В них розміщували тюрми і психушки, військові частини і тублікарні, в багатьох з них ці заклади і понині. З одного боку пам’ятки в чомусь завдячують своєму збереженню до наших часів під час боротьби зі «старьйом» та просто байдужого приречення на самотнє помирання. Але ж вони і зубожіють, відданні в підпорядкування установам, що самі ледве зводять кінці з кінцями, де там вже віднайти кошти бодай на підтримуючий ремонт…
З одного боку вони мають господаря, їх охороняють, за ними якось доглядають, з іншого – часто недоступні і втаємничені – вони втрачають шанс на відродження…
Сьогодні поговоримо про одну з таких, в якій з вищеперелічених «рятівників» не розміщувалася тільки тюрма. Вона досі є малознаною, лежить вдалині від туристичних шляхів, закинута і, здається, майже зовсім забута… Та разом з тим заборонена для відвідувачів і вкрита таким шаром таємниць, що це лише підігріває народження часто нездорових версій щодо її нинішнього призначення і перспектив…
Цій атракції (якщо можна так сказати про пам’ятку, до якої доступ закрито) можна сказати все ж пощастило. У буремні післяреволюційні її не спіткала доля інших палаців та маєтностей, як то наприклад маєток Воронцових в Мошногорах чи Давидових у Вербівці (та й десятки інших на самій лише Черкащині). Кажуть, що її не дозволили зруйнувати саме місцеві мешканці (а може просто не зруйнували і не розтягли, як то було з іншими) з поваги до колишніх господарів.
Отже, сьогодні ми говоримо про палац Даховських в с.Леськове, що в кількох кілометрах на схід від м.Монастирище, Черкащина.
КПП
Про «Леськівське диво», як чудом збережений і ніким не знаний маєток називають місцеві мешканці, я дізнався декілька років тому. Невеличка замітка в місцевій газеті повідомляла про цікавий об?єкт, але інформація звучала як вирок: «палац в розпорядженні військової частини, на територію нікого не пускають, з-за огорожі палацу не видно…». Їхати не було сенсу…
Але рік назад від
Принагідно згадаю лише сайт черкаського архітектора Федіра Гонци (
Екскурсії до палацу Даховських виявилися вигадкою, так само як і до речі передача маєтку на баланс сільради (як виявилося – то досі власність Міноборони).
Але потрапити туди все ж можна. Я не маю такого дару переконання як шановна
Ось і Леськове – дорога-бруківка, вимощена певно ще за Даховських, зліва став, а за ним – мурована огорожа… КПП військової частини №1382. Власне, про військову частину тут мало що нагадує, хіба тільки Державний герб на воротах.
Першими нас зустріли собаки… Дружнім гавкотом вони викотили з-під воріт – одна менша іншої, і для порядку ще пару разів гавкнувши, почали лащитися і підставляти свої пуза. Теж мені, охоронці утаємниченого об?єкту…
Привітні охоронці теж мало нагадували грізних стражів надсекретної частини. Те, що вони військові можна було розпізнати лише по галіфе кольору хакі, але такі можна і на базарі купити…
А скільки було розповідей, скільки було версій про маєток – від складів таємної зброї (може навіть хімічної чи бактеріологічної) і до надсекретних медичних дослідів (як не як – там же ж був військовий госпіталь)…
Звичайно, в гущавині парку можуть сидіти і снайпери… але навіщо комусь той клопіт, якщо можна було би просто нікому не давати дозвіл на відвідини цього маєтку…
Тому, певно мусимо констатувати, що всі версії не більш ніж плід хворої уяви. Скоріше за все хтось таки має певні плани на цей ласий шматок… Тому і не хочуть щоби про нього знав широкий загал. Який там туризм, яке там краєзнавство, якщо пахне грішми. І грішми немаленькими. І не в бюджет Міноборони. Бо балансова вартість палацу всього… 10 тис.грн.
І до речі маєток не віднесений до жодного з реєстрів культурного надбання, ані, ясна річ, державного, ані обласного – всупереч тому, що пишуть у пресі, його, якщо хочете, документально просто немає. Я звичайно кажу про архітектурну пам?ятку, а не про військові приміщення балансовою вартістю 10 тис.грн. Тому і продати його нічого не заважає… Певно питання лише у ціні…
Тому смішно звучать пояснення, чому це таку атракцію не включили до програми «Золота підкова Черкащини». Бо, бачите, «десь у Польщі є такий самий»… І що? Певно хтось таки хоче, аби думали, як Роман Афтаназі, що «скоріше за все, після 1917 р. від маєтку в Леськові не лишилося навіть руїн»…
Нам відчиняють ворота, один з охоронців пропонує послуги гіда. Краєм вуха чую, що інший (певно старший за званням) наказує йому слідкувати, щоби ми не позривали пломби. Тому від гіда не відмовляємося. Певно так треба, аби таки не лізли, куди не просять.
Ще як під?їжджали до Леськового, привітне блакитне небо як на зло почали вкривати важкі сірі хмари. В гущавині здичавілого парку стало геть темно… Почав накрапати дощ.. Отакої, а так хотілося гарних літніх фото…
Проходимо повз допоміжні приміщення і за поворотом раптом бачимо його – величний і похмурий «середньовічний» (аби не мурований з червоної цегли) замок. Дійсно вражає. Довго лазимо навколо… Усередині вигляд дуже печальний – все поруйновано, закидано сміттям… Перекриття принаймні першого поверху наче ще цілі, але видно, що дах таки протікає, і протікає нещадно аж до першого поверху…
А ще чи то з вікон, чи то з підвалів тхне… Можливо чимось медичним… Так, тут був госпіталь, але покинуті старі лікарні так не смердять. Так. Тут був склад медикаментів, може досі не повивозили їх звідси…
Неприємний різкий ядучий запах навертає на думку, кому потрібно купувати цей клопіт, якщо здається навіть стіни увібрали цей сморід у себе… Хочеться тікати, тим паче починається злива.
Палац враз стає страшним і ворожим… Під зливою ми ще біжимо до озера з острівцем Мрій (який чомусь джерела називають на манер «Софіївського» островом Кохання), робимо ще пару фото…
Став на Конелі з островом Мрій
Аби не охорона, я би можливо десь заховався від зливи і постарався перечекати її, дочекатися сонця і не лишати цю заборонену мрію отак, похмурою та неприємною… Але час йти. Ми повертаємося до машини, полишивши надії обійти маєток по периметру, подивитися на нього з іншого берега річки Конели… Дощ, хоч і трохи вщух, але не переставав всю зворотню дорогу…
Лишилася лише надія повернутися сюди ще. Надія зустріти принаймні тих самих привітних військових, а не грізних охоронців приватної власності… І побачити ще раз той палац, а не руїни розібраної на якісну цеглу будівлі, що за документами коштує дешевше самої цегли…