Наступний після Рогів і Поташу і останній пункт на нашому маршруті – село Добра.
Розміщене воно неподалік траси Е95 Київ-Одеса
Черкащина
Добра
Роги
церква Івана Богослова в Рогах
Далі в Іваньці вказівників не буде, тому на розвилках тримайтеся правої сторони. Інакше ну дуже поганою дорогою потрапите в мальовниче, але тим лиш і цікаве село Юрпіль. Але хай вас не тішить, що права дорога не на глухий Юрпіль, а на сусідній районний центр – вона така само хрінова – нерівна бруківка яку за сухої погоди краще об’їздити паралельними грунтівками. За кілька кілометрів у лісі вам трапиться кавалок дороги з новеньким асфальтовим покриттям – не надто тіштеся і розганяйтеся – так буде не завжди, скоро знову бруківка. Я довго думав, навіщо там серед глухого лісу це нове покриття яке знову ж продовжується поганою дорогою, потім зрозумів – на тому кавалку дороги не було зовсім.
Але зрештою наші митарства закінчуються, ми виїздимо на трасу Тальне – Маньківка невдовзі за селом Шалаське.
Тимошівка
Проїжджаючи від Буків по дорозі до Тимошівки не можемо не оминути велике село Іваньки.
Село Івані (так раніше звалися Іваньки) згадується з 1594 року. Як то водиться, згадується в судовій хроніці, місцевий землевласник Д.Шеремет позивався до такого собі Степана Клещовського, який ловив бобрів на річці в Іванях і певно тим задав нещасному Шеремету великих матеріальних та моральних збитків.
Буки. каньон Гірського Тікича
каньон Гірського Тікича
Буки – колись містечко, а зараз селище міського типу відоме з 1515 року.
Загублена церква з Драбівців
Пам’ятаєте Драбівці? Дерев’яну Троїцьку церкву 18 ст.? І про ще одну дерев’яну церкву – Миколаївську, пам’ятку архітектури 18 ст., яка “розвалилася, і її десь забрали”. Та фраза не викликала оптимізму, з огляду на долю інших дерев’яних храмів, але церкву я таки знайшов.
Найекзотичніший скансен України
Коли я планував цей писати пост, а ідея народилася ще там, на місці під холодним вітром, хмарним небом, без надії на обіцяне всіма прогнозами сонце, я хотів писати щось гнівне…
Але зараз я в теплому будинку, життя налагоджується :), і я раптом знайшов купу позитивних моментів у тому, що ми побачили з Оленою однієї жовтневої суботи на місці очікуваного розрекламованого пресою “єдиного в Україні музея млинарства”, що в свою чергу входить в скансен “Козацький хутір”, а той, як матрьошка, входить в історико-культурний заповідник “Чигирин”, який в свою чергу розбудовується за програмою “Золота підкова Черкащини”.
Золотонощиною
Цей маршрут можна рекомендувати для подорожі вихідного дня, причому як автомобільної, так і велосипедної. Хоча, для слова сказати, той маршрут я пройшов пішки (не рахуючи останнього пункту з рекомендованих тут). Але то більше 30 км ґрунтівок і взагалі боліт, тому не раджу це повторювати, якщо тільки ви не є таким же схибленим фанатом піших переходів, як автор :)
Загалом Лівобережжя Черкащини, заступлене тінню таких правобережних грандів, як Чигирин чи Канів, не є надто популярним серед туристів. І навіть якщо вони обирають подорож по лівому березі Дніпра, рідко заїжджають далі Переяслава, або ж обирають маршрути в сторону Пирятина, Лубнів…
Лівобережний Версаль
Маленьке село у північно-східному куточку Черкащини – Мойсівка. Колись то був Пирятинський повіт Полтавської губернії, нині – Драбівський р-н Черкаської обл.
Continue reading Лівобережний Версаль…
Мизинівка
с. Мизинівка, Звенигородський р-н, Черкащина. Церква св. Юрія, 1907-1908 рр.
Я і раніше бачив дерев’яні церкви, але всі вони були блакитненькими і схожими одна на одну…
Чому я вперше потрапив у те село, я не пам’ятаю… У мами були там якісь справи і вона взяла мене із собою. Було мені тоді десь років 8. Ми вийшли з сільського маршрутного ПАЗика на центральній площі села – і тут я побачив її – занедбана з забитими вікнами та дверями, заросла з усіх боків кущами, разом з тим вона виглядала так незвично і велично, і якось загадково і містично…
Ще тоді я влюбився в неї. Років через 15 я потрапив в те село знову. По роботі, особливо зупинятися біля церкви не було часу, але ще й тоді вона була покинута і забута, але не менш велична…
І от минулого листопада я нерешті вибрався туди втретє…
Село лежить вдалині від магістральних шляхів, хоча, з відкриттям у Водяниках гірськолижного комплексу, село до великих трас стає ближчим :) Однак вказівника на повороті не має. На відрізку траси Звенигородка-Буки між селами Озірна та Водяники слід не пропустити поворот направо. Спочатку дорога заасфальтована і рівна, але дуже скоро перетворюється у бруківку і стрімко віражами спускається до низу. Церква стоїть в самому центрі села.
Зараз церква діюча, в ній триває перманентний ремонт. Селяни бідкаються, що немає за що купити фарбу, щоби пофарбувати… Провів лекцію на цю тему. Наче дійшло, що так крутіше :))) Принаймні зраділи, що гроші можна витратити на щось інше… :)
Тараща
Мова не йде про однойменний районний центр Київської області. В даному разі – Тараща – то маленьке село в Корсунь-Шевченківському районі на Черкащині. Тут його ще звуть Малою Таращею, щоби відрізнити від не такої далекої Таращі Великої (міста в Київській області).
До села не йде громадський транспорт, найоптимальніший варіант добирання – виїздити з Корсуня до Селища, далі – декілька кілометрів пішки.
Мала Тараща зустрічає повною розрухою. Ось давно зачинений магазин, занедбана і вже нікому не потрібна автобусна зупинка… І повна відсутність людей…
Завидівши якогось чоловіка по інший бік глибокої балки, кричу щосили. Перше, що мене цікавить, чи це дійсно Тараща, жодних знаків я так і не побачив. Виявилося, що так. Інше питання, де ж тут церква. Чолов’яга гукає у відповідь – “Он там, на горі, бачите, куполи виглядають понад деревами”…
Куполи… Звучало як іронія. Адже куполів ця церква вже давно не мала… Понад деревами справді проглядалися залишки дерев’яної споруди… – Георгіївської (за іншими даними – Юріївської) церкви 19 століття (окремі джерела подають більш ранній термін побудови – 18 ст., але певно йдеться про попередницю, матеріал з якої викориcтано при побудові нового храму)
