Via est Vita

Лужани. Найдавіший храм Буковини

Дістатися найдавнішої церкви Буковини досить просто. Селище Лужани (майже 5 тис.мешканців) Кіцманського району лежить просто на трасі Чернівці-Франківськ. З траси варто не прогавити правий поворот через залізничний переїзд. За старим запущеним парком 19 ст. побачимо церкву – спочатку велику нову, але перед нею кутається в густі крони дерев стара мурована Вознесенська церква.

дерев’яна дзвіниця каркасного типу першою зустрічає гостей	на одній з бань похилився хрест…

Церква є яскравим зразком безкупольного тридільного храму, що за характером простору і силуету подібний до найпростіших дерев’яних тридільних храмів хатнього типу, так поширених на Буковині. Храм має архаїчний тип плану, бо бабинець одної ширини з нефом, як в Іллінській церкві в Чернігові (12 ст.)

охоронна табличка на місці	притвор-“веранда” збудована значно пізніше

Офіційно у всіх джерелах храм датують 1453 – 1455 роками за грамотою (датованою 1453 р.), яка свідчить про продаж села «панові Витольду за 400 золотих турецьких» та ктиторським написом того самого боярина Федора Вітольда, нового власника Лужан, з якого випливає, що цю церкву він і фундував.

Так і закріпилася та гіпотетична дата будівництва церкви у всіх наукових та мистецтвознавських роботах, не кажучи вже про путівники.
Хоча, справедливості ради, вчені ніколи не відкидали можливостей нових відкриттів. Так ще в “Історії українського мистецтва” 1967 р. видання писали:

Лужанська церква ще чекає на свого дослідника, бо в ній під пізнішим тинькуванням зберігається, очевидно, не менш повний цикл розписів, ніж у люблінській каплиці. Про високу мистецьку вартість лужанських фресок свідчать відкриті у різні часи невеликі фрагменти постатей святих – Сергія і, можливо, Федора (ктитора на білому коні, що іконографічне нагадує вершника з каплиці у Любліні), а також сцена «Убогий на гноїщі». На цій останній фресці, відкритій лише частково, видно тільки постаті царів Давида і Соломона з ангелом, які, граючи на гуслях і якомусь смичковому інструменті, схожому за формою на торбан, звеселяють убогого. Світлі вохристі, коричневі, червоні та світло-зелені кольори гармонійно поєднуються на cipo-синьому тлі.

І от час настав лиш влітку 2006 року, коли працівниками “Укрзахідпроектреставрація” в церкві було виявлено унікальні фрески, що датуються ще 13-14 ст.!!!

але ж як гарно виглядала церква під гонтом, а не цією бляхою	всередину не потрапили, то ж фото розписів від Андрія Бондаренка

Відомий дослідник української архітектури та мистецтвознавець Г.Н.Логвин так описує цю церкву:

В XV в. в украинском зодчестве наблюдается строительство разнообразных типов храмов и, что особенно знаменательно, бесстолпных, небольших размеров. Именно такой храм и был сооружен в Лужанах. Он расположен очень живописно, на окраине огромного старинного парка, на небольшом погосте, поросшем ныне большими деревьями. Храм Вознесения имеет очень древний трехчастный план, где неф и бабинец одной ширины. Неф в плане представляет собой почти квадрат (6:6,5 м), к которому с востока примыкает внутри круглая (диаметр 3,25 м), а снаружи граненая апсида, а с запада – небольшой бабинец (6:3,5 м). Размеры храма очень близки к средним размерам украинских деревянных церквей галицкой, буковинской и лемковской школ. С храмами домонгольской эпохи и с наиболее архаическими деревянными храмами Закарпатья церковь в Лужанах роднит одинаковая ширина бабинца и нефа. Бабинец первоначально был отделен от нефа глухой стеной с дверным проемом и был изолирован от него. Эта черта также характерна для старинных культовых построек. Уже позже здесь вместо дверного проема устроили большую арку.
В архитектуре храма Вознесения прежде всего бросается в глаза отсутствие купола. Перекрытый простой скатной кровлей, лишенный извне всякого декора, он похож издали на большую хату с побеленными стенами. Только маленькие маковки да рядом стоящая деревянная колокольня типа «четверик на четверике» указывают на характер этого сооружения. Как и в древних храмах, вход в церковь расположен с юга.
Отражая вкусы народа, ценившего больше всего уют, зодчий лужанского храма главное внимание сосредоточил не на внешней архитектуре, а на решении внутреннего пространства. Церковь имеет сводчатые перекрытия. Неф производит впечатление большого зала, типичного для светских замковых построек.

цікаві контрфорсики	недарма ПГА посилається на оборонний характер споруди?

Интерьер церкви некогда был полностью расписан. Сейчас фрески скрыты под побелкой, и только небольшие фрагменты, недавно расчищенные, позволяют составить представление о их качестве. Эти фрагменты находятся в бабинце: в нижнем регистре на южной стене раскрыты три фигуры святых – Сергия, Федора и, вероятно, Димитрия, на северной стене – изображение Федора Витольта на белом коне (в плохой сохранности) и ктиторская надпись: «Азъ панъ Федоръ эвоми Витольта рабъ Христу богу и пречистей бого Матери и хтиторъ святому храму сему». Иконография всадника напоминает портрет короля Ягайла из часовни св. Троицы в Люблине (1418).
Во втором регистре на северной стене пока еще не полностью расчищена фреска с редким апокрифическим сюжетом – «Убогий на гноище». Царь Давид, царь Соломон и ангел увеселяют убогого игрой на гуслях, лютне и торбане. Появление подобной композиции в росписях храма в Лужанах отражает определенные сдвиги в самосознании людей того времени, социальный утопизм масс.
В колорите этих фресок преобладают светлые охристые, коричневые, красные и светло-зеленые цвета на серо-синем фоне. Мягкие матовые пастельные тона их, видимо, лучше всего подходили к незатейливому и уютному интерьеру.

старий хрест на подвір’ї	нова церква

список використаних джерел:
– Історія українського мистецтва. – К. : Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 176 – 177
– Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. – М. : Искусство, 1973 г., с. 169 – 171
– Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4, 1987 г., с. 359
– Пустиннікова І. 8 мандрівок Буковиною. – К.:Грані-Т, 2009, с.87-89
– Джихад Джаббаров – Лужани andy-babubudu.livejournal.com