Via est Vita

Borgund stavkyrkje. Тисячоліття застигле в дереві

On 21.12.2011 by admin

Неймовірна мальовничість норвезьких краєвидів органічно доповнюється унікальним вкладом Норвегії у всесвітню культурну спадщину – архітектурними перлинами – 28 дерев’яними церквами, що збереглися з-поміж 1700.

Ці церкви тут звуться ставкірками (stavkirke на букмолі та stavkyrkje на нюнорску) – щогловими церквами (інша назва – каркасні церкви). Ставкірки – то особливий вид дерев’яних церков, основою яких є не зруб (як в українському сакральному дерев’яному зодчестві), а каркас, утворений високими стійками-щоглами (норвезькою – stav, звідси і походження назви, «кірка» – власне церква).
Більшість з них було збудовано в період з 10 століття по 1349 рр. від початку християнізації Скандинавії і до «Чорної Смерті» – пандемії бубонної чуми, яка спустошила Європу і зупинила будь-яке будівництво. Різке скорочення населення (вполовину) зменшило потребу в церквах. Більше їх не будували. Старі церкви повільно руйнувалися, доклала свою руку і Реформація. У 17 столітті більшість церков було знесено, інші – перебудовані під типовий «реформаційний» проект. Про приклад такої перебудови ми все згадували в розповіді про Унредаль. У 1800 році налічувалося лише 95 ставкірок, до нас збереглося лиш 28…

Найстарішою зі збережених церков є ставкірка в Урнесі – вона датується 1130 роком. Однак найліпше збереженою та найкрасивішою вважається її молодша сестра – ставкірка з Боргунда (Боргунна), що в комуні Лердал фюльке Согн-ог-Фьюране в західній Норвегії.
Ставкірка Боргунд збудована орієнтовно в 1150-1180 роках мандрівною артіллю майстрів, що передавали досвід від покоління до покоління. Первісно ж вважається (хоч це і не доведено точно), що ідея будівництва щоглових церков запозичена з Данії – там ставкірки з’явилися на сторіччя раніше. Одначе неповторний вид норвезьких ставкірок безперечно заслуга досвіду будівничих драккарів – кораблів вікінгів. Певно саме від них і «родзинка» Боргундської церкви – скульптурні зображення драконів на даху. Хоча існує і легенда, що будувати ставкірки людям допомагали тролі :)


	Дзвіниця виглядає як нова, хоча пишуть, що 13 ст.

Під церквою знайдено залишки більш старого храму. Будівництво існуючої церкви припало на відділення католицької Норвегії в окрему церковну провінцію, що безпосередньо підпорядковувалася Папі.
Ставкірка Боргунд присвячена апостолу Андрію Первозванному. Церква опирається на чотири лежні – горизонтальних дерев’яних бруси, що лежать на кам’яній основі, завдяки чому церква зуміла протистояти руйнівному впливу часу.
Як будівельний матеріал частково використано ясен (священе дерево у скандинавській міфології). Вважається, що дерева без кори витримували на корені для того, щоби смола могла вийти на поверхню ще до зрубу та обробки. Саме цим та традицією, запозиченою ще у вікінгів-корабелебудівників просмолювати дерево ззовні кожні 3-4 роки і зобов’язані норвезькі ставкірки своїм збереженням. Іншим фактором, як це не дивно, є економічна відсталість Норвегії під владою Данії. В тій же Данії ставкірки не збереглися тому, що у данських громад були гроші будувати нові муровані церкви…


Нова церква	традиційний норвезький сарайчик :)

Стойки-щогли з’єднувалися на землі, утворюючи міцний каркас, котрий потім піднімали у вертикальне положення за допомогою довгих жердин.
В будівництві не використовували метал (цвяхи-нагелі теж були дерев’яними). Ставкірка Боргунд складається з понад 2000 деталей.
У вежечці на даху церкви колись висіли два невеликих дзвони, якими керували зсередини за допомогою мотузок. У 13 сторіччі збудували окрему дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. В ній встановили більші дзвони, один з яких досі зберігається у новій церкві.

У 1868 році в Боргунді зводять нову, більш простору та зручну церкву поряд і з старою. Ставкірка, якій на той час вже виповнилося 7 століть, значно занепала. І її (як це відомо нині українцям) вирішили просто знести. На щастя у 1844 році у Норвегії (яка на той час належала Швеції) створюється товариство захисту архітектурної спадщини (Fortidsminneforeningen). Воно-то й рятує церкву у 1877 році, просто купуючи її у громади. З тих пір там музей. А Боргунд стає еталоном, реставрація інших ставкірок у 19 ст. часто виконувалася «під Боргунд» (зокрема й церква з Гуля, перенесена в скансен на півострові Бюгдей в Осло).

Креслення Х.Крісті

Умовні позначення:
1. Стойки (щогли), зверху прикрашені різьбленими масками.
2. Стойки з’єднані між собою зажимними балками
3. «Андріївських хрест» (хрест в формі «Х» символізує розп’яття апостола Андрія Первозванного)
4. Закруглені арки, зроблені з прикореневих частин деревних стовбурів («колін»), «розрахованих» самою природою так, щоб витримувати величезні вертикальні навантаження.
5. Стоєчна система зовнішніх стін – дошки вертикально закріплені на рамах, які складаються з лежнів внизу, мауерлата зверху та опор по боках.
6. Церква освітлювалася скупим світлом крізь невеликі круглі віконця. Вікно у фронтоні встановлено пізніше.
7. Якщо стояти в центрі церкви і дивитися нагору на конструкцію даху, то він нагадує перевернутий корабель, а крокви – шпангоути корабля.
8. Зовнішня галерея церкви захищає зовнішні стіни та дає прихисток від негоди.
9. Остов, на якому стоїть церква.
10. Підлога середньовічної церкви вмонтовувалася в основу. Більша частина старої підлоги збереглася, проте для захисту на неї укладено нову. Під підлогою був звичай ховати померлих нехрещених дітей, яких заборонялося ховати на цвинтарі. Цей звичай заборонили лише на початку 19 ст., коли запах став нестерпним.


драккарівські дракони	головний портал

Обмір Й.Йенсеніуса

Умовні позначення:
1. Головні врата, прикрашені гірляндами аканфа, що обвивають пілястри. Змії, дракони та листя рослин прикрашають стіни по сторонах і над дверима.
2. Південні врата прикрашені звіриними головами. На капітелі – два леви.
3. Вівтар вирізаний в Середні віки з мильного каменя. Вівтар розписаний у 1654 р. – за основу взято розп’яття Христа.
4. Купель, зроблена в Середні віка з мильного каменю.
5. Кафедра створена під час Реформації (у католицькій церкві кафедри не було)
6. Дарохранительниця, створена 1550-70 рр.
7. Отвір в стіні, через який можна зазирнути всередину вівтаря.
8. Хрест освячення на стіні
9. Рунічні написи
10. Тут колись стояло розп’яття або скульптура Діви Марії
11. Вузька перегородка і прохід, що з’єднував вівтар і клірос.


вид на вівтар	південний вхід

Побачити все це досить проблемно. По-перше, з метою обмеження туристичного навантаження на церкву (яке значно зросло з будівництвом у 2000 році 24 км-го Лердальського тунелю) вхід до неї є досить таки дорогим. 80 NOK, що складає більше 10 євро. За ці гроші ви отримаєте невеличкий буклетик і право зайти на подвір’я та всередину. Всередині нереально темно. Просто нічого не видно. Фотографувати можна, але без спалаху (який може руйнувати розписи на дереві). Без спалаху фотографувати там нічого. Хіба штатив і ну дуже тривала витримка. Про спалах я не знав, тому встиг зробити декілька фото інтер’єру, доки мене з криками «но флеш» не вигнали.