Via est Vita

Кирпичный, двухэтажный, имеет сложную конфигурацию в плане. Центральная часть главного фасада акцентирована ризалитом с балконом и лепниной. Первый этаж обработан под руст, второй имеет открытую кирпичную кладку, его углы оформлены оштукатуренными пилястрами. Западный флигель фланкирует трехъярусная, квадратная в плане, со срезанными углами башня, завершенная необарочной главой с люкарной. На открытой кирпичной кладке верхних этажей выразительно выделяется лепной декор наличников и завершающий фриз. С юга к дворцу примыкает возведенный одновременно с ним одноэтажный, Г-образный в плане служебный корпус. Его фасады оформлены рустованными пилястрами и трехчетвертными колоннами. Архитектура памятника решена в стиле французского необарокко. Так про палац писали в “Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР”. На жаль охоронний статус (пам’ятка внесена в Державний реестр національного культурного надбання, номер 1424) не убезпечив палац від пожежі та тихого помирання :(

За радянського періоду тут була школа, тепер будівля так і стоїть пусткою, з перекриттям, що впало, вибитими вікнами і деревами, що проросли крізь підлогу…

Навколо палацу – старий занедбаний парк, в якому ще вгадується старе планування, алеї… Нажаль, посеред нього давно влаштували шкільний спортмайданчик, стадіон і просто пасовище для корів.

Інша пам’ятка Тартакова – костел св.Архангела Михаїла. Освячений у 1794 р. він був відомий передусім чудотворним образом Непорочного Зачаття Діви Марії і, звичайно, місцем паломництва зі всієї Галичини та Волині.

Нажаль, у 1944-му, коли польська громада залишала Тартаків, була вивезена в Польщу і ікона. У костелі облаштували колгоспний тік. З часом споруда стала розвалюватися…

У 2004-му образ в костел повернули, правда вже не оригінал, а копію, але короновану самим Папою. Щоправда, зберігати ікону в покищо напіврозваленому костелі бояться. Його так і возить із собою священник з Червонограда на служби.

Мені пощастило потрапити в Тартаків як раз перед недільною службою. Побачивши людину з фотоапаратом, жінка, у якої зберігаються ключі від храму, сама запросила мене всередину, розповіла його історію та нелегкий шлях відродження, запросила лишитися на службу. Людей було багато, не тільки з самого села, але і з Сокаля, Червонограда.

Величезна напівзруйнована махіна, свідок кращих часів славного міста Тартакова, справляла незабутнє враження.Складовані посеред храму будматеріали народжували надію – цьому пощастило. Нехай шлях нелегкий (“нам би головне зараз дах зробити”), але добре, що він є.