Дістатися найдавнішої церкви Буковини досить просто. Селище Лужани (майже 5 тис.мешканців) Кіцманського району лежить просто на трасі Чернівці-Франківськ. З траси варто не прогавити правий поворот через залізничний переїзд. За старим запущеним парком 19 ст. побачимо церкву – спочатку велику нову, але перед нею кутається в густі крони дерев стара мурована Вознесенська церква.
 |
 |
| дерев’яна дзвіниця каркасного типу першою зустрічає гостей | на одній з бань похилився хрест… |
Церква є яскравим зразком безкупольного тридільного храму, що за характером простору і силуету подібний до найпростіших дерев’яних тридільних храмів хатнього типу, так поширених на Буковині. Храм має архаїчний тип плану, бо бабинець одної ширини з нефом, як в Іллінській церкві в Чернігові (12 ст.)
 |
 |
| охоронна табличка на місці | притвор-“веранда” збудована значно пізніше |
Офіційно у всіх джерелах храм датують 1453 – 1455 роками за грамотою (датованою 1453 р.), яка свідчить про продаж села «панові Витольду за 400 золотих турецьких» та ктиторським написом того самого боярина Федора Вітольда, нового власника Лужан, з якого випливає, що цю церкву він і фундував.
 |
 |
Так і закріпилася та гіпотетична дата будівництва церкви у всіх наукових та мистецтвознавських роботах, не кажучи вже про путівники.
Хоча, справедливості ради, вчені ніколи не відкидали можливостей нових відкриттів. Так ще в “Історії українського мистецтва” 1967 р. видання писали:
Лужанська церква ще чекає на свого дослідника, бо в ній під пізнішим тинькуванням зберігається, очевидно, не менш повний цикл розписів, ніж у люблінській каплиці. Про високу мистецьку вартість лужанських фресок свідчать відкриті у різні часи невеликі фрагменти постатей святих – Сергія і, можливо, Федора (ктитора на білому коні, що іконографічне нагадує вершника з каплиці у Любліні), а також сцена «Убогий на гноїщі». На цій останній фресці, відкритій лише частково, видно тільки постаті царів Давида і Соломона з ангелом, які, граючи на гуслях і якомусь смичковому інструменті, схожому за формою на торбан, звеселяють убогого. Світлі вохристі, коричневі, червоні та світло-зелені кольори гармонійно поєднуються на cipo-синьому тлі.
І от час настав лиш влітку 2006 року, коли працівниками “Укрзахідпроектреставрація” в церкві було виявлено унікальні фрески, що датуються ще 13-14 ст.!!!
 |
 |
| але ж як гарно виглядала церква під гонтом, а не цією бляхою | всередину не потрапили, то ж фото розписів від Андрія Бондаренка |
Відомий дослідник української архітектури та мистецтвознавець Г.Н.Логвин так описує цю церкву:
В XV в. в украинском зодчестве наблюдается строительство разнообразных типов храмов и, что особенно знаменательно, бесстолпных, небольших размеров. Именно такой храм и был сооружен в Лужанах. Он расположен очень живописно, на окраине огромного старинного парка, на небольшом погосте, поросшем ныне большими деревьями. Храм Вознесения имеет очень древний трехчастный план, где неф и бабинец одной ширины. Неф в плане представляет собой почти квадрат (6:6,5 м), к которому с востока примыкает внутри круглая (диаметр 3,25 м), а снаружи граненая апсида, а с запада – небольшой бабинец (6:3,5 м). Размеры храма очень близки к средним размерам украинских деревянных церквей галицкой, буковинской и лемковской школ. С храмами домонгольской эпохи и с наиболее архаическими деревянными храмами Закарпатья церковь в Лужанах роднит одинаковая ширина бабинца и нефа. Бабинец первоначально был отделен от нефа глухой стеной с дверным проемом и был изолирован от него. Эта черта также характерна для старинных культовых построек. Уже позже здесь вместо дверного проема устроили большую арку.
В архитектуре храма Вознесения прежде всего бросается в глаза отсутствие купола. Перекрытый простой скатной кровлей, лишенный извне всякого декора, он похож издали на большую хату с побеленными стенами. Только маленькие маковки да рядом стоящая деревянная колокольня типа «четверик на четверике» указывают на характер этого сооружения. Как и в древних храмах, вход в церковь расположен с юга.
Отражая вкусы народа, ценившего больше всего уют, зодчий лужанского храма главное внимание сосредоточил не на внешней архитектуре, а на решении внутреннего пространства. Церковь имеет сводчатые перекрытия. Неф производит впечатление большого зала, типичного для светских замковых построек.
 |
 |
| цікаві контрфорсики | недарма ПГА посилається на оборонний характер споруди? |
Интерьер церкви некогда был полностью расписан. Сейчас фрески скрыты под побелкой, и только небольшие фрагменты, недавно расчищенные, позволяют составить представление о их качестве. Эти фрагменты находятся в бабинце: в нижнем регистре на южной стене раскрыты три фигуры святых – Сергия, Федора и, вероятно, Димитрия, на северной стене – изображение Федора Витольта на белом коне (в плохой сохранности) и ктиторская надпись: «Азъ панъ Федоръ эвоми Витольта рабъ Христу богу и пречистей бого Матери и хтиторъ святому храму сему». Иконография всадника напоминает портрет короля Ягайла из часовни св. Троицы в Люблине (1418).
Во втором регистре на северной стене пока еще не полностью расчищена фреска с редким апокрифическим сюжетом – «Убогий на гноище». Царь Давид, царь Соломон и ангел увеселяют убогого игрой на гуслях, лютне и торбане. Появление подобной композиции в росписях храма в Лужанах отражает определенные сдвиги в самосознании людей того времени, социальный утопизм масс.
В колорите этих фресок преобладают светлые охристые, коричневые, красные и светло-зеленые цвета на серо-синем фоне. Мягкие матовые пастельные тона их, видимо, лучше всего подходили к незатейливому и уютному интерьеру.
 |
 |
| старий хрест на подвір’ї | нова церква |
список використаних джерел:
– Історія українського мистецтва. – К. : Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 176 – 177
– Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М. : Искусство, 1973 г., с. 169 – 171
– Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4, 1987 г., с. 359
– Пустиннікова І. 8 мандрівок Буковиною. – К.:Грані-Т, 2009, с.87-89
– Джихад Джаббаров – Лужани andy-babubudu.livejournal.com