирає її до торби. Трава лікувальна, а не те, що ви подумали :) Нині каже – що то ісландський мох :)
Так проходить ще 45 хвилин. Хрін з ним з графіком, я би тут лишився жити… :)
Нарешті вирушаємо в путь, вже майже четверта. Попереду ще одна глибока сідловина перед однією з найвищих краснянських вершин – г.Ружа. Так шкода скидати висоту… :)


Сигланський та масив Стримби з Гропи	Знову в путь

На Ружу видираємося за півгодини. Краєвиди тут не гірші… Вийшли вище (1564,4 м) – на південь за Апецкою роздивляємося білі шапки якогось потужного хребта. Невже Мармароси? Чи може Родна? Фегераш? :)))) В уяві можна домалювати вже що завгодно, ясно, що ні румунського Фегерашу в Підденних Карпатах, ані навіть Родни – найвищого масиву Східних Карпат, що розміщений в тій же Румунії, звідси навряд чи роздивишся…
На вершині здіймається сильний вітер, і я не маю бажання розгортати загальну мапу Карпат, щоби оцінити, що ж там можна побачити за Апецькою. Вже згодом впевнююся, що ці далекі гори ні що інше як наша рідна Чорногора, яку не очікували побачити з такого ракурсу :)

Топаз з Ружі

На Ружій падаємо перепочити. Наступна вершина – Сигланський (1563,8 м) зовсім поряд, але неприємна крута сідловинка чомусь відбиває бажання на нього лізти.

Привал на Ружій

Тим паче за нашою мапою оцінюємо, що Сигланський нижчий Ружі на цілих 60 см (згодом за іншими мапами бачив інші позначення висот, там виходило, що Сигланський трохи вищий, але менше з тим), тому кричимо ура найвищій вершині нашого походу і вирішуємо той Сигланський горб траверсувати здавалося би зручною стежкою.


Сигланський з Ружі	Горррри!!!

Стежка виявилася не настільки зручною – дуже вузькою в заростях афин, доводилося йти ходою моделі на подіумі :) Від такого дефілє почали боліти ноги. Ну не вчився я на модель :)

А вітер все посилювався. Знову почали налітати важкі сірі хмари, раз у раз ховаючи сонце, але вітер знову їх зганяв.


крокуси-альбіноси	крокуси

На траверсі знову знайшли купу крокусів, але вже не було особливого бажання (та й часу) зупинятися їх фотати. Клацнув лише альбіносів.

ще трохи

Відрізок між Сигланським і Топазом був майже горизонтальним без значних перепадів висот, йти стало легше, та й вийшли ми з траверсу на широку дорогу. Владині на хребті виднілася якась споруда, яку ми початково сприйняли за хатинку. Виявилося, що то складені труби великого діаметру. Певно запасні для ремонту газогону…
Ще раніше на хребті ми зустрічали викопані траншеї і труби, але значно менші (певно то відгалуження газогону в напрямі Усть-Чорної). Ці траншеї супроводжувалися витоптаними полянами, закиданими пластиковими пляшками. Туристи не могли стільки накидати, тим паче одночасто у таких місцях, які явно не підходять для табору…


Полонина Менчул

Ближче ж до Топазу, починаючи з того місця, де з долини Мокрянки на хребет виповзає магістральний газогін “Союз”, пейзажі стають техногенними. Самих півтораметрових труб газогону не видно, вони закопані подалі віх гріха в землю (як не як тиск у 75 атмосфер), зате крім вже згаданих резервних труб ми постійно зустрічаємо то якість бетонні слупи, що стирчать просто з землі, то жерла газових факелів, призначених для скидання газу при ремонті газогону, то просто роздерту важкою гусеничною технікою землю…

ознаки цивілізації вид на Стримбу
ознаки цивілізації, вид на Стримбу

Я взагалі не розумію, чому комусь було потрібно раніше (в Горганах) прокладену долинами нитку газогону видирати на таку висоту в майже кілометр відносної висоти, щоби протягнувши по частині Красної та Менчулу газогін, знову скинути його вниз. Чи заважало Теребле-Ріцьке водосховище – ще одне техногенне диво Карпат?..


Краснянські краєвиди

Ну от доходимо і до Топазу. Тут краєвиди не менш техногенні – велика вершина певно була просто зрізана грейдерами для влаштування великою площадки, щоби можна було встановити велитенську (65 м) вежу спостереження за газогоном. Часто туристи, спостерігаючи її з навколишній хребтів, сприймають за вежу мобільного зв’язку. Направду вежа стільникового зв’язку тут також є, але розміщена вона нижче – на хребті Квасний Верх біля метеостанції.

Топаз

Цю ж вежу вже здається давно ніхто не використовує…
Раніше ми планували на неї залізти, Макс проявляє ініціативу і зараз. Але вітер такий, що я можу лише уявити, як її розкачує на вершечку. Не додає оптимізму і сам стан вежі – вона вся скрипить – угорі на одному з прольотів помітно як розкачується відірвана з одного боку драбина.
То ж вдовільнившись огядинами вежі знизу, а також того рукотворного безладу, що твориться навкруги (навіть калюжі червоні від іржі), ми вирішуємо, що робитимемо далі. Адже вже пів на восьму. Треба вирішувати, де ставати на ніч.


кров гір	вежа на Топазі

Вся штука в тому, що Макс з Антоном мали наступного дня квиток на поїзд з Воловця. Ми ж ще мали день запасу. Тому попередньо було вирішено, що хлопці з одним намеом спукаються на Квасний Верх, там ночують – і далі йдуть вниз у Колочаву. Ми ж мали рухатися далі з Топаз до вершини Восова, з якої мали перейти на Менчул і зійти в долину аж в районі греблі Теребле-Ріцької ГЕС у Вільшанах.

Квасний Верх і долина Тереблі з Топазу

Однак доволі виснажені переходом минулого дня ми щось не мали особливої охоти долати 400 м сідловину між Красною та Менчулом. Мою ж пропозицію пройтися до закінчення хребта Красної і спуститися в районі Мерешор на лівий берег Тереблі підтримано не було. Основний вбивчий для моїх планів аргумент – у нас закінчувалася провізія. Вперше у своїй практиці походів в гори я не привіз харчі додому. Чомусь саме того походу їлося найапетитніше :)


гори передвечірні

Тому вирішено було всім разом йти вниз на хребет Квасний Верх. Досить крутий перепад (близько 400 м) між хребтом Красної та Квасним Верхом супроводжувався досить крутою але дуже широкою дорогою (по які і виїздить ота важка гусенична техніка для ремонту газогону). Здавалося – чого би там – йдеш тепер постійно вниз – насолоджуєшся останніми променями сонця, що сідає десь за Боржавою…

Квасний Верх. Сідає сонце

Але цей спуск видався мені важчим за найкрутіші підйоми…
Лише пів на дев’яту я доплентався до кошари на Квасному Верху, де хребет став пологим і приємним…
Проте вітер не вщухав і тут. До того ж не було води і від кошари смерділо. Вирішено було йти далі – нижче метеостанції