Троїцька церква у Вишняках
Хорол – невелике містечко (близько 15 тис.мешканців), районний центр на Полтавщині. Роком заснування багато хто вважає 1083 рік, позаяк тим роком назва Хорол вперше згадується в літописах стосовно битв з половцями. Одначе назву місто отримало від одноіменної річки – Хорол (“швидка”), то ж достеменно не відомо, що мали на увазі літописи – річку, чи місто.
Напевне можна сказати, що місто відоме з 1617 року, тоді воно носило назву Ярослав.
собор Успіння у Хоролі
З 1648 року Хорол став сотенним містечком Миргородського полку і залишалося у цьому статусі аж до ліквідації гетьманства у 1764 р. В ті часи Хорол був добре укріпленою фортецею, від якої і донині залишилися залишки земляних валів. Згодом Хорол стає повітовим містом Полтавської губернії.
Від тих часів не збереглося майже нічого. В радянські роки було знищено 5 церков, перебудовано будівлями за типовими проектами центр міста… То ж старовини там практично не лишилося. То ж нині це маленьке провінційне містечко, не позбавлене однак певного шарму та затишності.
В останні роки там відбудовано 2 храми. Стилістики знищенних храмів, як я розумію, ніхто не дотримувався, проте виглядають вони досить таки приємно:
ще одна церква в Хоролі
Бажаючі можуть відвідати місцевий краєзнавчий музей та меморіальний комплекс “Хорольська Яма”, де нацисти знищили більше півсотні тисяч людей…
В Хорол я приїхав одного погожого весняного ранку з Полтави в надії трішки помандрувати цим мальовничим краєм. Автостанцій у Хоролі дві. Одна – міжміська – прямо на трасі Київ-Харків, інша – “сільська” далеко в місті біля однієї з новозбудованих церков. На жаль, все що могло їхати на ближні села того дня, вже поїхало, тому я вирішив пройтися в сусіднє село Вишняки пішки.
По дорозі в Хоролі зафотографував ще такий пам’ятник, чи то видатному земляку, чи визволителю міста:
Село Вишняки лежить на протилежному, лівому, трохи підвищеному березі річки Хорол. Дорога до села всього якихось 3 км (саме ж село, як виявилося, значно довше).
На річці Хорол привертають увагу залишки надзвичайно мальовничого та фотогенічного дерев’яного мосту:
то ж нафотографувавшись його досхочу я попрямував далі
Село Вишняки засноване у 16 ст. і отримало свою назву гіпотетично від засновника козака Савки Вишняка. Хоча тоді, наприкінці квітня, уквітчане вишневим цвітом село асоціювало свою назву геть з іншим :)
центральна вулиця Вишняків
Село досить таки велике (понад 2 тис.мешканців). Вже потім я вичитав, що в ньому є справжінй мототрек, на якому проходили навіть чемпіонати Європи з мотоболу. Вишняківська ж команда “Нива” була неодноразовим чемпіоном України з цього виду спорту.
Головними ж архітектурними атракціями цього полтавського села є дві пам’ятки архітектури.
Шпиль і башточку однієї з них видно ще з протилежного боку Хоролу. Це садибний будинок Котляревських.
Вишняківські Котляревські до батька української літератури стосунку не мають, принаймні близькими родичами не були.
Садибний будинок збудовано за проектом відомого архітектора Миколи Львова, будівництво було закінчено 1805 р. вже по смерті архітектора.
тильний фасад будинку
Садибний будинок збудований з цегли, в плані – квадратний, двоповерховий, тинькований. Над головний входом – прямокутний балкон-тераса, що опирається на масивні колони. З тильного боку – подібний балкон, тільки вже півкруглий.
Композиційним центром будівлі є овальна зала, завершена куполом з невисоким шпилем. Зала на другому поверсі освітлюється вікнами в барабані купола.
На стіні будівлі меморіальна табличка про те, що 1845 р. тут гостював Тарас Шевченко.
Нині в колишній садибі розмістився будинок-інтернат для інвалідів.
На воротах садиби стоїть охоронець. До середини пускає неохоче (хоча як я зрозумів, неохоче, коли на території є директор). Того дня директор був на місці. Охоронця я таки упросив мене впустити. Директор підійшов до мене сам, коли я фотографував садибу. Впевнившись, що я фотографую “для себе”, а зовсім не “для газети”, тим паче, що мене цікавить не скільки заклад, стільки архітектура, він більше не заперечував проти моєї присутності.
ворота садиби у Вишняках
Прямо навпроти садиби розміщена інша архітектурна атракція Вишняків – Троїцька церква
Троїцька церква у Вишняках
Збудована вона була у 1794-1799 рр. ймовірно коштом тих самих Котляревських. Подейкують, що з садиби до церкви веде підземний хід.
Церква – мурована, хрестова в плані, має одну баню – високий барабан-восьмерик з вікнами та півциркульними нішами увінчаний куполом з невеличкою главкою та високим шпилем
Стіни в екстер’єрі оформлені неглибокими лучковими та циркульними нішами та пілястрами. В нішах – зображення святих
Інтер’єр храму не зберігся. Лише у 90-х роках 20 ст., коли його було повернуто віруючим, було відновлено іконостас.
На противагу Микулинцям вишняківський клозет не носить ознак гендерного нерівноправ’я :) Навіть навпаки:
З Вишняків я виходив прямо на трасу Київ-Харків, йдучи у протилежний від Хорола бік. Село виявилося надто видовженим. Дорогою траплялися такі от хатки:
При трасі стоїть пам’ятник останньої війни на місці загибелі трьох танкових екіпажів, бездумно кинутих на ворожу артилерію…
Переглянути Хорол на карті більшого розміру