Via est Vita

Виженка. Подорож до Буковинської Гуцульщини

Ворота Буковинських Карпат – село Виженка, що славилося як курорт ще з часів Австро-Угорської імперії. Село відоме з 17 ст. як Верхня Вижниця – від райцентру, власне Вижниці, воно розміщене за декілька кілометрів вгору за течією р.Виженка. Від Виженки розпочинається Буковинська Гуцульщина – унікальний етнографічний район Карпат.

Від старої курортної слави Виженки збереглося кілька поважних міжвоєнних вілл. Одну з них ми запримітили одразу біля підйому до головної архітектурної атракції села.
А от власне і сама атракція – церква Іоана Сучавського із дзвіницею, збудованої за переказом на місці битви селян з ордами Батия.

“Пам’ятки архітектури та містобудування України” (К.: Техніка, 2000 р.) так описують цю пам’ятку:

Комплекс розташований на пагорбі в центральній частині села, домінуючи над долиною р.Виженки. Складається з дерев’яної церкви та побудованої водночас з нею цегляної дзвіниці.
Церква св.Іоана Сучавського – один з найяскравіших зразків буковинського дерев’яного храму перехідного типу від хатнього до одноверхого. Пам’ятка, яку зведено 1792 р., залишилася практично незмінною, за винятком невеликої рубленої ризниці, прибудованої до південної стіни вівтаря наприкінці XIX ст., а також каркасного притвору прямокутної в плані форми, влаштованого в 1-й половині XX ст. на захід від бабинця. У 1970 р. проведено комплексну реставрацію споруди, що не лише сприяло відновленню первісного вигляду пам’ятки, але й підвищило рівень її цілісності та завершеності.
Композиційну основу будівлі становлять гранчастий вівтар та два прямокутні, помітно витягнуті в поперечному напрямку зруби нави й бабинця. Центральне приміщення (нава) в плані дещо більше за бічні. Ззовні ці три зруби об’єднані спільним дахом та пластичним піддашшям, яке оперезує всю будівлю. Щоправда, цю традиційну схему буковинського хатнього храму порушує помітне розширення даху над навою, відбиваючи таким чином початкову стадію виявлення центрального верху в зовнішніх формах будівлі. Особливої уваги заслуговує конструкція рубленого перекриття над навою. Тут поєднано чотиригранний 1-й та восьмигранний 2-й яруси з улаштуванням у завершенні ще одного, 3-го залому восьмигранної форми. Пам’ятка відзначається високим рівнем збереженості первісних елементів, серед яких вирізняється складний за конфігурацією фігурний виріз у західній стіні центрального зрубу, що є одним з найвишуканіших зразків художнього вирішення переходу від бабинця до нави.
Дзвіниця – прямокутна в плані невелика цегляна будівля, що розташована на південний захід від церкви. Головними архітектурними акцентами пам’ятки є три високі аркові отвори дзвонів, а також пластичний ґонтовий дах традиційної двосхилої форми. Незважаючи на порівняно невеликі розміри та підкреслено лаконічну архітектуру, дзвіниця відіграє важливу роль у просторовій організації всього ансамблю, композиційно виділяючи його з боку річки та головної вулиці села.

Але погляньмо на фото з тієї ж таки книжки – гонт на даху замінили банальною бляхою, гонт на стінах – шалівкою, хай і фарбованою у приємний жовтий колір, що гарно виділяє церкву на фоні заліснених карпатських пагорбів.
От вам і “залишилася практично незмінною”…

Рухаємося далі головною дорогою села в напрямі перевалу Німчич. Справа при дрозі – сільський цвинтар, на якому стоїть ще одна церква села, також дерев’яна, але майже до “п’ят” “вдягнена” в бляшані “лицарські обладунки”. Це церква св.Миколая, збудована у 1921-25 рр.

Але цікавою є не стільки вона, як капличка при дорозі.
Збудована вона ще в першій половині 19 ст., мурована, покрита гонтом.
Але головну цінність має не стільки сама будівля, скільки дещо кострубатий напис від 1820-х рр. на її чільному фасаді по обидва боки вікна.

Фактично це скарга селян на важкі умови панщини:

“Браття милі! р. 1820 толоки, ліси і всі добра були людські. р.1822 інженери записали ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити 3 дні на тиждень панщини. Як не прийшов на панщину, то давали 50 до 70 буків, що кров йшла”

Наприкінці невідомий місцевий літописець сповіщає про інші біди, які пізніше довелося пережити селянам – епідемію холери та голод.

У Виженці ще є декілька цікавих вілл та міква просто неба – священе місце для хасидів – невеличке плесо-басейн, вимитий бурхливими водами Виженки.
Але їх ми вже не шукали, оскільки нас чекав підйом на перевал Німчич та інші цікаві атракції Буковини, про які, втім, розкажу якось згодом…

Переглянути Україна на карті більшого розміру