Via est Vita

Дерев’яні церкви Марамуреша. Частина 4 – Данилово

On 27.03.2011 by admin

Так вже сталося, що всі мароморошські церкви-красуні збереглися у єдиній вервечці сіл, що слідують вздовж траси одне за одним. То ж відвідавши Сокирницю та Крайниково, в’їжджаємо до наступного села – Данилова.
Тут збереглася наймолодша, і водночас (що не дивно, було на кого орієнтуватися) найімпозантніша церква св. Миколи Чудотворця, 1779 року побудови.

Стоїть вона на високому пагорбі

високим же і стрімким шпилем пронизуючи небо…
Власне висота шпилю (а данілівська церква є найвищою серед “сестер”) не така вже й велика. “Якихось” 35 м. Але завдяки своїй витонченості, стрункості та вдалій пропорційності, здається незвично високою. Так само дивовижно пропорційною та витонченою здається вся церква, що неначе злітає в небо.

Поруч – двоярусна дзвіниця , збудована у тому ж таки 18 ст. за системою “четверик на четверику”

Дах вкритий дерев’яним гонтом. Так само, як у Крайниковому – закритий ганок, та галерея на емпорі

Поруч під пагорбом – новий православний храм. Старою ж церквою послуговується вельми нечисельна громада греко-католиків

Ведуться перманентні ремонтні роботи. Риштування стояло і на початку 2007, коли я побував тут вперше, і за три роки.

Путівники обіцяють гарний інтер’єр, включно з настінними розписами авторства І.Корнмаєра 1823 р. Подивитися церкву зсередини – немає проблем. Однак за ключами треба їхати на край села (мобільний телефон повідомляється в оголошенні біля церкви).
Їдемо. Тут не просто живе той, хто тримає ключ від церкви. Тут справжній краєзнавчий музей

Павліна Петрівна Шимон, хоча народилася не тут, все своє свідоме життя віддала вихованню малих даниловчан, а тепер, окрім того, що опікується церквою, створила у своїй садибі музей.
Експозиція, хоча подекуди і наївна, але зроблена з душею. Та й сама бабка Павліна рада всім своїм відвідувачам

Після оглядин музею прямуємо до церкви. Радо відгукуємося на прохання допомогти (заново застлати розкриті ураганом дошки)


zamkovyi вносить свою лєпту у порятунок храму	датування – 14 травня 1779 року (що, не схоже?)

На жаль обіцяних розписів годі і шукати. Не збереглися вони, адже дах довгий час затікав. Всередині досі сиро… Збереглися лиш старовинні різбленні з дерева врата

Як писав ще у 1971 р. в своїх “В горах и долинах Закарпатья”: “А кругом раскинулись пологие, сонные, как бы застывшие в дремоте летнего зноя холмы карпатского предгорья. Этот резкий контраст покоя природы и геометрической строгости храма не разъединяет их, а только подчеркивает цельность и единство раскрывающейся перед нами картины”.