На подвір’ї Ужгородського замку поміж інших скульптур найцікавішою видається чудової роботи бронзовий хижий птах з могутніми крилами та гострим гачкуватим дзьобом на невисокому камяному постаменті. Це – Турул – тотемний знак мадяр.
Турул (з тюркської – сокіл) за легендою – посланець бога в угорській міфології. Наймовірніше культ турула пов’язаний з соколами, яких кочівники використовували у полюваннях. Відповідно до літописів часів короля Бейли II (1172 – 1196) у 819 році у вождя Скіфії Угека та його дружини Емеш народився їхній перший син Алмош (від давньоугорського “мрія”). Ім’я хлопчини пов’язане через буцімто незвичні обставини його народження. Емеш у вісні з’явився Турул, що спускався з небес , від якого вона завагітніла. Їй наснилися віддалені землі за високими горами, якими мають правити нащадки, що походять з її лона.
Алмош виріс і сам став вождем свого народу. Але подальше збільшення населення і як наслідок нестача земель у Північному Причорномор’ї на яких раніше вільно кочували древні угорці зумовили нове переселення народів. Коаліція з семи племен (“гийтмодьор” – сім мадярів) під проводом Алмоша та його сина Арпада у 895-896 роках перетнули Карпатські гори і увійшли на Паннонську рівнину. Шлях їм вказував Турул. З тих пір Турул – не тільки сакральний символ, але і знак віднайдення угорцями своєї нової батьківщини.
Традиції ставити скульптури Турулів на землях корони св.Стефана (угорська частина Австро-Угорської імперії) походить з кінця 19 ст., коли якраз мадяри відзначали тисячоліття Угорської держави. Робилося то на хвилі національного відродження і здебільшого “в пику” старшому австрійському брату.
От і наш ужгородський Турул присвячений не тільки Мілленніуму (напис на постаменті свідчить звісно ж не про нещодавній 2000 рік, а саме про тисячоліття переселення угорців на нову батьківщину), а і більш знаковій події в угорсько-австрійських стосунках – 200-річчя повстання куруців проти австрійського засилля. 1703 року неподалік селища Вилок (нині – Виноградівський район) відбувся перший переможний бій повстанців під проводом угорського князя Ференца Ракоці ІІ проти австрійських військ. Знову ж таки за легендою Турул приніс Ракоці в дзьобі шаблю, завдяки якій він зумів перемогти ворога. У 1903 році на місці битви на 18-метровому постаменті було встановлено бронзову скульптуру Турула.
У повоєнних сорокових роках 20 ст., коли Закарпаття перейшло під владу Союзу на хвилі війни з проявами всього ворожого-угорського були зруйновані і скульптури турулів. Вилківському Турулу пощастило більше своїх співбратів. Його було перенесено на подвір’я краєзнавчого музею, що розмістився в Ужгородському замку. Шабля на жаль не збереглася (видно лиш її рештки в дзьобі птаха). Походження постаменту мені невідоме (чи це фрагмент вилківського 18-тиметрового, чи якийсь інший, але теж присвячений угорській історії – судячи з напису Мілленніум).
У 1989 році пам’ятник поблизу Вилока відновили. Нині триває процес “турулізації” Закарпаття. Зокрема Турули в останній час встановлено в Мукачево в замку “Паланок”, в Вишково, Довгому, Тячеві…
Сподіваємося – то просто данина історії, а не експансія ідей відродження “Великої Угорщини”…
Переглянути Ужгород на карті більшого розміру