Confoederatio Helvetica. Передмова

Мене завше дивувало, чому швейцарський франк, грошова одиниця Швейцарії, має таку дивну абревіатуру CHF, а інтернет-домен країни .ch
Адже жодна з офіційних назв країни на 4 державних мовах, та й навіть на міжнародній англійській не починається з “Ch”, всюди на “S”. Не те, щоби мене то дуже цікавило (інакше давно би знайшов відповідь). Але зрозумів то, щойно потрапив в цю здавна вабившу мене до себе альпійську країну. На реверсі монети в 5 франків, яку я отримав на здачу, було написано «Confoederatio Helvetica».


історія

Так колись називали країну латинською мовою – Конфедерація Гельвеції . Гельвети – античне кельтське плем’я, що жило колись в цих краях. Нині старовинна назва зустрічається лиш на грошах, марках, парламенті та історичних пам’ятках типу цього лева:

лев
Люцерн. L?wendenkmal

Вважається, що державу, котру є однією з найстаріших демократій, було створено 1 серпня 1291 року. Тоді три лісових сільських округи, розміщенні на стратегічній ділянці торгових шляхів через Альпи (через Сен-Готардський перевал), що мали права імперських територій Священої Римської Імперії уклали “Вічний союз” (R?tlischwur – так звану “клятву Рютлі”), зобов’язуючись разом чинити збройний супротив експансії Габсбургів.
Вважають, що той союз було укладено на гірській галявині Рюютлі поблизу Фірвальдштетського озера).
“Клятва Рютлі” – не стільки історичний факт, скільки міф, вигаданий Шіллером, який, до слова, ніколи в Швейцарії не був. Але в новітні часи саме 1 серпня на галявині Рютлі відбуваються святкування дня незалежності Швейцарії.

Рютлі
Фірвальдштетське озеро. Галявина Рютлі ховається за ближніми скелями

Один з округів, що уклав союз, нині кантон, звався Швіц. Він, власне, і дав назву новій державі. Другий округ існує і нині – кантон Урі, округа ж Унтервальден не збереглося. Нині на його території існує два кантони – Обвальден та Нідвальден.
Менше з тим, до союзу постійно долучалися нові члени, формуючи конфедерацію (формально незалежні держави, об’єднані спільною зовнішньою політикою). Не було єдиного адміністративного центру, армії, грошей і т.п.
Іноді між округами спалахували суперечки, і навіть війни, перш за все – на релігійному грунті. У пізнє середньовіччя Швейцарія стала батьківщиною двох протестантських течій – цвінгліанства (Цюрих) та кальвінізму (Женева), одначе центр країни (на чолі з Люцерном) лишився вірним католицькій вірі. Неодноразові сутички з довгими перемир’ями зрештою в середині 19 ст. переросли у громадянську війну. Католики об’єдналися у так званий союз Зондербунд. Конфедерація фактично розпалася. Але протестантські округи, очолювані наймогутнішим на той час округом Берн, зрештою перемогли.
Перша конституція єдиної країни була прийнята 1848 року. Відтоді Швейцарія фактично є федерацією, хоча у назві зберегла традиційне “Confoederatio”.
Округи – суб’єкти федерації стали зватися на французький манер – кантонами. І досі вони зберігають достатню автономію, мають власну поліцію, податкову систему, власні кантональні банки, зрештою – свої конституцію та закони (в рамках загальнодержавних). На теренах Європи (а може й світу) це єдина федеративна держава, що має настільки дрібні суб’єкти федерації. Держава площею у 41 тис.кв.км (це трішки менше ніж наші Черкаська та Кіровоградська області) поділена на 26 кантонів та півкантонів.
У Швейцарії немає мегаполісів, найбільше місто – Цюріх – менше за нашу Вінницю. Типовий швейцарський населений пункт – маленьке містечко (містом вважається лиш населений пункт з кількістю жителів понад 15 тис.осіб) на березі озера, затисненого між горами.

типовий краєвид прапори кантонів
прапори всіх кантонів на вулиці Цюриха

Ну а тепер власне трішки корисної інформації для туристів. Звісно, що для наших співгромадян відвідати Швейцарію можна лише, маючи візу.
Швейцарія не є членом ЄС, але з недавніх пір вона в Шенгені, що дещо спрощує відвідини цієї країни для нас.
Оскільки Швейцарія не член ЄС, КПП на переходах її кордонів все ж існують. Але у мене склалося враження, що існують вони лиш для того, щоби збирати плату за проїзд швейцарськими автобанами. Двічі ми в’їжджали до Швейцарії (з Австрії та з Німеччини), одначе жодного разу паспорти не запитали.

митниця прапори
австрійсько-швейцарський кордон

Далі – про гроші. . Як вже казав, грошовою одиницею Швейцарії є швейцарський франк, одна з найстабільніших валют світу завдяки розвинутій фінансово-кредитній системі цієї країни.
Курс швейцарського франка приблизно дорівнює 1 долару (1.038 дол. за 1 франк за даними агентства Bloomberg станом на 18.01.2011). Однак, вирушаючи в подорож, купувати франки в Україні не варто. У нас надто висока маржа (купують їх задешево, продають задорого). Одначе і їхати з доларами також не варто. Їх тут не дуже люблять. Їх вам звичайно обміняють у будь-якому банку (якщо той буде відчинений), але з високою комісією (щось здається 15%). Що робити? Нічого страшного, річ у тому, що по всій території Швейцарії у кожному магазині, касі, навіть на базарі приймають євро. Тобто прямо розплатитися за товар ви можете європейською валютою. Єдина особливість – швейцарці чомусь визнають лиш європейські банкноти, монети – ні. Продавці на диво швидко «в умє» перераховують курс і дають вам здачу (причому правильно, я перевіряв на калькуляторі :). Але здачу дають у франках.
Тому досить швидко вашу кишеню наповнять розмінні монети, а якщо за дрібні речі розрахуєтеся крупною купюрою – цілком можливо – і різнобарвні фантики (певно менталітет такий – барвисті банкноти аж ніяк не асоціюються у нас із стабільною світовою валютою).

банки банк
Цюрих. Штаб-кватира UBS, одного з найбільших банків Європи Берн. Національний банк Швейцарії

Розмінна монета в Швейцарії зветься… по різному. Німецькомовні звуть її рапен, франкомовні – сантим, як то звучить італійською чи ретороманською, я не чув. Але різниці жодної, адже окрім цифр на аверсі розмінної монети більше немає жодних позначок (про всяк випадок, щоби вам не видали рапени за франки). Існують монети у 5, 10 та 20 рапенів. 50 рапенів немає, є монета у 1/2 франка (відразу згадалися ті 1/2 копійки сріблом 18.. якогось там року, які я знайшов в дитинстві у себе на городі). Ну і далі у 1, 2 та 5 франків. На монетах-франках написано “Fr.” Банкноти починаються з 10 франків і до 1000.

Тепер про іншу принаду Швейцарії – сир :)
Продають його тут всюди. Починаючи з супермаркетів і закінчуючи вуличними лотками. Причому – вуличний лоток з сиром – іноді то єдине місце, де можна купити щось поїсти у вихідний (за межами ресторану).

сир

Сири смачні, але і дорогі. Нижче на фото ціни вказані за 100 г продукту ;). Цінами на квіти не цікавився, так і не знаю, чи то у франках, чи може все ж таки у рапенах :)

сир ціни квіти

До слова – про магазини. В Швейцарії є лише дві мережі продуктових супермаркетів – Coop та Migros. Вони є практично у кожному населеному пункті. Зрідка ще зустрічаються Spar. Але не слід шукати за українським прикладом цілодобових магазинів, чи принаймні тих, що працюють до 23-ї, щоби купити пива.
Магазини тут закриваються дуже рано, у 5-6-й вечора ви вже ризикуєте лишитися без вечері (якщо звичайно ж шкодуєте грошей на ресторан). Але при залізничних станціях існуюють мінімаркети Coop. Принаймні пиво і швейцарську шоколадку там знайти можна :). Працюють вони нереально довго – аж до 20-ї :).
У вихідні – само собою – працює мало що. Пам’ятаю, як ми в недільного дня оббігали середмістя Берну, щоби знайти бодай один відчинений магазин. Знайшли – маленький, де торгують лиш чіпсами, і вже згаданий лоток з сиром.
Стосовно цін – знову ж таки – дорого. Самі швейцарці волюють скуповуватися в сусідніх країнах (може тому так охоче беруть євро). Тому, якщо ви не маєте тугого гаманця і мандруєте так би мовити бюджетно, запасайтеся вдома салом. Можна і консервами, і вівсянкою. Саме вони нас рятували голодними швейцарськими вечорами :) Зате у Франції вже не варто було скупитися на ресторани, все пізнається у порівнянні :)
Готелі – також не надто дешеві, але у 60-80 франків на добу можна вкластися (звісно, залежить від міста, хоча, тут все поряд, тому варто рахувати, що дешевше, жити безпосередньо там, де маєш бути, чи враховувати вартість електрички).

Інша візитна картка Швейцарії – то корови. Переважно червоні у білий хрестик :) На полях зустрічав звичайних, плямистих бурьонок з важкими дзвонами на шиї (кажуть – то спеціально, щоби не задирали голови і не відволікалися від поїдання трави). Барвистих, як на рекламі Мілки, помічено не було, певно ховаються високо у горах :).

корова корови

Іншою гордістю Швейцарії – є транспорт. Держава навіть має морські суда, тільки ясно, що плавають вони за межами акваторії конфедерації. Більш звичні – рейсові та прогулянкові катери на чисельних озерах.

флот

Швейцарські залізниці – окрема тема. Стверджують, що дістатися залізницею можна в саме найвіддаленіше гірське село. Між містами курсують швидкісні поїзди. Зі сходу країни з Цюриха – на захід – в Женеву можна домчати за якісь неповні 2 з половиною години.

готард поїзд

Та що там казати, якщо найвисокогірніший потяг Європи до так званої Top of Europe – перевалу Юнгфрауйох – виїздить до 3500 м над рівнем моря.
Звичайно для гір необхідні спеціальні потяги, так звані – зубчасті. Крім того є маса поїздів, які поєднують функції транспортування з екскурсіями – так звані панорамні поїзди (наприклад Golden Pass Panoramic за маршрутом Люцерн – Інтерлакен – Монтрьо), з вікон яких відкриваються чудові краєвиди.
А ще існує цілий парк старовинної техніки – різноманітних там паротягів, звичайно ж переважно для розваги туристів.
Коштує поїздка на поїздах досить дорого. Поїздка з Цюриха до Женеви коштуватиме 80 франків в одну сторону у вагоні 2-го класу, до Берна – щось більше 40. Поїздка на Юнгфрауйох же обійдеться у всі 340 франків (в обидві сторони).
Однак, якщо ви активно плануєте подорожувати саме поїздами, перед поїздкою бажано придбати проїздний Swiss Pass (продається лише за межами Швейцарії). Проїздний на 4 дні коштуватиме трохи більше 200 Євро, 8 – 300 Євро і т.д.
На жаль проїздний поширюється не на всі залізниці, не враховуються, наприклад, зубчасті, але і там за наявності проїздного можна отримати знижку у 50%. Наприклад, поїздка на Юнгфрауйох коштуватиме лиш 200 франків. З проїздним діє також знижка на підйомники (яких в Швейцарії просто маса, і маються на увазі зовсім не бугельні витяги :), і навіть на вхід в окремі музеї.

зубчастий поїзд паровоз
зубчастий поїзд

В містах найпоширеніший транспорт (окрім автобусів) – трамваї. Іноді зустрічаються і такі, звичайно ж туристичні.

трамвай берн
екскурсійний трамвай на вулицях Берна

А взагалі трамваї тут ходять з точністю швейцарських годинників. Вуликі табло на зупинках (як у нас у метро, тільки окремо по номерах маршрутів) відраховують секунди до прибуття наступного трамваю. Секунда-в секунду…

Швейцарія повністю покрита мережею чудових доріг, незважаючи на те, що природні умови і ландшафт країни не сприяють їх будівництву. Через гори були прокладені тунелі, над ущелинами зведені мости. Значна частина щорічного бюджету йде на поліпшення дорожнього сполучення.
Кажуть, що і нині найнеобхіднішим працівниками у Швейцарії є тунелепрохідчики. Вони отримують дуже пристойнцу зарплату (якщо вірити тим розповідям, щось до 17 тисяч франків на місяць).

А ще у швейцарців багато яхт, що не дивно

яхти

і просто човнів. Така от “парковка” на річці Ліммат прямо у центрі Цюриха:

човни

Окремою гордістю Швейцарії є питна вода. Отак от абсолютно безкоштовно можна напитися просто серед вулиці. Смачна!

питна вода

А на озерах повно лебедів. Про них ще якось буде згодом

лебіді поїлки

Швейцарці для мене лишилися загадкою. З одного боку багаті та успішні, з іншого (як вони самі визнають) – головний принцип життя – “не висовуйся”. Більшістю своєю стримані та похмурі. Вечорами сидять вдома (інакше де? як вулиці порожні, ресторани не заповнені, більше нічого не працює).
В перший день свого пеербування в цій країні заселялися ми в готель. В ресторані готелю збиралос весілля. “Ото попали”, вирішили ми, плануючи безсонну ніч. Ага, тихеньке весілля (найгучніше там було бемкання по клавішам фортепіано якогось малюка, певно, ще не ознайомленого з головними принципами життя в цій країні) розійшлося щось близько 8-ї вечора.
Щоправда, навіть у швейцарців є свої “естонці”. Але про них наступного разу.

Швейцарія унікальна тим, що має аж 4 офіційних мови. Німецькою тут розмовляє 65% населення (переважно північ, схід та центр), французькою 18%, ще 10% – італійською, 1% – ретороманською (або так званою романш, похідною від латини). Решта, треба думати, приїжджі, що за рідну визнають якусь з неофіційних мов.
У кожному кантоні є своя державна мова. Так німецька державна у 17 кантонах, французька – у 4-х, італійська – у 1-му. У деяких кантонах є дві офіційних мови – як правило німецька та французька (у прикордонних кантонах, таких як Берн, Фрібур чи Валє), а у Граубюндені – 3 офіційних – німецька, італійська та романш.
У школі швейцарці вчать рідну мову та мову сусіднього іншомовного кантону. Тому в німецькомовній частині доволі нормально можуть розмовляти французькою. У франкофонних кантонах як правило вивчають німецьку. Але стверджують, що франкофонні швейцарці вважають себе більш вишуканішими, і вдають, що німецької не розуміють. Перевірити змоги не мав, в нашій тісній компанії носіїв німецької не було :)
Романш є обов’зковою для спілкування з носіями цієї мови. На жаль чисельність носіїв постійно скорочуєьться і обмежена лиш одним кантоном.
Німецька у швейцарців дещо дивна (сам не помічав, бо ж мови не знаю, але знаючі люди вбачали постійні “помилки” у написанні слів). Вся справа в тому, що у Швейцарії існує аж 26 (!) ділектів німецької. Хоча порозумітися вони таки можуть.
В готелях персонал вільно володіє англійською. Чого не можу сказати про решту населення (як то пишуть у пітівниках)

прості люди

Самі ж швейцарці, незважаючи на мовні розбіжності та деякі проблеми (саме через мовну суперечку у 1971 р. від кантону Берн відділилася фракнкофонна частина – кантон Юра). Вважають себе окремою нацією. Як стверджують німецькомовні швейцарці, німців вони не люблять так само :) Не знаю, як то насправді (хоча можливо тут має місце і фактор економічний, адже багато німців з прикордонних регіонів воліють працювати в Швейцарії через вищі зарплати, відбираючи таким чином робочі місця у швейцарців). Одначе за час нашого перебування неодноразово чув одну й ту саму новину (душєраздірающую, як за мірками благополучної Швейцарії) – про вовків, які прийшли з території Німеччини (на цьому робився особливий наголос, неначе йшлося про батальон терористів) і задрали декількох суверенних швейцарських овець.

Може через отой принцип “не висовуйся”, що поступово сфорумався за сторіччя нейтралітету, може через інші причини (цілком ймовірно, що можливо я і помиляюся), але Швейцарі абсолютно не має відомих співгромадян.
Єдиний національний герой – Вільгельм Телль, та й той вигаданий німцем Шіллером.
Подивимося на швейцарські гроші:
10 франків – Лє Корбюзьє – цього я знаю, відомий архітектор 20 ст., але жив і працював він переважно у Франції.
20 франків – Артюр Онеггер – композитор. Народився і помер у Франції. Більшість життя теж прожив там. Лиш мав подвійне громадянство.
50 франків – Софі Тойбер-Арп – художниця, представниця течії дадаїзму. Ця істина швейцарка, але про неї я дізнався тільки з грошей :) Ну не знаю, може то я такий темний
100 франків – Альберто Джакометті – скульптор 20 ст. Сюрреалізм
200 франків – Шарль Фердинан Рамю – письменник. Не читав з нього нічого, але може знову ж таки темний я…
1000 франків – Якоб Буркхардт, історик культури.

Ну ще швейцарцем виявився Еріх фон Денікен. Пам’ятаєте “Спогади про майбутнє”? На згадку про останнього лишився на околиці Інтерлакена збанкрутілий проект – футуристична атракція.

Інтерлакен. збанкрутіле дітище фон Денікена Інтерлакен. Шалє

Зате в Швейцарії любили доживати свої віки іноземні знаментиності. Як то Чаплін, чи, скажімо, Набоков. Останній у Монтрьо (дорогезному курорті на березі Женевського озера) упродовж 10 років знімав у розкішному готелі цілий поверх.

Чаплін Набоков
Веве. Пам’ятник Чапліну і Монтрьо. – Набокову

Ну і ще люблять тут записувати рок-музику. І взагалі містяться різні міжнародні організації. Від Міжнародного олімпійського комітету та ФІФА і до ООН

Фреді МОК
Монтрьо. Пам’ятник Фреді Меркьюрі Лозанна. Поблизу МОК

Більшість території Швейцарії – це звичайно ж Альпи та їх передгір’я. На заході країни ще є гори Юра, що дали ім’я цілому доісторичному періоду (голлівудчький “Парк Юрського періоду” певно пам’ятають всі). І лише північний схід країни – то рівнина. В цілому 70% території країни – в горах.

Рейн Юнгфрау
кантон Шаффгаузен. річка Рейн Бернські Альпи. Юнгфрау

Найвища вершина – г.Дюфур (4634 м. н.р.м.) в Пеннінських Альпах в масиві Монте-Роза на кордоні з Італією.
25% країни вкрито лісами. Швейцарія має 6% запасів прісної води Європи в першу чергу завдяки своїм озерам льодовикового походження

Бріензее
кантон Берн. Бріенцерзее

Гірський рельєф, звичайно, впливає на кліматичні особливості. В розпал літньої спеки у східній Європі в Швейцарії доводилося носити куртки. Погода змінюється іноді дуже швидко, почасти – непрогнозовано.

вершина Фірвальдштеттерзее
кантон Швіц. Фірвальдштетерзее

Одним з див Швейцарії, що мене так вразили, є водоспади.
В’їжджаючи з рівнинної півночі країни через перевал Брюніг (Br?nig) в широку долину річки Ааре, з обох сторін оточену високими прямовисними стінами, – їх не можливо не зауважити – десятки водограїв, що скидають свої води з карколомної висоти.
У порівнянні з тим Учан-Су здається струмочком…
Втім, зважаючи на їх масовість, жодного інтересу у туристів вони не викликають. Позаяк існують ще більш вражаючі Wasserfall, про які розповім в одній з наступних розповідей.

водоспади

Туризм в Швейцарії розвинутий на найкращому рівні. Іноді здається, що вся Швейцарія заселена японцями, великі групи представників цієї нації зустрічаєш значно частіше, ніж будь-кого.

туристінфо Бруннен
Цюріх. Туристам не варто бігати в пошуках курортне містечко Бруннен
турінфоцентру. Він сам до вас приїде

Але про туристичні принади в натупних розповідях.

Грюйєр Трюмельбах
кантон Фрібур. Грюйєр Печери у Бернських Альпах

Далі буде

Позначки

КАТЕГОРІЇ

Коментування закрито