Столиця моєї мрії. Ельжбетка

On 16.01.2010 by admin

Коли в середині XVIII ст. на пагорбі Св. Юра у Львові збудовано показний бароковий храм, то це створило містові помітну звідусіль архітектонічну домінанту. Це, звісна річ, дратувало багатьох римо-католиків, оскільки катедра Св. Юра належить вірним східного обряду. Відплата здійснилася через неповних двісті років, коли на Привокзальній площі вистрелила у львівське небо нічим ракета, висока вежа неоготичного костелу Св. Ельжбети, заслонивши собою Св. Юра з боку залізничного двірця. З того часу прибульці до Львова втратили панораму Святоюрської гори. У колекціонерів вражень одним враженням стало менше. Це теж приклад згаданого нашарування. Культур чи антикультур? Чого тут більше – релігійної впертості, пихи, творчого суперництва, жаги власництва?.. Я не знаю відповіді, хоч і певен, що сьогоднішнього Львова вже неможливо уявити собі й без цієї псевдоготичної кічуватої “Ельжбетки”.

(Ю.Андрухович “Місто-корабель”)

Костел Ельжбети


Скульптурна композиція “Розп’яття” (ск. Петро Войтович)

3 коментарі to “Столиця моєї мрії. Ельжбетка”

Trackbacks & Pings

  • Via est Vita » Львів непопсовий. Будинок Ландау says:

    […] Ці алегоричні скульптури, виконані із штучного каменю, зараз нажаль у дуже поганому стані. Але ж дослідження 1990 років показали, що їх авторство належить нікому іншому, як Петру Войтовичу, відомому українському скульптору, автору надзвичайно виразних і динамічних фігур на фронтоні Опери – “Слава”, “Геній музики”, “Геній драми і комедії”. його скульптури прикрашають також фронтон Двірця (залізничного вокзалу). А найвеличнішим з творів П.Войтовича є скульптурна композиція «Розп’яття», розміщена на головному фасаді Ельжбетки. […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *