церква Івана Богослова в Рогах
Далі в Іваньці вказівників не буде, тому на розвилках тримайтеся правої сторони. Інакше ну дуже поганою дорогою потрапите в мальовниче, але тим лиш і цікаве село Юрпіль. Але хай вас не тішить, що права дорога не на глухий Юрпіль, а на сусідній районний центр – вона така само хрінова – нерівна бруківка яку за сухої погоди краще об’їздити паралельними грунтівками. За кілька кілометрів у лісі вам трапиться кавалок дороги з новеньким асфальтовим покриттям – не надто тіштеся і розганяйтеся – так буде не завжди, скоро знову бруківка. Я довго думав, навіщо там серед глухого лісу це нове покриття яке знову ж продовжується поганою дорогою, потім зрозумів – на тому кавалку дороги не було зовсім.
Але зрештою наші митарства закінчуються, ми виїздимо на трасу Тальне – Маньківка невдовзі за селом Шалаське.
Як дістатися:
Дивитися дорогу Іваньки-Роги-Поташ на більші мапі
Село Роги знаходиться ліворуч від траси, вказівники присутні, вони і виведуть вас до місцевої пам’ятки – Рогівського жіночого монастиря ікони Божої Матері “Ігуменя гори Афон”. Всюди розставлені показчики, та й всі місцеві в курсі де він є.
Сам монастир відкрито лише 2005 року, але біля церкви Івана Богослова 19 ст., яка стала монастирською.
Саме село відоме з середини 17 століття. Попередницю дерев’яну церкву Івана Богослова закладено 1765 року животівським уніатом — протопопом Василем Кремезовичем — церкву св. Івана Богослова, яка приєднана з унії до православ’я в 1768 році. Точної дати побудови нової мурованої церкви на цьому місці мені не відомо, але судячи з архітектури – то друга половина 19 ст.
Біля монастиря побачили таку от картину:
Все чекали, що піп сяде таки на мотоцикл, але він обрав “Мінікупер” :)
Інша, більш старовинна та іменита пам’ятка Рогів – мурована корчма 18 ст. – місцевим практично невідома.
І хоча про неї згадують реєстри і “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР”, не намагайтеся навіть запитати у місцевих – “де у вас тут корчма”. Бо скорше за все вас відправлять у якийсь місцевий заклад-забігайлівку.
Запитуйте ліпше про руїни. Бо від памятки дійсно лишилася сама руїна. Тут навіть охоронної таблички немає.
Разом з тим корчма, як стверджує “ПГА” – “уникальное сооружение подобного типа, плановая структура которого восходит к традициям народного жилья типа «хата на две половины»”
Збудована вона була на чумацькому шляху, що він з Києва на південь – у Крим. Будова прямокутна, складена з червоної цегли із вкрапленням каменю
Будівля – одноповерхова, вкрита (як про те пише ПГА) чотирискатним дахом -тепер як бачимо даху не спостерігається. В центральній частині корчми було разміщено наскрізний проїзд (ширина 4,7 м), що вів на великий критий двір. В лівій половині приміщення містимося житло власника, права призначалася для відвідувачів.
Цікавим є також склепінчастий погріб (на жаль закиданий сміттям), ПГА стверджує також про подземний хід… Але ж де його тепер шукати серед того сміття
Залишаємо Роги і прямуємо далі на трасу і село Поташ
Взагалі на цій трасі вам трапиться два вказівники про початок населеного пункту Поташ. Не думайте, що у вас дежавю, чи що той Поташ такий великий і робить величезний вигин, що в’їздити до нього доводиться двічі. Просто є два Поташі – у Тальнівському (так-так, ми трохи виїхали на Тальнівщину) і у Маньківському районах. Та коза, що на фото, здається таки тальнівська, але даруйте за офф-топ, ну вже дуже сподобалася :)
Маньківський Поташ – наступний при трасі – відомий своїм хлібоприймальним підприємством, виріс він при відкритій у 19 ст. залізничній станції на перегоні Тальне-Христинівка, а взагалі назва села ймовірно походить від покладів у цій місцевості калієвої солі — поташу.
Проминаємо Поташ і тримаємо курс на останній пункт нашої мандрівки – село Добра, яке розміщене за трасою Е-95 Київ-Одеса